Тема ііі. Основні моральні цінності.

Етично-моральні категорії як усвідомлення найсуттє-

віших сторін, вузлових моментів моральних відносин, власної моральної свідомості. Нормативно-оцінний їх характер. Різниця між моральними уявленнями людей про належне і цінне у стосунках і етичними категоріями. Педагогічна важливість характеристики об’єктивного змісту моральних відношень, що істинно чи хибно відображаються в категоріях різних етичних систем і моральних поняттях окремих людей.

Добро і зло – основні категорії для позначення морально цінного.

Різні аспекти добра: як моральна якість, цінність вчинку, як моральний ідеал, як мета поведінки, як мотив конкретного вчинку, як доброта – моральна якість особистості. Визначальна роль першого аспекту: добро як позитивне у спілкуванні, як спілкування, що веде до блага, задоволення людських потреб; зло як суперечність благу, руйнація його.

Проблема критеріїв розмежування добра і зла, залежність її вирішення від загальнофілософської позиції різних авторів. Позаісторичність критеріїв добра в релігійній етиці і об’єктивно-ідеалістичних теоріях. Релятивістська невизначеність, суб’єктивність критеріїв, що веде до зрівняння добра і зла, до плюралізму оцінок, в суб’єктивно-ідеалістичних теоріях (гедонізм, прагматизм, екзистенціалізм, інтуїтивізм тощо). Критерії “суспільної користі” в етиці “розумного егоїзму” (Гельвецій, Гольбах, Чернишевський).

Добро як відповідність вчинку потребам розвитку особистості і суспільства, як суспільно необхідне спілкування. Аналогічність визначення моральних цінностей з визначенням естетичних, правових, політичних цінностей. Конкретно-історичний зміст добра і зла. Єдність в них абсолютного (загальнолюдського) і відносного. Люди і соціальні групи як носії добра і зла, поведінка як боротьба добра і зла.

Моральні оцінки як суб’єктивні визначення добра і зла. Критерії істинності оцінок – істинне сприйняття та розуміння вчинку і істинність совісті оцінюючого. Аналіз вчинку як об’єкта моральної оцінки, як носія моральної цінності.

Моральний обов’язок як вираження зв’язку особистості з соціумами, суспільством, як усвідомлення необхідності добродіяння. Критика кантівського “категоричного імперативу”. Соціально-історичні джерела обов’язку. Добро і обов’язок. Моральний обов’язок і совість. Відмінність і зв’язок морального обов’язку від правового, політичного.

Рівні усвідомлення особистістю свого обов’язку перед суспільством, людьми, собою. Причини неусвідомлення і невиконання обов’язку. Формальне та істинне виконання морального обов’язку: сутність, механізми, поведінкові і психологічні результати.

Суспільний обов’язок і особисті інтереси. Професійний обов’язок учителя. Єдність в ньому морального і правового.

Моральні вимоги, приписи як усвідомлення людством (епохою, суспільством, класом тощо) моральних обов’язків в типових ситуаціях спілкування. Почуття морального обов’язку у механізмах самоконтролю особистостями своїх стосунків.

Честь і гідність, їх нерозривний зв’язок із совістю і моральним обов’язком. Гідність як відношення людини до себе і відношення суспільства до неї, в якому визнається цінність особистості, відповідні можливості, права, інтереси, свободи. Загальнолюдське в честі і гідності людини.

Різні точки зору на джерела людської гідності. Гідність як вираження вищої міри історичного розвитку людини в умовах певного суспільства. Конкретно-історичний характер гідності. Суперечності між визнанням людей в сучасному суспільстві рівними у моральному відношенні і реальними умовами життя і діяльності особистості, можливостями утвердження і підтримання своєї особистої гідності.

Чинники і функції усвідомлення людиною своєї гідності. Причини, психологічні і поведінкові якості, прояви і наслідки хибного (в сторону завищення чи заниження) усвідомлення своєї соціальної цінності особистістю.

Честь як визнання суспільством і особистістю її моральної цінності в залежності від соціального походження, конкретного суспільного положення, роду діяльності.

Честь, моральні заслуги, репутація, повага, почесті. Родова, сімейна, станова (класова), професійна честь, честь колективу. Зв’язок з ними індивідуальної честі. Загальнолюдське в честі і гідності людини.

Професійна честь учителя. Честь школи, класу, учня.

Істинне і хибне усвідомлення честі особистістю і суспільством, їх прояви і наслідки. Моральні якості, пов’язані з різною мірою вихованості у людини почуття честі і гідності.

Щастя. Евдемонізм і гедонізм в історії етики як способи обґрунтування і тлумачення природи і мети моралі, їх гуманістичний зміст і недоліки. Щастя як оцінка всього життя людини в її цілісності. Єдність в щасті суб’єктивного (особливий емоційний стан людини) і об’єктивного (міра повноти фізичних і духовних сил людини в їх застосуванні).

Конкретно-історичний зміст щастя, загальнолюдське, епохальне, класове і т.п. в змісті щастя. Залежність щастя від уявлень про сенс життя, від активності особистості по здійсненню життєвих ідеалів, цілей, від суспільних умов для задоволення різних потреб в поведінці і діяльності. Щастя як відчуття реалізації себе в суспільстві.

Різні складові щастя, їх ієрархія на різних етапах людського життя. Ідеал всебічного і гармонійного розвитку людини і щастя.

Причини хибних уявлень людей про щастя. Критерії розмежування справжнього і позірного щастя. Моральні та інші наслідки щасливого і нещасливого життя людини. Важливість виховання правильних уявлень про щастя у молоді. Роль розуміння відповідальності суспільства за щастя його членів у механізмах суспільного прогресу.