18. Педагогічні погляди к.А. Гельвеція та д. Дідро. Порівняльний аналіз.

Один з французьких філософів-просвітителів, Клод Гельвецій (1715—1771) народився в Парижі в сім'ї придворного лікаря. За­кінчив єзуїтський колеж. У 1758 р. написав книгу «Пророзум», що була спрямована проти основ феодального порядку, релігійної іде­ології. Король та Папа приговорили книгу до спалення. Гельвецій врятував собі життя ціною публічного відречення від своєї праці. Однак він залишився вірним своїм ідеям, які він виклав більш грунтовно в книзі «Про людину, її розумові здібності та її вихован­ня», яка була опублікована після його смерті.

Гельвецій виходить від Локка, коли погоджується з критикою ним теорії «вроджених ідей» Декарта. Гельвецій стверджує, що все в людині можна звести від відчуттів. Звідси від робить висновок, що всі люди від народження мають рівні розумові здібності, рівні можливості до вдосконалення.

У поглядах Гельвеція можна виділити чотири основні ідеї: 1) вроджена рівність всіх людей; 2) особливий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку і вирішальна основа в діяльності дітей; 3) виховання як спрямовуюча сила в розвитку інтересів; 4) політична система як визначальна основа виховання.

Виходячи з того, що переробка суспільства можлива через вихо­вання, Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту.

Серед основних переваг шкільного виховання Гельвецій нази­ває: 1) сприятливі для здоров'я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання (мається на увазі, що при суспільному вихованні будинок, де виховуються та навчаються діти, будується за містом і може добре провітрюватися, на відміну від батьківсь­ких домів, що часто малі і нездорові); 2) тверда дисципліна; 3) зма­гання, яке викликається, коли порівнюють себе з багатьма інши­ми людьми; 4) освіченість вихователів; 5) твердість (домашнє ви­ховання рідко буває мужнім і таким, що розвиває сміливість).

Гельвецій твердив, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум — для прав­ди, щоб виховувати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра тісно пов'язана з ідеєю добра для всіх людей. Моральне виховання, на думку Гельвеція, можна здійснювати за допомогою «Катехізису моралі» (побідного до релігійного катехізису), де ди­тина може взнати про справедливість, істину, користь тощо.

В працях Гельвеція велике місце відводиться розумовому ви­хованню, правильно поставленій освіті. Виходячи з того, що здо­рова людина є при всіх інших умовах більш щасливою, ніж люди­на нездорова, Гельвецій велику увагу приділяв фізичному вихо­ванню, яке повинно одночасно змінювати і тіло, і дух.

Критикуючи феодальне суспільство, Гельвецій висловлювався про виховання жінки. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізня­ються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспіль­ному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання.

Дені Дідро (1713—1784) — найвизначніший представник французького просвітництва, випускник єзуїтського колежу в Па­рижі. Стячи на позиціях сенсуалізму, Дідро вважав джерелом знань відчуття. Поле, на відміну від Гельвеція, він не зводив до них пізнання, підкреслюючи, що другим його ступенем є переробка відчуттів розумів. Від вважав, що «думки правлять світом», і по-в'зував прогрес суспільства з виданням мудрих законів і розпо­всюдженням освіти. Натхненник і редактор «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», від велику увагу приділяв питанням вихо­вання і навчання. Свої думки з цього приводу виклав в основно­му в двох працях: «Систематичне спростування книги Гельвеція», «Про людину» (1774) і «План університету, або Школи публічного викладення всіх наук для російського уряду» (1775). В першій книзі Дідро, визнаючи, що за допомогою виховання можна досягти чимало, критикує Гельвеція за недооцінку того впливу, який чинить фізична організація людини, її анатомо-фізіологічні осо­бливості на всю ЇЇ розумову діяльність.

На думку Дідро, значення виховання полягає не у тому, щоб зробити з будь-якої середньо організованої дитини те, що бажано для її рідних і близьких, а у тому, щоб примусити її постійно займатися тим, до чого вона здатна: ерудицією, якщо вона наділе­на пам'яттю, геометрією, якщо вона легко комбінує числа і прос­тори, поезією, якщо в ній є пристрасть і уява тощо. Заклик Дідро врахувати природні особливості дитини, розвивати її індивідуаль­ність заслуговує на позитивну оцінку.

Дідро відстоював принцип загального безплатного початково­го навчання. Він проектував державну систему народної освіти.

Дідро розташував предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас — математика; 2-й клас — механіка; 3-й клас — астрономія; 4-й клас — природознавство, експеримента­льна фізика; 5-й клас — хімія, астрономія; 6-й клас — логіка, кри­тика, граматика; 7-й клас — рідна мова; 8-й клас — стародавні мови, антична література.

Крім цього, передбачається ще три цикли в післяобідній час: 1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, гео­графія, основи економічної науки; 2) малювання, елементи архі­тектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання, їзда верхи.