2. Поняття розвитку. Основні фактори та рушійні сили психічного розвитку

Розвиток - процес руху від нижчого до вищого, від простого до складного; сукупність необхідних, послідовних, прогресивних змін людської істоти, які характеризують її структурне і функціональне вдосконалення.

Види змін:

1) кількісні - збільшення обсягу словникового запасу, пам'яті, уваги, швидкості реакції і т.д.;

2) якісні - розвиток довільної уваги, логічного мислення, соціальних потреб;

3) еволюційні - повільна і досить стійка зміна в психології й поведінці дитини (наприклад, розвиток мови в молодшому шкільному віці);

4) революційні - швидке і глибоке перетворення психіки й поведінки людини, що відбувається при її переході з одного віку в іншій (розвиток мови від 1 до 3 років);

5) ситуаційні - швидка, недостатньо стійка і потребуюча підкріплення зміна в психіці й поведінці, що відбувається під впливом ситуаційних соціальних факторів (наприклад, вживання діалектизмів після канікул у далекому селі).

Основним питанням розвитку людини вважається проблема співвідношення природних і соціальних факторів. Так, існує 3 загальних підходи до даної проблеми:

1) біогенетичний: не тільки фізичний, але й психічний розвиток дитини визначають спадковість та інші природні причини; представники - Холл, Уотсон, Скіннер, Гезелл;

2) соціогенетичний: психічний розвиток відбувається винятково під впливом соціальних умов, природні фактори не мають значення (дитина - це Тabula Rasa, і те, якою вона стане, залежить виключно від соціуму); представник – Дж. Локк;

3) теорія конвергенції (об'єднання) цих двох факторів: психологічний розвиток – це результат реалізації даних від народження задатків у соціальних умовах; представник - У. Штерн.

На даному етапі розвитку психології визнається, що психіка і поведінка людини в багатьох своїх проявах мають уроджений характер. Однак здебільшого вони виступають продуктом навчання і виховання, впливу соціального середовища, а також - діяльності самої людини.

У цілому виділяють наступні фактори психологічного розвитку:

Внутрішні:

- природні фактори (генотип, анатомо-фізіологічні особливості організму, стать, будова нервової системи, особливості протікання нервових процесів, безумовні рефлекси, природні потреби організму);

- раніше досягнутий рівень психологічного розвитку, мотиви, спрямованість людини.

Зовнішні:

- умови життя людини (економічні, екологічні, матеріальні);

- соціальне оточення: ближнє (родина, школа, друзі) та далеке (суспільство в цілому);

- навчання і виховання;

- діяльність людини.

Рушійними силами розвитку психіки є внутрішні протиріччя. Коли невідповідності між бажаним та дійсним, зовнішнім та внутрішнім починають сприйматися дитиною як проблема, вони стають джерелом її діяльності, спрямованої на подолання внутрішніх протиріч шляхом вироблення нових способів поведінки (Г.С. Костюк).