5.4. Правила читання літератури та форми ведення записів у процесі її опрацювання. Умови ефективного опрацювання літератури

Читання навчальної та наукової літератури – складна, зумовлена професійними інформаційними потребами студента інтелектуальна діяльність, яка є формою активного письмового спілкування – діалогу. Основною метою діалогу є сприйняття, засвоєння і подальше цілеспрямоване застосування накопиченої інформації в певній галузі знань, що сприяє подальшій фаховій самоосвіті, саморозвитку та самовдосконаленню.

Здебільшого у навчальній та науковій діяльності студентів головним є інформаційний аспект читання навчальної та наукової літератури – інформаційне читання.

Правила читання. Існують деякі загальні правила, на які слід зважати, приступаючи до читання книги.

1. Необхідність виявлення основних думок і зосередження на них уваги. Виділити головні думки допомагає шрифтове оформлення книги – виділення найважливіших положень і висновків автора певним шрифтом (жирним, напівжирним, курсивом, у розрядку тощо). У ряді випадків слова і речення підкреслюють.

2. Звернення уваги на пунктуацію. Розділові знаки надають фразі, по-перше, більшої виразності та чіткості, по-друге, часто вказують на ставлення автора до того чи іншого питання. Те саме стосується і значення лапок. В одних випадках їх вживають при цитуванні, в інших – для протиставлення власних і чужих думок.

3. Обов’язкове з’ясування незрозумілих слів. Під час читання можуть траплятися невідомі назви, імена, факти, події, терміни. Незрозуміле або неправильно зрозуміле слово (словосполучення) може ускладнити, а то й спотворити сприйняття попереднього чи наступного тексту. У цьому разі його потрібно знайти в енциклопедичному, тлумачному або інших відповідних словниках і виписати з поясненням.

4. Вироблення навичок швидкого читання. Правильне читання – це читання вільне (читання очима), майже автоматичне, коли всі фізичні та розумові зусилля спрямовані лише на розуміння і засвоєння тексту. Швидший темп читання не виключає, а навпаки, зобов’язує повільно перечитувати окремі місця книги, робити паузи, зосереджувати увагу на окремих теоретичних положеннях або висновках.

З темпом читання пов’язане питання способу читання – вголос або мовчки. Практика показує, що читання вголос забирає у студента більше часу та енергії, уповільнює темп, а головне – не дає можливості охоплювати очима ціле речення, гальмує розуміння тексту.

5. Встановлення зв’язків між смисловими елементами тексту, використання прийомів усвідомлення тексту. У процесі опрацювання книги необхідно спочатку осмислити прочитаний матеріал, тобто встановити логічний зв’язок між теоретичними узагальненнями, основними фактами та подіями. До основних прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту, належать:

постановка запитань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті чи розмірковуванням або за допомогою іншої особи;

висунення запитань-тверджень. Це запитання типу «А чи не тому …, що …?»; «Можливо це пояснюється тим, що …?». Вони пов’язані зі спробою знайти відповідь і висуваються зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, студент ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк чи непряму вказівку на можливу відповідь;

передбачення подальшого плану викладу тексту, тобто того, про що йтиметься далі. Це налаштовує студента на відповідне очікування можливостей оцінити під час подальшого читання наскільки правильно він розуміє значення та зміст тексту;

повернення подумки до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути у процесі читання. Такий прийом сприяє виявленню нових логічних зв’язків, уточненню аргументації основних положень, розумінню критичного аналізу та оцінюванню тексту.

У ході роботи з текстом можуть виникати різні запитання, але одне з них студент має задавати собі постійно: чи все мені зрозуміло? Це запитання допомагає тримати під постійним контролем правильне розуміння тексту і відстежувати незрозумілі місця. Найкращий спосіб розуміння тексту – самостійне ставлення запитань і знаходження на них відповідей. Це сприяє пізнанню та розумінню тексту, проникненню в його суть. Ставлячи запитання про причини та наслідки тих чи інших явищ, про їх подібність і відмінність, про можливість та доцільність інших підходів до викладеної проблеми, студент розвиває свої інтелектуальні можливості, чутливість до протиріч, прогалин у знаннях, формує творчі здібності.

Ведення записів у процесі опрацювання навчальної та наукової літератури – важлива ознака високого рівня читання. Запис прочитаного сприяє кращому його розумінню і засвоєнню, продовженню процесу сприйняття інформації, тобто кращому запам’ятовуванню, відновленню в пам’яті забутого, розвиненню мислення, аналізу тексту, відбору найважливіших фрагментів інформації.

Записувати інформацію можна у таких формах: бібліографічний опис літератури; виписки окремих частин тексту; анотації; тези; конспект.

Бібліографічний опис опрацьованої літератури виконують, як правило, на окремих картках відповідно до вимог, за якими оформляють картки в алфавітному чи предметному каталозі.

Виписка – короткий або повний зміст окремих фрагментів (питань, сторінок) інформації. Мета виписок – підготовка у тій чи іншій формі необхідних, найважливіших відомостей для подальшого використання. Виписують зазвичай окремі положення, факти, цифрові дані та відтворюють ілюстративний матеріал. Оскільки виписки, що стосуються однієї теми, легко об’єднати, вони становлять основу навчальної та наукової роботи студентів. У разі, коли виписку роблять у формі цитати, тобто повного запису тієї чи іншої частини тексту, треба зазначити точні вихідні дані джерела інформації.

