36 Мотиваційна сфера особистості.

Мотивація - це ті причини, через які людина робить ті чи інші вчинки. Мотиваційна сфера особистості тісно пов’язана з активністю індивіда. Суб’єкт активності являє «особисте Я» людини. Людина ввадає, що коли вона говорить «Я роблю так тому, що я цього хочу» вона виражає власне свої прагнення, але це не завжди так. Наприклад, студент вступивши до вузу пояснює оточуючим і самому собі що це його самостійний вибір і він не залежить від стороннього впливу. Але через деякий час він разочарований. Він мусить визнати, що вибір професії був здійснений під впливом рідних та друзів. При цьому поради інших він не сприймав як «директиви». За цим визнанням - критична робота свідомості в напрямку виділення «голосу» інших людей від його власного.

Також суб’єкт активності - це «Я іншого в мені», коли «присутність» іншого відчувається і може сприйматися як вторгнення в внутрішній світ іншої людини. Це також видно на прикладі з студентом.Разом з тим можливі ситуації, коли інтереси іншого сумісні з власними інтересами людини. «Я іншого в мені» не обов’язково супроводжується жертвами та самозреченням. Останнє відбувається тільки тоді, коли інтереси іншого ставляться вище за власні.

Суб’єкт активності такий, що він не ототожнюється ні з ким з людей конкретно - надіндивідуален. Але в той же час він має відношення до кожного, уособлюючи те, що повиннебути властиве всім людям - «людське в людині» : розум, добро, честь, красоту, свободу. Коли активність людини диктується цими цінностями, кажуть, що її суб’єктом є «всезагальне Я» в людині. «Індивідуальне Я» тут поєднано з «Я іншого».

Суб’єкт активності безособовий і ототожнюється з природним тілом індивіда («не Я»): він занурюється при цьому в стихію природного. В психоаналітичних концепціях це активне начало позначають терміном «воно» і розглядають як збіг сил любові (інстинкт продовження роду) та смерті (інстинкт руйнування, агресії). «Не Я» не вичерпується при цьому чисто біологічними мотивами : мистецтво, альтруїзм і навіть релігіозні нахили іноді розглядають як прояв чисто природного початка.

37. Рівень домагань і самооцінка особистості.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що вмражають суспільні вимоги, у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Від взаємостосунків дитини з батьками на кожному з етапів залежатиме її ставлення до себе. Отже, кожна людина має сфор-мовані попередньою життєдіяльністю свої рівні самооцінки та домагань. Самооцінка показує, як людина оці-нює себе щодо окремої властивості, а самоповага розуміється як уза-гальнена самооцінка. Висока само-повага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості, низька самоповага – навпаки. Між ідеалом, що формується як перспектива розвитку, і реальною самооцінкою існують певні розбіжності, які мають стимулювати свмовдосконалення. Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі, які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина зіставляє труднощі поточних завдань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й які уявляються ще й привабливими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагнені отримати певну репутацію, визнання значушої для себе групи людей.

37. Рівень домагань і самоцінка особистості.Самоповага - це оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в групі та свого ставлення до інших членів групи.Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріорізації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взає-мостосунківдитини с батьками зале-жить її ставлення до себе. - оцінки вчителів і т.п.

Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.

Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…

Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє трудощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, яле й ті, які уявляються ще й приваблівішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляєтьсяя у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей. Рівень самоповаги:

САМОПОВАГА=УСПІХ/ДОМАГАННЯ.

Значні відхилення самооцінки від адекватної змінюють стиль поведнки людини і порушують її душевну рівновагу. Людина завжди бажає стану душевної рівноваги і для цього може змінити оцінку зовнішніх подій і самої себе. Самооцінки можуть бути адекватними, заниженими та завищеними.

Занижена самооцінка:

Підвищує тривожність, вразливість; змушує людину звужувати коло тих, з ким можна спілкуватися, руйнує у людини надію на добре ставлення до неї і т.п.

Висока самооцінка:

Дає можливість людині керуватися своїми принципами і бути незалежною від думки оточення щодо себе; позитивно впливає на самопочуття і т.п.

Завищена самооцінка:

Призводить до того, що людина самовпевнена, береться за справу яка перевищує її реальні можливості; не отримує бажаного відгуку і визнання від оточення; за умов невдачі може призводити до бадання перекласти відповідальнісь на інших.

Крайнощі щодо самооцінки порушують душевну рівновагу і можуть стати причиною патологічних відхилень: психостенії (вкрай занижена самооцінка) та паранойї (людина постійно відчуває власну перевагу нід іншими).