21. Характеристика методів організації діяльності.

Наукою про людину встановлена фундаментальна закономірність:розвиток людини, формування всіх її властивостей і рис відбувається в процесі діяльності. Тому діяльність відіграє вирішальну роль у формуванні позит. досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності.

1.Вправи, які застосовуються у виховному процесі у вигляді: а)Вправляння і привчання

За визначенням А.С.Макаренка, виховання- це ніщо інакше, як вправляння, бо не можна виховати, наприклад, мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона змогла проявити мужність.

Вправляння - поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

У школі учень щоденно вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, навчальній, трудовій діяльності. Якщо у кожній сфері життєдіяльності він відчуватиме чіткі вимоги щодо виконання своїх обов'язків, це створить умови для щоденного вправляння в позит. повед., вироблятиме відповідні навички і звички.

Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки. "Виховання, яке цілком оцінило важливість звичок і навичок, і споруджує на них свою будівлю, споруджує її міцно."-К.Д. Ушинський

Умови правильного застосування методу:

1. Розпочинати якомога раніше, чим молодший організм, тим швидше укорінюються у ньому звички.

2.У переважній більшості випадків вихованці повинні розуміти зміст тих дій, до яких їх привчають.

3. Більше і частіше виконувати.

4. Достатня кількість вправ (їх складність і кількість для різних дітей різна).

5.Повторювати для того, щоб не забути.

6.Спочатку турбуватись про точність виконання дій, а потім - про їх швидкість.

7.Контроль повинен бути доброзичливим, але строгим, обов'язково поєднуватись із самоконтролем.

Етапи вироблення навичок і звичок:

1)постановка виховної задачі і формув. в учнів потреби в тому чи іншому виді д-сті;

2)усвідомлення суті і значення якості, яку ми хочемо виховати;

3)практичний показ дії.

4)організація первинного відтворення учнями показаних дій;

5)систематичне виконання і достатня кількість, поступове удосконалення вправ.

6)нагадування і контроль;

б) Доручення-як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків.

Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Слід мати на увазі і те, що в основі виконання доручень не можуть бути лише мотиви бажаного і привабливого. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якостей.

Доручення має бути посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне-підриває віру в свої можливості. З часом доручення ускладнюють за змістом і методикою його виконання. Педагог повинен не лише дати дорученням й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця. Розрізняють доручення:

• за кількістю учнів - індивідуальні, групові, колективні;

• за змістом - санітар, бібліотекар, зелені патрулі тощо;

• за тривалістю - довготривалі або постійні, тимчасові,епізодичні.

Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Обов”язкова звітність про виконання доручення.

в)Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною потребою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити.

Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Існують різні методики організації та проведення ігор, але основні елементи їх спільні- розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.

2. Виховуючі ситуації. Ситуації можуть бути різноманітними- вони або самі виникають у процесі виховання (природні) або навмисне створюються вихователем.

Спеціальні ситуації можуть бути створені в будь-якому виді діяльності учнів. Наприклад, дитина невпевнено почуває себе в колективі. Знаючи про це, педагог створює такі ситуації, які б активізувала д-сть особистості, в якій можна було б виявити себе, переконатись у своїх здібностях, продемонструвати свої успіхи.

В реальному житті і діяльності шкільного колективу постійно народжуються природні ситуації. В них виявляється і піддається перевірці на міцність уся система виховних відносин, що склалася, пед. майстерність педагога, бо виникають вони незаплановано і часто доводиться миттєво їх розв'язувати. Завдання педагога-вирішити виховну ситуацію так, щоб вона позитивно вплинула на вихованців.

З. Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає, стимулює або припиняє, гальмує дії вихованців. "Школа, - писав А.С. Макаренко, - повинна з першого дня ставити до учня тверді , незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна, а що - ні, що схвально і що карається". Зміст педагогічних вимог визначається Статутом закладу, Правилами для учнів.

