Іv. Плани практичних занять Практичне заняття №1 Адаптація шестирічних першокласників до навчання у школі

Мета: сформувати у студентів поняття „адаптація” та розглянути процес здійснення адаптації шестирічних дітей до умов навчання у школі.

Завдання:

• розглянути поняття „адаптація”;

• визначити види адаптації та її механізми;

• визначити рівні адаптації;

• розглянути фактори, що впливають на адаптацію шестирічної дитини до умов навчання у школі.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття адаптації.

2. Види адаптації.

3. Механізми адаптації.

4. Адаптація і способи поведінки.

5. Рівні адаптації дітей до школи.

6. Фактори, що впливають на адаптацію дітей до школи. Темперамент.

Завдання для самостійної роботи

1. Підготувати реферат на тему: „Соціально-психологічна адаптація; її механізми”.

2. Підготувати реферат на тему: „Прояви соціально-психологічної адаптації та дезадаптації у шестирічних школярів”.

Література:

Закон України „Про освіту”

Закон України „Про дошкільну освіту”

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 429 с.

Буре Р.С. Готовим детей к школе. – М.: Просвещение, 1987.

Головань Н.Г. Ми готові до школи. – Кіровоград, 1994.

Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

Коробко С.Л. Шестирічний учень. – К., 1986.

Кричевский Р.Л., Дубровская Е.М. Психология малой группы. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 205 с.

Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 40 с.

Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологии) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

Савченко А.Я. Підготовка студентов к работе с учащимися 6-летнего возраста. – К.: Высшая школа, 1990.

Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992.

Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

Поняття „адаптація” – одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Термін „шкільна адаптація” став використовуватися для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності – утруднення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Але насамперед необхідно визначити поняття „адаптація”.

Адаптація (від лат. Adapto– пристосовую) – одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища. Термін „адаптація” широко застосовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація – динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм – середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Адаптаційний процес торкається всіх рівнів організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби – це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби.