22. Феномен д-сті. Осн типи і види д-сті

Термін «феномен» (від грец. — те, що з'являється) вживають у двох значеннях: виняткове, незвичайне, рідкісне явище; явище дане нам у досвіді, сприйняте органами чуттів. Коли ми починаємо щось вивчати, то, як правило, орієнтуємося на те, що вже знайоме нам. Такими орієнтирами є відомі кожному фено­мени звичайного життя — це факти, які ми не заперечуємо. Певне коло «своїх» феноменів має кожна наука. Специфічне коло феноменів ста­новить фундамент і навчального предмета або його розділу. Розглянемо специфічне коло феноменів діяльності. З власного досвіду кожен знає, що: І) завжди відчуває у чомусь якусь необхідність, тобто потребу. Потре­ба — це психічне явище відображення необхідних організму або осо­бистості умов, що мають забезпечити їхнє житія або розвиток. Потребу слід розглядати як деяку невизначеність: вже зрозуміло, що необхідно щось робити, а от що саме — усвідомлено ще недостатньо. Проявляється потреба у певному стані психіки людини — переживанні; 2) під впливом тих чи інших мотивів діє для задоволення певної по­треби; 3) існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем; 4) обмінюється інформацією з іншими людьми; 5) з самого початку життя грається, вчиться, а далі — працює; 6) саме завдяки діям, взаємодіям, і лише завдяки їм набуває певно­го досвіду. Всі ці та інші феномени нашого життя певним чином характеризу­ють діяльність людини. Діяльність тлумачать як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якої є доцільна зміна і пере­творення світу на основі освоєння і розвитку існуючої в певних конкре­тно-історичних умовах культури.

Діяльність неможлива без людської активності (-це енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється у людини в бажанні та реалізації діяльності). Людська активність має усвідомлений характер, їй притаманні: 1)свідома організація і саморегуляція діяльності та поведінки, що спрямовуються на подолання перешкод у досягненні цілі; 2)здатність індивіда свідомо змінювати або, навпаки, відстоювати свою лінію поведінки на основі свідомого оцінювання обставин і зара­ди віддаленого результату.

Ще виразніше виявляється єдність діяльності та особистості у вчин­ках. Вчинок — це дія, що усвідомлюється діючою особистістю як акт, що виражає її певне ставлення до самої себе, до інших людей. Вчинок у психологічному розумінні — це специфічний вид ро­зумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини. Вчинок відіграє важливу роль у морально-психічному розвитку особистості, оскільки поєднує індивідуальне і суспільне, суб'єктивне та об'єктивне, свідомість і діяльність, слова і діла. Ще одна суттєва ознака діяльності — її цілеспрямовуючий характер: 1) для задоволення потреби людина не тільки змінює те, що дане при­родою; 2) в кінці процесу діяльності отримується результат, який на початку цього процесу був лише в уяві людини, тобто ідеально, як мета; 3)перетворюючи те, що дане природою, людина здійснює водночас і свою свідому мету, яка. виступаючи як закон, визначає спосіб і харак­тер її дій і якій вона повинна підпорядкувати свою полю.

Доцільно розрізняти види і типи діяльності. До видів діяльності відносять такі, що забезпечують існування людини та її формування як особистості, типи діяльності будуються за озна­ками суспільних відносин, потреб та предметів. Основні види діяльності: 1) Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на підтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і спо­собах здійснення предметних дій; кожний учасник гри психологічно формується як особистість. 2)Навчання— обумовлений історією вид діяльності, який задовольняє потреби суспільства в освічених людях, у розвитку їхньої свідомості; це діяльність, в якій наперед і свідомо ставлять мету, заздалегідь визначають принципи, зміст, форми і методи навчальної роботи, що мають найкраще забезпечити формування здібностей, за­своєння вмінь, навичок, знань. 3)Праця — діяльність людини, що спрямовується на освоєння і пере­творення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формуєть­ся сама людина. 4) Спілкування – це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми. Його слід розглядати як одну з форм комунікації. Вища форма С. – мовне С., тобто обмін інформацією за допомогою слів, які виражають поняття. Головна особливість діяльності С. – вона наявна у будь-якому виді діяльності, бо не можуть реалізовуватись без С. Типи діяльності: (1)комунікативна; (2)художньо-творча (пізнання світу в художніх образах) (3)споживча (матеріальне, духовне); (4)ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна (пізнання світу з позицій добра і лиха, мораль, ідеологія); (5)духовно-пізнавальна (дослідження теоретичні, прикладні, практичні); (6) соціальна (люди - люди, упр-ня, освіта, лікування); (7)предметна (люди-природа, мат. цінності)

Кожний індивід має свою ієрархію видів і типів. Вона змінюється не тільки з віком (гра — навчання — праця), а й повсякчас­но, залежно від актуалізації тієї чи іншої потреби і способу житія. Взагалі, ієрархія видів і типів діяльності - це, до певної міри, програма життя людини.