34.Психологічна структура особистості.

Основні компоненти особистості:

Скерованість особистості, або вибіркове ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психологічну діяльність особистості.(потреби, інтереси, психолог установки, інші власт-ті особистості)

Можливості особистості - охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. Кожний з нас має свою осн, провідну здібність і підпорядковану їй ведену. Підпорядк здібність підсилює осн провідну здатність чи талант. (здатність, здібність, талант, геній)

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча хар-р і не відображ особистості в цілому, проте являє складну сис-му її власт-тей, скерованості й волі, інтелектуальн та емоційних якостей, типолог особливостей, які проявляються в темпераменті. У сис-мі хар-ру теж можна виокремити провідні властивості, передовсім моральні якості (чутливість, черствість), затим вольові (рішучість, мужність), які забезпеч певний стиль поведінки і спосіб розв’язання практич завдань. Морально-вольові якості склад дійсну основу хар-ру.

Сис-ма управління, яку позначають поняттям «Я». «Я»- утвердження самосвідомості особис-ті, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності. Самоупр-ня має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.

35 Активність особистості: поведінка та діяльність.Особистість - продукт обставин, але обставини складаються людьми. Активність особистості упорядкована і ціле-спрямована, що досягається тонким управлінням як пізнавальною, так і практичною діяльністю. Саме при уз-годженні знань і досвіду особистість діє найбільш доцільно, тому важливо розкрити психологічний механізм самостійної активності особистості. Людина не автоматично переклю-чається, а свідомо із врахуванням соціальної ситуації, оцінки значимості імпульсів, наслідків дій. Вона може вибирати і в цьому є її свобода волі.

У малої дитини ще не має уяви про власне «я» і тому вона знаходиться під владою зовнішніх і внутрішніх сил умов життя. По мірі утворення «я» дитина починає виділяти себе із предметного світу і людського оточення і в окремих випадках про-тистоїть їх діям. Це і є початок формування особистості, перехід від індивіда до власної особистості. Уява про власне «я» визначає рівень домагань, і відповідну міру активності особистості, і міру розвитку здібн-остей. Ось чому в гіпнозі навіюючи ті чи інші можливості «я» ми спостерігаємо реальні, хоча й тимчасові, зміни здатності здій-снювати ті чи інші види діяльності. Більш того, навіюючи чоловіку або жінці протилежну їм стать спосте-рігають відповідні корінні зміни поведінки. Здатність до самоуправ-ляння змінюється з віком і в зв’язку з потологічними змінами особистості. Найвищій рівень самоуправління досягається в зрілому віці, коли знання вже опробовані життям, а сама особистість досягла найвищого рівня сил і здібностей і випробувана у всіх відношеннях.

Особистість як самоуправляюча система здійснює:виклик, затримку процесів (дій, вчинків);переключення психічної діяльності;її прискорення або сповільнення;підсилення або послаблення активності;узгодження спонукань;контроль за протіканням діяльності шляхом співставлення наміченої програми із здійснюваними діями;координацію дії

Для вирішення цих завдань формулюються такі основні механізми «я»: контролю, узгодження, санкціонування, підсилення.