5.1. Складові загальнопізнавальних умінь і навичок навчальної роботи студентів. Слухання та його види

Розрізняють дві групи умінь і навичок оволодіння знаннями. До першої групи належать так звані загальнопізнавальні уміння та навички, набуття яких необхідне для опанування різних галузей наукових знань. Це – слухання; опрацювання навчальної та наукової літератури (пошук інформації про літературу, читання навчальної та наукової літератури, ведення записів у процесі опрацювання літератури); підготовка до публічного виступу; публічний виступ; участь у дискусії.

До другої групи умінь і навичок належать специфічні уміння, які є основою професійних або безпосередньо професійними. Їх студенти набувають, вивчаючи ті чи інші загальноінженерні та фахові навчальні дисципліни. Вони визначені програмами цих навчальних дисциплін.

Формування загальнопізнавальних умінь і навичок в опануванні знань на свідомій основі дає можливість студенту правильно організувати навчальну роботу і контролювати її. В одночас у процесі життєдіяльності у кожної людини формується і вдосконалюється власний стиль самостійної роботи. Такий стиль складається із сукупності прийомів, запозичених у інших людей, а також вироблених самостійно.

Слухання – це також робота, якій насамперед передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Людина реагує на те, що чує від іншої людини, залежно від рівня власної моральності й культури. Відомо, що коли студенту цікаво слухати те, про що говорить викладач (лектор), він демонструє свою увагу й зацікавленість очима, обличчям, навіть рухами тіла, ставить запитання, просить щось додатково пояснити тощо. За таких обставин активніше поводиться і викладач, намагаючись якнайповніше подати інформацію, посилити інтерес до неї.

Вирізняють два види слухання – нерефлексне і рефлексне.

Нерефлексне слухання спостерігається тоді, коли уважно слухають людину без певного мовного втручання в те, що вона повідомляє. Як правило, так буває тоді, коли інформація невідома чи співрозмовник схвильований, неврівноважений і перебивати його або щось уточнювати – даремна справа, бо це ще більше виводитиме його з рівноваги. Студент часто слухає викладача нерефлексно, оскільки той старший, шанований і авторитетний, а також тому, певна річ, що його некоректно перебивати.

Таке слухання часто називають слуханням з мінімальною підтримкою партнера.

Рефлексне слухання, навпаки, полягає у постійному стимулюванні співрозмовника запитаннями, уточненнями, погодженнями з окремими його тезами.

Загалом виокремлюють чотири основні види реакції людини, яка слухає іншу людину:

звернення до співрозмовника з метою уточнення інформації. Роблять це, як правило, у формі так званих відкритих запитань, що потребують однозначних позитивних або негативних відповідей;

перефразування – коли своїми словами, задля уточнення суті, переказують думку співрозмовника;

відбиття почуттів – коли намагаються дати співрозмовнику зрозуміти, що відчувають або й поділяють його почуття – розуміють психологічний стан;

резюмування – певне або й остаточне підбиття підсумків розмови.

Для студентів особливо важливу роль відіграє уміння слухати викладачів на лекціях і під час інших видів аудиторних занять.

Слухання лекцій. До основних прийомів, які забезпечують ефективне слухання лектора, належать:

установка на слухання, бажання слухати. Для того щоб почути, насамперед потрібно бути уважним. Уважність виховується зібраністю, постійним тренуванням пам’яті. У разі потреби підвищення уваги студенту допоможе масаж кінчиків пальців, скронь і потиличної зони;

прийняття відповідної робочої пози, коли тіло напружене, ледь нахилене вперед, погляд зосереджений;

стеження за логікою викладення інформації, зосередження особливої уваги на основних поняттях, принципах, законах, послідовності викладання;

упереджений і регульований характер слухового сприйняття інформації щодо її запису: записувати потрібно в той момент, коли думка сприйнята в її відносно закінченому вигляді;

використання своєї системи скорочення повторюваних термінів для прискорення записів.

Якщо у процесі слухання окремі положення, думки, терміни незрозумілі, доцільно робити помітки і наприкінці лекції з'ясувати у викладача всі незрозумілі питання.

До чинників, які заважають студентам слухати лектора, належать:

1) упереджене ставлення до навчальної дисципліни, що вивчається. Іноді студенти вважають, що певна дисципліна не має практичного значення для майбутньої професійної діяльності. Така установка унеможливлює процес активного слухання, що призводить до неефективного використання навчального часу. Слід пам’ятати, що навчальні плани і програми складаються з огляду на досвід і потреби практичної діяльності. Нерідко в доцільності вивчення певної дисципліни студент може переконатися лише з часом, розв’язуючи конкретні практичні завдання і проблеми;

2) недостатня кваліфікація викладача. На жаль, далеко не всі викладачі можуть читати лекцію достатньо емоційно і динамічно, щоб володіти увагою студентів;

3) сторонні розмови, звернення сусідів призводять до того, що студент пропускає частину інформації, сказаної викладачем, і в результаті погано розуміє, про що йдеться далі;

4) велика відстань до лектора. Деякі студенти мають звичку сідати на останні парти, подалі від лектора. Звичайно, для читання детективу, підготовки до заліку, практичних чи лабораторних занять це найкращі місця. Проте слід зважати на те, що колись і цю лекцію студентові треба буде вивчити. За таких обставин студент сам себе заганяє в глухий кут – при великих затратах сил і часу навчання стає малоефективним.

Тому, щоб слухати і сприймати почуте, найкраще сидіти там, де можна не тільки чути кожне слово викладача, а й спостерігати за його мімікою;

5) смуток, втома, нудьга, захоплення власними думками. Ці чинники також негативно впливають на ефективність прослуховування лекції.