Тема іх. Естетичне відношення людини до дійсності

Естетичне як відношення

Різні підходи до визначення сутності естетичного.

Неспроможність визначень сутності естетичного через почуття, прекрасне, через мистецтво. Естетичне як вид суб’єктно-об’єктних відношень (зв’язків).

Поняття взаємовідношень людини і навколишнього світу. Потреби людини як визначальні в аналізі різних суб’єктно-об’єктних відношень. Види відношень людини до дійсності: матеріально-практичне, пізнавальне, моральне, релігійне, правове, політичне, естетичне. Структура взаємозв’язків людини з дійсністю: цінність – об’єктивне відношення відповідності предмета потребі людини (“буття речі для людей”, за К.Марксом); діяльність людини як спосіб задоволення потреби, активно-вольове ставлення до предмета, освоєння його.

Методологічне і педагогічне значення теорії суб’єктно-об’єктних відношень. Суспільство і людина як системи відношень. Відповідність між видами відношень і видами філософських наук та видами виховання людини. Поняття всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Естетична потреба – визначник специфіки естетичного, основа естетичного відношення. Проблема генезису естетичної потреби. Філософська і психолого-педагогічна оцінка різних точок зору на естетичну потребу, зокрема про її біологічність (вродженість). Дані різних наук про виникнення (в філогенезі та онтогенезі) естетичної потреби як потреби в досконалості в “надрах”неестетичних відношень на основі матеріальних, пізнавальних, моральних та інших потреб. Специфіка естетичної потреби в порівнянні з іншими, її місце в ієрархії людських потреб.

Загальні особливості естетичного відношення людини до дійсності в порівнянні з практичним відношенням, теоретичним, моральним тощо.

Основні естетичні цінності

Категорії прекрасного, комічного, трагічного, піднесеного як вузлові моменти пізнання естетичних цінностей.

Історичний розвиток поглядів на естетичні цінності. Об’єктивно-ідеалістична (Платон, Ф.Аквінський, Гегель) і суб’єктивно-ідеалістична (Т.Ліппс, Е.Мейман, Б.Кроче, Н.Гартман та ін.) точки зору; “природники” і “суспільники” в радянській естетиці. Сократ, Арістотель, М.Г. Чернишевський як предтечі ціннісного підходу до прекрасного. Роль аксіології в розкритті природи естетичних явищ. Естетичні цінності – об’єктивна сторона естетичного відношення “дійсність – людина”.

Прекрасне як вища естетична цінність. Досконалість, гармонія, єдність змісту і форми цілісного предмета – об’єктивна основа прекрасного. Залежність прекрасного від рівня досконалості предмета і від естетичних потреб суспільства в різних сферах дійсності. Прекрасне і краса. Краса як цінність досконалої зовнішньої форми. Прекрасне і потворне, краса і потворне. Взаємозв’язок прекрасного з іншими видами цінностей: з корисним, істинним, добрим, святим, справедливим, політично важливим. Прекрасне – людська міра досконалості, позитивна, суспільно необхідна досконалість.

Різноманітність форм прояву прекрасного, красивого і потворного в залежності від специфіки об’єкта відношення. Прекрасне і краса в природі, духовна і фізична (тілесна) краса людини, краса праці, поведінки, політичної, релігійної діяльності, краса побуту, прекрасне і красиве в різних науках, мистецтві тощо.

Конкретно-історичний характер прекрасного, красивого і потворного, зміна естетичної цінності одного й того ж об’єкта в залежності від розвитку естетичних потреб суспільства. Класове, національне, регіональне і загальнолюдське, мінливе і вічне в прекрасному.

Сутність піднесеного (величного). Піднесене, низьке і героїчне.

Трагічне як момент на шляху людства і особистості до досконалості, як вираження суперечностей між історичною необхідністю і неможливістю її здійснення в даний час. Звязок трагічного з прекрасним і недовершеним в суспільстві. Трагічне і драматичне. Різноманітність трагічних колізій. Конкретно–історичний характер трагічного. Трагічне в житті і мистецтві. Трагедія як жанр мистецтва.

Комічне як прояв суперечностей суспільного життя на шляху до досконалості. Звязок комічного з прекрасним і потворним. Різноманітність комічного в дійсності, його конкретно-історичний характер. Комічне в мистецтві, різноманітність форм його вираження (гумор, сатира, іронія, сарказм тощо). Комедія як жанр мистецтва, її різновиди.