Тема іі. Мораль як форма суспільної свідомості.

Специфіка, соціальна функція і структура моралі.

Спільноти, суспільність як умова існування людини. Спілкування як вид діяльності, як один із способів освоєння дійсності людиною.

Поняття моральних відносин, стосунків, моральної діяльності, поведінки, вчинку. Мораль як вираження соціальності людей, духовна основа реальних соціальних зв’язків, регулятор поведінки.

Необхідність виявлення специфіки моралі через порівняння її з іншими видами свідомості (релігією, політикою і правом, наукою тощо) за предметом і способом регуляції, за їх змістом і формою.

Різні точки зору на походження змісту морального знання. Суперечності об’єктивно - і суб’єктивно-ідеалістичних теорій (Платон, середньовічні філософи, Кант, Д.Юнг та інші) надсуспільності, надприродності моралі. Позитивне і негативне в натуралістичних теоріях моралі: космологічній (Геракліт, Піфагор, Конфуцій), теоріях гедонізму, евдемонізму (Демокрит, Епікур, Фойєрбах та інші), утилітаризму (Бентам), еволюціонізму (неодарвіністи, Спенсер). Соціологічні теорії моралі: “суспільного договору” (Гоббс, Руссо), “розумного егоїзму” (французькі і російські революційні демократи) – як пошуки джерела моралі в “атомарному” суб’єкті, в “природі” людини.

Роль марксистського розуміння суспільної сутності людини і діяльнісного підходу до свідомості в утвердженні погляду на мораль як на особливу суспільну і практично орієнтовану свідомість. Мораль як стихійне колективне (в суспільній думці) відображення позитивних реальних відносин між людьми. Дані антропології, етнографії, історії культури про походження моралі.

Ціннісний, на відміну від наукового, зміст і характер морального знання. Обумовленість цим форм морального знання – суспільних вимог до поведінки особистості: вимога позитивного спілкування, заборона негативного. Специфіка моральних вимог в порівнянні з релігійними, правовими, політичними, естетичними.

Проблема видів моральних вимог. Звичай (табу, релігія, обряд) як відображення позитивних відношень між людьми в традиційних (повторюваних) важливих життєвих ситуаціях у формі образу дій.

Правила поведінки (етикет) як відображення доцільних відношень в одиничних конкретних ситуаціях у формі словесного повчання. Моральна норма – відображення спільного позитивного змісту відносин між людьми в різних ситуаціях. Моральні принципи як відображення загального характеру і напрямку відношень між людьми в окремих сферах спілкування або в усьому суспільному житті.

Моральна свідомість як система вимог, що виникають в суспільній думці і регулюють поведінку на основі добровільності. Моральний ідеал.

Конкретно-історичний зміст моралі.

Обумовленість моральних вимог, потрібного у спілкуванні усією системою суспільних відношень (матеріально-практичних, пізнавальних, релігійних, правових, політичних, естетичних). Підтвердження цього положення даними різних наук. Визначальна роль матеріальних умов життя, економічних відношень в обґрунтуванні моральності тих чи інших відносин між людьми.

Існування в кожній суспільній формації свого історичного типу моралі. Загальні характеристики моральних принципів первісного суспільства, рабовласницького, феодального, буржуазного.

Класова модифікація моралі в класових суспільствах. Спільне і відмінне в моралі класів експлуатованих (рабів, селян-кріпаків, пролетарів), пануючих класів (рабовласників, феодалів різного рангу, буржуа). Регіональні та національні особливості в моралі, їх джерела. Конкретизація змісту моральних вимог у професійній діяльності людей, у носіїв субкультур.

Спільність в умовах життя різних історичних епох, класів, націй тощо, наявність загальнолюдських інтересів – основа існування загальнолюдських елементів в моралі: елементарних правил співжиття, простих норм моральності і справедливості. Прояв загальнолюдського змісту в моральних принципах (гуманізму, патріотизму, колективізму, егоїзму тощо).

Діалектична єдність в моралі різних елементів. Форми спотворення загальнолюдського в моралі класових суспільств. Підвищення ролі загальнолюдського з розвитком суспільства.

Проблема морального прогресу, зв’язок її з проблемою істинності моралі і загального прогресу суспільства. Критика догматичного та релятивістського підходу до моралі. Критерії відносної істинності моралі різних типів, класів, народів, країн – міра відповідності змісту моралі назрілим потребам розвитку суспільства і міра загальнолюдського в цьому змісті.

Аналіз суперечливих симптомів народження моралі

майбутнього, постбуржуазного суспільства: відставання рівня розвитку сучасної моралі від науково-технічного прогресу; все ширшого усвідомлення людством потреби збагачення і підвищення ролі загального людського в реальних стосунках людей, країн, народів, потреби моралізації науки, політики, права, релігії; морального смислу антиглобалістського і альтерглобаліст-

ського рухів на планеті.

Мораль як індивідуальна свідомість

Засвоєння суспільних моральних вимог, існуючого досвіду

поведінки, перетворення їх в особисту моральну позицію, моральні переконання – найважливіший елемент в механізмі моральної регуляції людських відносин.

Совість як відрізнення особистістю себе від суспільства і здатність стати на його моральну точку зору (“спільне знання”), як здатність відчувати належне, орієнтуватися в моральних цінностях і самостійно формулювати в собі обов’язки, контролювати свою поведінку.

Індивідуальний спосіб буття совісті і суспільно-індивідуальний її зміст.

Раціональне спростування теорії “божественності” і вродженості совісті. Роль морального виховання в механізмах соціалізації дитини, інтеріоризації суспільного морального досвіду. Аналіз ефективних педагогічних умов формування істинної совісті.

Оцінна функція совісті, її ведуча роль в механізмі регуляції поведінки. Психологічні механізми моральної оцінки. Моральне ставлення до оцінюваного як результат морально-оцінної діяльності. Моральні почуття і моральні оцінні судження – форми вираження ставлення. Характеристика їх ролі у людських відносинах.

Спонукальна функція совісті як вираження морального ставлення у вольовій сфері. Мотиваційна функція совісті: оцінка своїх можливих вчинків для практичної реалізації морального ставлення до оцінюваного; прийняття морального рішення. Моральний вчинок як дієва форма вираження, втілення духовного морального ставлення до людей, до себе. Залежність якості (міри правильності) вчинку від міри істинності совісті, рівня розвитку оцінних здібностей і міри володіння матеріальними засобами спілкування – діями по відношенню до людей.

Проблема соціального детермінізму поведінки, свободи вибору і моральної відповідальності особистості за вчинки у світлі теорії совісті.