19. Поняття про методи і прийоми виховання, засоби і форми організації виховної роботи. Класифікація методів виховання. Методи самовиховання.

Методи виховання – це способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців спрямовані на формування позитивних рис учня, їх світогляду, переконань і навичок поведінки. А.С. Макаренко назвав метод інструментом дотику до особливості.

Прийоми виховання – це своєрідна деталь методу виховання, необхідна для більш ефективного застосування методу.

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи розв’язання виховних завдань.

Форми виховання – способи організації колективної та індивідуальної діяльності учнів.

Після визначень навести приклади, сказати про взаємозв’язок методів, засобів, форм.

Вибір методу та ефективне його використання залежить від:

1. цілей і завдань виховання, адже ціль не тільки виправдовує метод, а й визначає його.

2.вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так у виховній роботі з мол. учнями віддають перевагу привчанню і вправам.Диспут і лекцію доцільно використовувати у роботі зі старшокласн;

3.індивідуальних особливостей школярів. Наприклад,невпевнені, боязкі, більше потребують заохочення;

4.рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує пряму безпосередню вимогу, у згуртованому- можна вдатися до громадської думки;

5. вмілого поєднання методів, прийомів, засобів виховання.

Є різні підходи до класифікації методів виховання. Ю.К. Бабанський пропонує таку класифікацію:

І.Методи формування свідомості:

1.Переконання: ▫ роз’яснення ▫розповідь ▫бесіда ▫ лекція ▫ дискусія, диспут 2.Приклад 3.Навіювання.

ІІ. Методи організації діяльності (формування суспільної поведінки):

1.Вправи: ▫ вправляння ▫ привчання ▫ гра ▫ доручення 2.Педагогічна вимога 3.Виховуючі ситуації 3.Суспільна думка 5.Переключення 6.Перспектива

ІІІ. Методи стимулювання: 1.Змагання 2.Заохочення 3.Покарання 4.“Вибух”

ІV. Методи самовиховання:

а)Самопізнання: б) Самоставлення в) Саморегуляція

самоусвідомлення самоповага самопідбадьорення

самоосвіта самооцінка самосхвалення

самоспостереження самонаказ

самокритика самообмеження

самоаналіз самоконтроль

особисті зобов’язання

Методи самовиховання. Найвищий результат виховної діяльності вчителя - це формування у дітей прагнення до зміни своєї особистості, рис характеру, поведінки, тобто виникає потреба, бажання до самовдосконалення. У статті "Виховання і самовиховання" В.О.Сухомлинський писав:"Підліток стає справжньою людиною лише тоді, коли він навчиться правильно вдивлятись не лише в світ, що оточує його, айв самого себе, коли він прагне пізнати не тільки речі, явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим, досконалішим."

Самовиховання – це найвищий результат виховної діяльності, це активна робота особистості над вдосконаленням самого себе.

Самовиховання включає в себе:

• вміння дитини ставити перед собою певне завдання;

• усвідомлювати необхідність його виконання;

• мати бажання вдосконалюватись;

• сила волі;

• аналізувати, що зроблено, що ще ні;

• контролювати й оцінювати себе.

Самовиховання починається з самоусвідомлення - усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності.

• Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості. Збагачення знань особистості відбувається через Самоосвіту, джерелами якої є наукова література, пізнавальне спілкування з людьми, екскурсії, робота на комп'ютері.

Самоспостереження. Виявляє себе як спостереження індивіда за своїми діями, вчинками, думками, почуттями. Грунтується на загальній спостережливості. З урахуванням цього педагог повинен формувати в учнів здатність бачити переживання людей, розуміти їх. Самокритика.Дитина не тільки розмірковує, а й критично оцінює себе, своє становище в суспільстві, пририді, колективі сім'ї.

Самоаналіз. Людина завжди має зосереджуватись на причині, яка зумовлює певну поведінку.

• Самоставлення — ставлення людини до самої себе.

Самоповага — особисте оцінне судження, виражене в позитивному, ставленні індивіда до самого себе. Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці. Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей. Самооцінка буває правильною (адекватною, коли думка людини про себе збігається з тим, ким вона насправді є ) і неправильною (неадекватною, коли людина оцінює себе необ'єктивно, її думки про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші). За ступенем адекватності самооцінка буває об'єктивною, заниженою, завищеною..

• Саморегуляція - здатність людини керувати собою. Щоб організувати саморегуляцію, необхідно навчити спеціальним прийомам роботи над собою.

1.Самопідбадьорення- звернення до себе з метою зміцнення впевненості у собі.

2. Самосхвалення- переконання себе в чому-небудь.

3.Самонаказ- це веління самому собі.

4.Самообмеження- здатність відмовитись від бажаного. Це сприяє набуттю досвіду людяності, одержанню влади над собою, подоланню жадібності,егоїзму.

5.Самоконтроль- це свідоме регулювання своєї поведінки, її мотивів Перетворившись на звичку, він стає особливо ефективним. Тому роль педагога полягає у формуванні в учнів систематичного самоконтролю за зовнішнім виглядом, культурою мови, поведінки тощо.

6. Особисті зобов 'язання (обіцянка) - це перелік добровільних завдань самому собі на певний період часу. З віком особисті зобов'язання повинні ускладнюватись.

Отже, становлення особистості - постійний труд душі людини. В.О. Сухомлинський у статті "Виховання і самовиховання" вказує: "Виховання, яке спонукає до самовиховання - це і є по моїй глибокій переконаності справжнє виховання".

Висновок: Народна мудрість говорить так: "Перемогти самого себе - сама нелегка перемога".