logo search
університетська освіта

1.6. Києво-Могилянська академія

Після занепаду Острозької академії центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні стала Києво-Могилянська академія, заснована 1632 р. митрополитом Петром Могилою (1596–1647). Спочатку вона називалася колегією, а потім, завдяки сприянню гетьмана Івана Мазепи, в 1701 р. за царськими указами вона одержала статус академії. Були підтверджені, хоч і формально, її давні привілеї: дозволялося вносити до навчальних програм курс богослов’я та організовувати внутрішнє життя на засадах самоврядування за зразком вищих навчальних закладів Європи.

За гетьманування Івана Мазепи для Києво-Могилянської академії спорудили будинок. Це був період розквіту академії. Кількість студентів досягла 2 тис. Пізніше вона коливалась у межах 500–1200 осіб. Вікових обмежень не було. Для бідних учнів при академії існувала бурса. У ній навчалися переважно вихідці з Лівобережжя, але були й студенти з Правобережної України, Закарпаття, Білорусії, Росії, південнослов’янських країн, Молдавії. Академія була демократичним всестановим навчальним закладом. У ній навчалися діти духовенства, козаків, селян, міщан.

За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів. Вищий ступінь навчання складали «школи-риторики і поетики» (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна «школа філософії» (гуманітарні і природничі науки), чотирирічна «школа богослов’я». В академії вивчали граматику, риторику, філософію й богослов’я; мови – слов’янську, українську літературну, грецьку, латинь, польську; літературу – класичну грецьку і римську, частково – середньовічну; поетичне і риторичне мистецтво; історію, географію. Лекції викладалися переважно латиною.

З поглибленням дипломатичних, економічних і культурних зв’язків із Західною Європою виникла потреба вивчення німецької, французької, староєврейської мов і академія достойно виконала це завдання.

Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори не обмежувалися викладанням загальноприйнятих теоретичних курсів, а самостійно розробляли проблеми логіки, семіотики, психології та інших наук. В академії проводилися публічні наукові виступи, ставилися вистави.

У академії велика увага приділялася вихованню студентів на принципах гуманізму і рівності. Це сприяло розвиткові демократичних ідеалів, плеканню у вихованців почуття гідності й взаємної поваги. Основи виховання молоді розробив Петро Могила, виклавши їх у низці праць, передусім в «Антології», виданій 1636 р. для молодих колегіантів. На формування виховних ідеалів в академії значно впливало запорозьке козацтво. Важливе значення для забезпечення високого рівня навчального процесу в Києво-Могилянській академії мала бібліотека, до якої надходили книги з Риму, Парижа, Венеції, Лейпціга, Амстердама, Кракова, Відня та інших книговидавничих центрів Європи. Проте найбільшу частину бібліотеки становили українські друки.

У ХVІІІ ст. бібліотека академії налічувала 12 тис. томів і безліч рукописної літератури та документів, що визначало її як важливий науковий осередок. Однак до нашого часу вона не збереглася. Пожежі 1780 і 1811 рр. знищили унікальні джерела з історії та культури України.

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій. Крім занепаду національної державності, культури вона переживала трагічні та гіркі часи падіння і втрат. Із її стін витісняли все українське. 31 жовтня 1798 р., за ініціативою імператора Павла І, академія втратила свій статус. Її прирівняли до трьох інших російських академій: московської, петербурзької і казанської. У 1817 р. вона припинила свою діяльність, але через рік була реорганізована в суто релігійний навчальний заклад, що готував кадри духівництва. Нині Києво-Могилянська академія – один із найпрестижніших і авторитетних навчальних закладів України.