Пред'явлені учням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими і посильними.Водночас вони повинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли свідомість учня підготовлена до сприймання. Для цього пояснюють суть вимоги, переконують в необхідності й корисності її виконання.

З дорослішанням учнів відповідно мають зростати вимоги до них. Водночас вимога має бути справедливою. За такої умови учень скоріше або ж і зацікавлено буде її виконувати. Завищена, дріб'язкова, формальна або суб'єктивістська вимога, яка є наслідком примх педагога, втрачає виховне значення і сприймається як несправедливе.

Вимога приносить виховну користь, якщо її висувають систематично і послідовно.

Вимога реалізується в різних формах.

Безпосередня Опосередкована (через актив, колектив,батьків,друзів)

пряма непряма

позитивна нейтральна негативна

вказівка прохання порада натяк осуд

наказ довір’я умовна вимога вираз недовір’я

інструкція схвалення вимога в ігровій формі погроза

4.Перспектива (прогнозування)- це постановка яскравих, привабливих цілей, які захоплюють вихованців і викликають у них бажання здійснити їх, створюють настрій радісного чекання. В основі цього процесу лежить прагнення особистості до майбутнього, до здійснення мрій, цілі, проекту. Враховуючи цю властивість, ми досягаємо цілеспрямованості і доцільності діяльності.

Під час прогнозування важливо врахувати інтереси, потреби, нахили кожної особистості. Якщо життя дітей насичене цікавими справами, то кожна особистість сама визначить вид улюбленої справи згідно з її інтересами. Поступово вона сама навчиться передбачити свої особисті, індивідуальні перспективи. Плануючи діяльність колективу, слід врахувати особливості кожного віку, які визначають їхню перспективу: мрія - молодший шкільний вік; творча справа, інтерес - середній ; організація конкретних справ -властивість старшокласників.

А.С. Макаренко, розробляючи методику перспективних ліній, виділив близьку, середню і далеку перспективи.

Близька перспектива - це завтрашній день, який повинен здаватися обов'язково кращим від сьогоднішнього в дитячому колективі. Оскільки вона є зрозумілішою, доступнішою за інші її види, то ефективно впливає на свідомість дитини, стимулює діяльність, допомагає долати труднощі, рухатись вперед.

Середня персп. полягає в проектуванні подій, що дещо віддалені в часі. Чекання цих подій викликає в школярів піднесений настрій, спонукає до активної діяльності. Середня перспектива лягла в основу проектування колективних творчих справ.

Далека перспектива - це майбутнє закладу, колективу, особистості. Це те, до чого прагне особистість чи колектив протягом значного періоду, а інколи і протягом усього свого життя. Навчити школяра конструювати своє власне життя - важлива справа педагога, яка потребує великої мудрості.

5. Суспільна думка - це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає спільне ставлення до різних явищ, подій, поведінки, вчинків. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою..

Громадська думка і думка особистості. Особиста думка є складовою громадської. Тому основним завданням при використанні цього методу є формування думки особистості: системи поглядів, оцінних суджень, уміння висловлюватись, вести полеміку, критикувати і сприймати критику, прислухатись до думки інших, зіставляти, аналізувати їх, захищати свою думку .

Поради щодо застосування:

1.Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства,самої особистості.

2.Розмова має спонукати вихованця самого назвати (зрозуміти) причину вчинку.

3.Визначати шляхи подолання недоліків.

4.Педагог не повинен надмірно втручатись в розмову, бо учні серйозніше сприймають настанови колективу, ровесників.

5.До обговорення негативних вчинків одних і тих самих вихованців не варто звертатися надто часто.

А.С.Макаренко розробив 4 стадії розвитку суспільної думки.

I стадія - носієм здорової громадської думки є сам вихователь;

II стадія - передова меншість в особі активу;

3. - більшість членів колективу;

ІV - весь колектив.

Кінцева мета - щоб передова думка колективу збігалась з думкою кожного його члена.