7. Мета, завдання та принципи побудови літературного читання як шкільної дисципліни.

Літературна освіта – це навчально-виховна система вивчення літератури в загальноосвітніх закладах України. Література прилучає дітей до загальнолюдських цінностей, виховує толерантне ставлення до різних народів, народностей, рас і культур і традицій. Основна мета літературної освіти – виховання творчого читача із самостійним критичним мисленням, формування гуманістичного світогляду, загальної культури, естетичних смаків особистості. Літературна освіта повинна прищеплювати школярам художній смак, формувати вміння розрізняти високовартісну й низькопробну книжкову продукцію, поціновувати класичну й сучасну літературу, переживати важливі для духовного становлення особистості естетичні емоції.

Вивчення літератури школі має забезпечити розв’язання таких завдань: прилучення учнів до найкращих здобутків українського, російського, світового письменства та представників інших національностей, що проживають в Україні; підвищення рівня загальної культури школярів; формування у дітей стійкого інтересу до читання, естетичного смаку учнів, здатності розрізняти й оцінювати художні явища, розкриття учням різноманітних функцій літератури – пізнавальної, естетичної, виховної, оволодіння змістом художніх творів, усвідомлення їх місця в літературному процесі й розвитку національних культур; розуміння школярами літератури як мистецтва слова і як складової духовної культури людства; формування в учнів творчих здібностей, уяви, самостійного мислення; розвиток естетичних емоцій та почуттів, зв’язного мовлення, вміння аргументовано, розлого й образно висловлювати свої думки, судження, оцінки; сприяння моральному самовизначенню молодої людини, виробленню в неї активної життєвої позиції на основі гуманістичних цінностей та ідеалів, прагнення до самостійного пошуку, духовного самовдосконалення.

Принципи літературної освіти Вивчення літератури в школі має ґрунтуватися на дидактичних, літературознавчих та методичних принципах, серед яких загальноприйнятими є традиційні, а саме: науковість, історизм, зв’язок навчання і виховання, доступність, спрямованість на розвиток учня, особистісний характер читацької діяльності, шкільний аналіз та інтерпретація твору, взаємодія мистецтва й дійсності в естетичній свідомості учня, комунікативність, країнознавчий підхід та ін.

Структура літературної освіти Літературна освіта має структуру, що відзначається послідовністю, наступністю й поступовим збагаченням знань, розвитком умінь і навичок дітей: пропедевтичний етап (дитячий садок) – початкова школа (1–4 класи) – основна школа (5–9 класи) – старша школа (10–11 класи).

8. Література як мистецтво і як шкільна дисципліна. В даний час у психології та педагогіці ведуться пошуки раціональних шляхів залучення молодших школярів до мистецтва, ставиться проблема посилення впливу художньої літератури на формування особистості школяра. У цій області намітилося два напрямки. Прихильники одного напрямку - психологи та методисти (В. В. Давидов, Ю. М. Полуянов, Л. І. Айдарова, Цуккерман та ін) припускають, що можна скоротити шлях, що веде школярів до розуміння художнього твору як мистецтва за допомогою формування у них теоретичного мислення. Вони вводять з першого класу курс поетики. Таке навчання дозволяє дати учням у молодших класах уявлення про особливості творів різних жанрів - билини, казки, байки, балади, пісні. Безсумнівно, роль і значення теоретичних знань в осягненні мистецтва загальновизнані, і програма з поетики, наприклад, може мати педагогічну цінність в певних умовах. Представники іншого напряму пов'язують просування школярів до глибокого розуміння творів художньої літератури як мистецтва з роботою над їх загальним розвитком. Такий підхід ясно виражений у роботах Л. В. Занкова. Він виділяє два шляхи, що ведуть до досягнення оптимальних результатів у навчанні: прямий і непрямий. Прямий шлях – це накопичення спеціальних знань про літературу, навчання школярів аналізу твору. Непрямий шлях - це досягнення оптимальних результатів у навчанні завдяки загальному розвитку дітей. Саме загальний розвиток розглядається не як стихійний, чисто віковий процес, а як мета і результат спеціально побудованої системи навчання. Вивчення літератури передбачає вивчення літератури як мистецтва слова. Саме у процесі вивчення зазначеного предмета можливо найповніше реалізувати завдання гуманітарного виховання молоді, залучення її до багатств світової духовної культури, духовного і морального зростання особистості, естетичного виховання. Урок літератури  в усі часи є основною складовою навчання і виховання культурної, розвиненої, інтелектуальної особистості.

9. Психологічні засади формування навичок читання. Загальновизнано, що всім дітям властиве абстрактне мислення. Психологічні спостереження доводять, що у дітей молодшого віку переважає конкретне мислення. Воно пояснюється обмеженим запасом уявлень, здобутих ними протягом 6—10 років життя. Це й диктує використання неоднотипних методів і прийомів у роботі з учнями відмінних вікових груп. Психологіч­ні дослідження показують, що діти приходять до школи з ігровим мотивом, сформованим у них до початку на­вчання в школі. Тому початковою фор­мою навчання мові школярів 6—7 років повинна стати гра з вивчення мови, гра з мовними і мовленнєвими оди­ницями. Навчання грамоти передбачає формування в учнів елементарних навичок читання і письма. Психологічна основа методики навчання грамоти полягає в доборі таких методичних прийомів, які враховували б особливості дитячого сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, сприяли б їхньому всебічному розвитку. На мовному матеріалі учні мають оволодіти такими важливими прийомами розумової роботи, як аналіз і синтез, класифікація, узагальнення, уміння робити висновки.. Першокласник має переконатися, що в його віці вже не обійтися без уміння читати й писати. Усвідомлення цієї віддаленої мети має поєднуватись із постановкою перед дітьми щоденних,поурочних конкретних цілей, пов’язаних із виконанням різноманітних навчальних вправ, у тому числі й таких, що мають підготовчий характер. Позитивні мотиви навчання читання можна сформувати тільки за умови, якщо на уроках грамоти, за словами К. Д. Ушинського, пануватиме бадьора, оптимістична атмосфера, яка б виключала психічну і фізичну перевтому дитини. Початкова навичка читання має формуватися в постійному взаємозв’язку зі спостереженнями за явищами живого мовлення і з такими видами мовленнєвої діяльності, як аудіювання, говоріння і письмо. Основними мовними одиницями, якими дитина оперує на цьому етапі навчання, є звуки мовлення і букви, слова, речення, текст. Українське письмо є звуко-буквеним. Тому засвоєння початкових навичок читання й письма полягає в умінні перекодовувати букви в позначувані ними звуки і, навпаки, перекодовувати звуки мовлення і їх комплекси — склади і слова — в умовні графічні знаки — букви (друковані або рукописні). Тому оволодіння першокласниками читанням і письмом здійснюються не роздільно, а паралельно.Навичка читання формується значно динамічніше, ніж навичка письма, написання літер дещо відстає від читання. Учитель має пам’ятати, що елементарні навички читання й письма не можуть бути вироблені без багаторазового повторення одних і тих самих навчальних дій. Він має вносити певні варіації в постановку завдань з метою запобігання психічному і фізичному перевантаженню дітей, підтриманню їхнього загального інтересу до виконуваних вправ. Велику роль у цьому відіграють також ігрові ситуації, коли дитина бере на себе роль того чи іншого звука, складу в слові, слова в реченні. Такі безпосередні дії учнів, виконувані з одиницями живого мовлення, сприяють тому, що навчання стає для них цікавішим і доступнішим.

10.  Новоутворення дошкільного і молодшого шкільного віку та специфіка дитячого сприйняття. Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості. Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Супідрядність мотивів – спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими. Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку у відповідності до соціальних вимогРегуляція емоційних переживань та поведінкових актів малюка, спонукувана в грі та взаємодії з дорослим формує довільність поведінки - важливе особистісне новоутворення дошкільного віку. В процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія. Довільність психічних процесів у молодшого школяра. У цьому віці центром психічного розвитку дитини стає формування довільності всіх психічних процесів (пам'яті, уваги, мислення, організації діяльності). їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування відбуваються завдяки первинному засвоєнню системи понять. Довільність виявляється в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити засоби їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Тому молодший школяр долає свої бажання і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів і поведінки. Поряд із засвоєнням змісту наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності - навчання.