Практичне заняття №7 Діагностика і корекція агресивності школярів шестирічного віку

Мета:сформувати у студентів поняття про методи діагностики та корекції агресивної поведінки в дітей шестирічного віку.

Завдання:

• розглянути питання про методи діагностики дітей шестирічного віку;

• розглянути методи діагностики та корекції агресивної поведінки у шестирічних школярів;

• навчити добирати та застосовувати ігри, що сприяють зменшенню агресивності дітей;

• сформувати уміння складати план заняття, метою якого є корекція агресивної поведінки шестирічних школярів.

План семінарсько-практичного заняття

1. Методи діагностики школярів шестирічного віку.

2. Методи діагностики та корекції агресивності школярів шестирічного віку.

3. Перевірка виконання завдань для самостійної роботи, аналіз отриманих результатів.

Завдання для самостійної роботи:

1. Підібрати ігри, що сприяють зменшенню агресивності дітей.

2. Скласти план заняття щодо корекції агресивної поведінки шестирічних школярів.

Література:

Закон України „Про освіту”

Закон України „Про дошкільну освіту”

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика, 1983. – 271 с.

Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 40 с.

Никитин Б.П. Развивающие игры. – М.: Знание, 1994.

Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологии) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

Савченко А.Я. Подготовка студентов к работе с учащимися 6-летнего возраста. – К.: Высшая школа, 1990.

Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992.

Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

Слово „агресія” походить від латинського „agressio”, що означає „напад”, „приступ”. У психологічному словнику подане таке визначення цього терміна: „Агресія– це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, що наносить шкоду об’єктам нападу (живим і неживим), що приносить фізичний і моральний збиток людям чи викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості і т.п)”.

Причинипояви агресії в дітей можуть бути найрізноманітнішими. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання чи захворювання головного мозку. Слід зазначити, що величезну роль грає виховання в родині, причому з перших днів життя дитини. Соціолог М. Мид довела, що в тих випадках, коли дитину різко відлучають від грудей і спілкування з матір’ю зводять до мінімуму, у дітей формуються такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність, егоїзм. І навпаки, коли в спілкуванні з дитиною присутня м’якість, дитина оточена турботою й увагою, ці якості не виробляються.

На становлення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, що звичайно застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у свого чада. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м’яких батьків, і в надмірно суворих.

Дослідження показали, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, усупереч своїм чеканням, не усувають цю якість, а, навпаки, викликають її, розвиваючи у своєму сині чи дочці надмірну агресивність, що буде виявлятися навіть у зрілому віці. Адже всім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія – агресію.

Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таку поведінку дозволено, і одиночні вибухи гніву поступово переростають у звичку діяти агресивно.

Тільки батьки, що вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.

Портрет агресиної дитини

Майже в кожній групі дитячого садка, у кожнім класі зустрічається хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на інших дітей, обзиває і б’є їх, відбирає і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази – одним словом, стає „грозою” всього дитячого колективу, джерелом засмучень вихователів і батьків. Цю йоржисту, забіякувату, грубу дитину дуже важко прийняти такою, якою вона є, а ще важче зрозуміти.

Однак агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це насамперед відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення відносин і вселяють в душу дитини впевненість, що її не люблять. „Як стати улюбленою і потрібною?” – неров’язана проблема, що стоїть перед маленькою людиною. От вона і шукає способів залучення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуються так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще – вона не знає. „Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість, прагне розлютити маму, вихователів, однолітків. Вона „не заспокоюється” доти, поки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку”.

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча заздалегідь знає, що з боку дітей може одержати відсіч, а з боку дорослих – покарання. У дійсності – це відчайдушна спроба завоювати своє „місце під сонцем”. Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку за інших.

Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться і ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, бояться їх.

Нещодавно було проведено міні-опитування серед старших дошкільників, метою якого було з’ясувати, як вони розуміють агресивність. От які відповіді дали агресивні і неагресивні діти.

1. Яких людей ти вважаєш агресивними?

„Маму і тата, тому що вони лаються, б’ються” (50% опитаних дітей). „Індіанців, бандитів, мисливців, тому що вони убивають людей і тварин” (63% хл.; 80% д.).

2. Що б ти зробив, якби зустрівся з агресивною дорослою людиною?

„Почав(ла) битися”, „ударив(ла) би” (83% хл., 27% д.), „обляпала, забруднила б” (36% д.), „просто пройшов(ла) би, відвернувся(ась)” (83% хл., 40% д.), „покликала б на допомогу знайомих” (50% д.)

3. Що ти зробив би, якби зустрівся з агресивним хлопчиком (дівчинкою)?

„Став(ла) би битися” (92% хл., 54% д.), „утікла б” (36% д.), „пішов(ла) би, утек(ла)” (83% хл., 50% д.)

4. Чи вважаєш ти себе агресивним? „Ні” – 83% хл., 54% д.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їхніх почуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. До того ж діти не можуть подивитися на себе зі сторони й адекватно оцінити свою поведінку. На жаль, діти часто переймають агресивні форми поведінки батьків.

Агресивні діти мають потребу в розумінні і підтримці дорослих, тому їх головна задача – надання посильної і своєчасної допомоги дитині.

Як правило, для вихователів і вчителів не викликає труднощів визначення дітей з підвищеним рівнем агресивності. Але в спірних випадках можна скористатися критеріями визначення агресивності, що розроблені американськими психологами М. Алворд і П. Бейкер.