Анотація – коротка характеристика змісту книги, статті тощо.

Тези – інша форма запису інформації, тобто стислий виклад основних думок прочитаної книги. Цей вид записів, що супроводжує читання, дає можливість узагальнити прочитаний матеріал, викласти коротко його суть. Як правило, тези мають випливати одна з одної. У тезах не має бути ілюстрацій, пояснень, детальної аргументації.

Конспект – це систематичний, логічно пов’язаний скорочений запис прочитаного тексту, що розкриває його зміст з тією самою послідовністю викладу матеріалу, що й в оригіналі. Конспект є найскладнішою і найдоцільнішою формою запису під час вивчення навчальної та навчально-методичної літератури.

До позитивних аспектів процесу конспектування належить таке:

записи сприяють кращому розумінню тексту (записуючи, студент змушений практично наново осмислювати прочитане, особливо коли він намагається передати певну думку не дослівно, а своїми словами);

записуючи думку, студент подовжує процес її сприйняття, повторює її, а отже, і краще запам’ятовує;

запис прочитаного дає можливість швидко відтворити у пам’яті забуте, є джерелом для довідок;

процес записування сприяє підтриманню уваги на змісті тексту, допомагає зосередитися на ньому;

запис тексту своїми словами розвиває письмове мовлення студента.

Основним недоліком конспектування, особливо детального, є те, що воно забирає багато часу.

Конспекти можуть бути текстуальні та тематичні.

Текстуальний конспект складають у процесі опрацювання однієї книги.

Під час складання тематичного конспекту опрацьовують різні першоджерела: навчальні книги, монографії, наукові статті тощо. У конспекті весь матеріал збирають і систематизують за визначеними темами із дотриманням логічного зв’язку між окремими його частинами.

До конспектування приступають лише після повного прочитання і глибокого засвоєння тексту, коли зв’язок між основними думками та положеннями чітко усвідомлений. Практика свідчить, що конспекти, складені паралельно з первинним читанням тексту, перенасичені мало важливими відомостями.

Прочитаний текст слід обдумати і скласти план, який розділить його на логічно пов’язані частини, потім сформулювати у вигляді тез головні думки кожної частини і після цього доповнити їх фактами та поясненнями, взятими із тексту.

Основні вимоги до конспектування такі:

1) конспект за змістом і формою має бути складений таким чином, щоб допомагати засвоєнню головних положень, викладених у книжці в їх логічній послідовності, та швидкому глибокому запам’ятовуванню й відтворенню у пам’яті прочитаного;

2) визначення, думки і аргументи автора (цитати) слід подавати точно, без довільних змін. Решту матеріалу треба викласти стисло своїми словами;

3) важливі експериментальні, статистичні та інші дані мають бути оформлені у вигляді таблиць, графіків, діаграм;

4) використовувані скорочення слів та умовні позначення мають бути зрозумілі студенту і не ускладнювати перечитування конспекту;

5) необхідно виділяти головні думки певної частини тексту;

6) слід виражати своє ставлення до прочитаного, тобто нотувати власну думку, подаючи зауваження і доповнення до конспекту, окремі помітки.

Питання виділення головної інформації у процесі складання конспекту та скорочення запису детально викладені в підрозділі «Конспектування лекцій та самостійне доопрацювання конспекту».

Для конспектування беруть окремий загальний зошит. Зазвичай сторінки зошита поділяють по вертикалі на дві частини: одну третину (приміром, ліворуч) відводять для поміток, решту використовують для ведення основних записів.

Умови ефективного опрацювання навчальної та наукової літератури. Головною умовою ефективного опрацювання навчальної та наукової літератури є усвідомлення мети читання, його спрямованості. Це активізує мислення, поліпшує пам’ять, допомагає зрозуміти прочитане, робить сприйняття більш точним. Цей чинник потребує від студента попередньо створити певний настрій для осмислення прочитаного.

До вивчення літератури слід ставитись творчо, для чого потрібне натхнення. Воно підвищує ефективність опрацювання інформації.

Увага і зосередженість під час роботи над книгою багато в чому визначають якість опрацювання інформації.

У процесі читання можуть діяти різні подразники – музика, шум, розмови, власні сторонні думки тощо. Незалежно від волі людини вони діють на центральну нервову систему, погіршують умови мислення. За певного рівня шуму увага відволікається, швидше настає втома і якість засвоєння інформації істотно погіршується.

Тому для підвищення розумової працездатності різні подразники потрібно усунути чи по можливості зменшити їх негативний вплив (див. лекцію «Мотиви, стимули, умови та способи активізації навчальної роботи студентів»).

Самостійність праці. Кожна сторінка має бути проаналізована, обдумана. Тільки вдумливий, самостійний аналіз прочитаного дає змогу упевнитися в своїх судженнях, ствердитися у думках, поняттях, уявленнях.

Систематичність і наполегливість. Часто, особливо у процесі читання складного нового тексту, чітко осмислити його з першого разу неможливо. Доводиться його перечитувати, добиваючись повного усвідомлення матеріалу.

Послідовне систематичне читання поліпшує засвоєння навчального матеріалу. Тому систематичне читання за планом, з обмірковуванням і аналізом прочитаного набагато продуктивніше за безсистемне.