97 Мова як головний засіб спілкування (с), її складові хар-ки

Мова - вербальна комунікація, тб процес С з допомогою язика, або це таке С, в якому як знакова си-ма викор-ся мовлення, це си-ма фонетичних знаків, яка включає 2 принципи: лексичний та синтаксичний. Мовленєве С - комунікативна взаємодія суб”єктів, тб це комунікативнийй акт, в якому виділяють орієнтувальну та виконавчу частини. Орієнтуванльна -аналіз ситуації взаємоді та форму-ня плану дій, які необхідні для досягнення мети. Виконавча - найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій і головне - зворотній зв”язок. У ході вербальної комунікації іде обмін інф-ю, кожен користується механізмами, які включають 3 блоки: блок говоріння, сприймання та внутрішнього мовлення.

Засобом вербальної комунікації є слова з закріленими за ним в суспільному досвіду значеннями. Слова можуть бути вимовлені вголос, про себе, написані чи замінені у глухих людей особливими жестами, які виступають носіями значень. Мова буває письмова та усна, а усна є діалогічна та монологічна. Найпростішим різновидом усної мови є діалог, тб розмова, яку підтримують співбесідники, разом обговорюючи та вирішуючи будь-які питання. Для розмовної мови характерні репліки, якими обмінюються люди, повторення фраз чи окремих слів, питання, доповнення, пояснення, використання натяків, різноанітних допоміжних слів. Особливості цієї мови значною мірою залежать від ступеню взаєморозуміння співрозмовників, їх взаємин.

Іншим різновидом усної мови є монолог, який вимовляє одна особа, звертаючисьдо іншої або до багатьох людей, які слухають її: це розповідь, доповідь, розгорнута відповідь. Монологічна мова складна в композиційному відношенні, вимагає закінченості думки, більш суворого дотримання граматичних правил, строгої логіки та послідовності при викладенні доповідача.

Письмова мова з”явилась набагато пізніше усної. Вона виникла як результат потреби С між людьми, розділеними простором та часом і розвилася від піктографії, коли думка передавалась умовними схематичними малюнками. Завдяки письму виявилось можливим найкращим чином передавати від покоління до покоління досвід, робити складні наукові узагальнення, досягти максимально вірних висловів, суворіше дотримуватись правил логіки та граматики, глибше продумувати зміст та спосіб виразу думок.

Механізми мови:

програмування мови- побудова змістового костяка мовного вимовлення, того що людина хоче сказати, для цього відбирається інф-я, яку він вважає важливою і відкидається непотрібна, другорядна.

побудова синтаксичної структури речення - прогнозується загальна конструкція фрази, її граматична форма, включаючи механізми, які забезпечують пошук потрібного слова, вибір звуків, що максимально точно його відтворюють.

промовлення - реальне звучання мови, таким чином розгортається процес “говоріння”, в ході якого комунікатор кодує інф-ю, яка передається.

Осн.компоненти акту комунікації: відправник, адресат, повідомлення, ідея, код, контекст, контакт.

Основну увагу слід звернути на код та контекст - сприймання та розуміння ситуації контакту і вибір способів С. Тут осн.увагу слід приділяти адресату,а не собі. На етапі виконання контролюється власні дії, повідомлення і підтримується контакт.

98.Невербальні засоби спілкування (С),їх хар-ка та доцільність викор-ня.

С не може бути подібним до передачі інф-ї по телеграфу, де комунікатор і реціпієнт обмінюються вербальними повідомленнями. В С людей включені також емоції, які певним чином відносяться і до С, і до тих, хто приймає участь в С. Ці емоційні стосунки, які супроводжують мовне висловлювання, утворюють особливий невербальний аспект обміну інф-ю, особливу невербальну комунікацію. Засобами невербальної комунікації є жести, міміка, інтонації, паузи, поза, сміх,сльози і інші засоби, які утворюють знакову си-му, яка доповнює та посилює, а іноді і замінює засоби вербаліки - слова.

Засоби невербаліки як своєрідна мова почуттів являються таким же продуктом суспільного розвитку, як і мова слів, і можуть не співпадати в різних національних культурах. В різних вікових групах для здійснення невербальної комунікації вибираються різні засоби (діти- плач). Суттєве важливе значення для посилення дії вербальної комунікації має просторове розміщення співрозмовників. За рахунок невербальних засобів С відбувається 40-80% повідомлень, 55% повідомлень сприймаються через позу, вираз обличчя, а 38% через інтонацію та модуляцію голосу.Відповідність використовуваних засобів невербальної комунікації меті та змісту мовної передачі інф-ї являється одним з елементів культури С. Ця відновідність особливо важлива для педагога, для якого засоби як вербаліки, так і невербаліки є інструментом його професійної діяльності.

Класифікація невербальних засобів комунікації:

Кінесика( оптико-кінетична і тактико-кінетична си-ма) - міміка, жести, пантоміміка, рухи тіла, дотиск, тиск, поцілунок.

Акустична си-ма = паралінгвістична си-ма (вокалізація, діапазон, тональність, інтонація) + екстралінгвістична си-ма (темп, паузи, сміх, плач,.кашель)

Проксеміка - си-ма орг-ї простору та часу С. Виділяють 4 територіальні зони С: інтимна (15-46 см), особистісна (46-120 см), соціальна (120-360 см), громадська (понад 360 см).