logo
По білетах

Експериментальні методи ядерної фізики Методи реєстрації елементарних частинок. Прискорювачі заряджених частинок Поглинена доза випромінюваний, її біологічна дія. Способи захисту від випромінювання

Одним із найпростіших приладів для реєстрації елементарних частинок є іонізаційна камера. Це заповнена газом посудина з двома електродами, на які подають напругу. Частинка, що влітає до камери, утворює певну кількість іонів, газ стає провідником і через нього проходить струм. За силою струму можна визначити наявність випромінювання.

Для підсилення слабких іонізаційних струмів, обумовлених тим, що через газ пролітає частинка, можна використати явище ударної іонізації. Це здійснено в лічильнику Гейгера-Мюллера. Він складається зі скляної заповненої аргоном трубки, покритої всередині шаром металу (катод), і тонкої металевої нитки, що йде вздовж осі трубки (анод). Заряджена частинка, пролітаючи в газі, вибиває з атомів електрони, створюючи позитивні іони та вільні електрони. Електрони прискорюються електричним полем до енергій, при яких починається ударна іонізація (тобто кожен електрон вибиває ще хоча б один). Виникає лавина іонів і струм різко зростає. Імпульс напруги подається до реєструючого пристрою. Лічильники Гейгера-Мюллера дешеві, прості та надійні в експлуатації.

Поширеним є також фотоемульсійний метод. Він грунтується на тому, що заряджена частинка при русі в фотоемульсійному шарі руйнує молекули бромистого срібла в тих зернах, через які вона пролетіла. За характером сліду можна довідатись про властивості частинки.

Безпосередньо спостерігати і фотографувати сліди частинок можна в камері Вільсона. Це герметичний циліндр з поршнем, заповнений газом і парами рідини, близькими до насичення. Під час швидкого збільшення об'єму пара перетворюється в перенасичену. Пролітаючи. заряджена частинка іонізує молекули газу, і на цих іонах конденсується пара у вигляді краплинок рідини, які утворюють туман і роблять видимою траєкторію частинки – трек. За довжиною цих треків можна визначати енергію частинки, за кількістю краплинок можна оцінити її швидкість, за характером треку визначається вид частинки. Якщо камеру Вільсона помістити в магнітне поле, то за кривизною треку частинки можна визначити її масу, імпульс, знак заряду, а також швидкість.

Для дослідження швидких частинок застосовують бульбашкові камери, в яких використовують перегріту рідину. У такій рідині на іонах, що утворюються під час руху частинки, виникають бульбашки пари, які роблять трек видимим.

Іонізація, що виникає при взаємодії випромінювання з живою тканиною, біологічно шкідливо впливає на організм. Найчутливішими до радіації є ядра клітин. Радіація в людському організмі вражає насамперед кістковий мозок, від чого порушується процес утворення крові. Опромінювання впливає на спадковість, вражаючи гени в хромосомах.

Вплив радіації на живий організм характеризує доза опромінення. Поглинутою дозою опромінення називають відношення поглинутої енергії Е іонізуючого проміння до маси т речовини, що опромінюється:

У СІ поглинуту дозу опромінення виражають у греях. 1 Гр дорівнює такій поглинутій дозі опромінення, що речовині масою 1 кг передається 1 Дж енергії іонізуючого проміння: 1Гр=1Дж/кг.

У практиці широко користуються такою одиницею дози опромінення, як рентген (Р). Доза опромінення дорівнює 1 Р. коли в 1 см сухого повітря при температурі 0°С і тиску 760 мм. рт. ст. виникає 2-10* пар іонів. 1Р еквівалентний дозі опромінення 0,01 Гр. Враховуючи небезпеку для людини радіоактивних випромінювань, встановлено гранично допустимі дози опромінення. Під час роботи з джерелом радіації необхідні заходи радіаційного захисту. Найпростіший метод захисту – віддалення персоналу на велику відстань від радіоактивних джерел. Встановлюють також захист з речовин, що добре поглинають випромінювання. Джерела гамма-випромінювання помішують у свинцеві контейнери або використовують «будиночки» із свинцевих плит з віконцями із спеціального скла, що містить свинець. Для захисту від особливо потужних джерел випромінювання (реакторів, прискорювачів) будують захисні стіни з бетону, товщина яких може досягати кількох метрів.