1.3. Сутність феномену порушеного розвитку

Однією з головних проблем теорії спеціальної психології є пояснення сутності феномену порушеного розвитку.

Вирізняючи суттєві характеристики феномену порушеного розвитку (дизонтогенезу), різні автори пропонують різноманітні пояснення і назви, що фіксують, на їх думку, найсуттєвіші його ознаки, порівняно з нормальним розвитком. На сьогодні у спеціальній психології та корекційній педагогіці широко використовуються такі поняття, як аномальний розвиток, ненормальний розвиток, недостатній розвиток, дефектний розвиток, порушений розвиток, ненормативний розвиток, обмежений розвиток, нестандартний розвиток, відставання в розвитку, недостатній розвиток, негармонійний розвиток, субнормальний розвиток тощо, а також такі словосполучення, як діти з обмеженими можливостями в розвитку, діти з проблемами в розвитку, діти з особливим розвитком, діти з порушеннями розвитку. У таких прикладах хоча й фіксуються різні характеристики дизонтогенезу, але найчастіше вони не розкриваються у формі розгорнутого визначення.

Термін "дизонтогенез" уперше використав Швальбе у 1927 р. Цим поняттям він окреслив відхилення внутрішньоутробного формування структур організму від їх нормального розвитку. У подальшому термін "дизонтогенія" набув ширшого значення. Його почали використовувати для позначення різних форм порушень онтогенезу (від гр. ontos — єство, genesis — походження, процес розвитку індивідуального організму від народження до кінця життя).

Онтогенез — це розвиток спадкової основи організму у конкретних умовах зовнішнього середовища. Кожен організм проходить послідовні періоди розвитку. Розрізняють два основні періоди: зародковий (пренатальний) і післязародковий (постнатальний). Обсяг генетичної інформації, закладеної в яйцеклітині, визначає подальший надзвичайно складний процес розвитку. Разом із тим, увесь процес ембріонального розвитку є результатом взаємодії факторів впливу: генетичних, або ендогенних (внутрішніх), та екзогенних (зовнішніх).

Розвиток розглядається як складний процес, кожна наступна стадія якого включає в себе попередню, змінюючись при цьому. Кількісне накопичення змін забезпечує підґрунтя для якісних змін у психічному розвиткові.

Процес психічного розвитку цілісний, системний і динамічний, його специфіка визначається різними соціальними та біологічними факторами.

Ще у 1916 р. видатний психолог П.Я. Трошин зауважив: "... По суті між нормальними і ненормальними дітьми немає різниці, ті й інші — діти, у них розвиток відбувається згідно з одними й тими самими законами. Відмінність полягає лише у способах розвитку".

Відповідно у вітчизняній дефектології тривалий час використовувався термін "аномалії розвитку", а на сьогодні — в корекційній педагогіці та спеціальній психології ведеться пошук термінології стосовно дітей з різними недоліками в розвитку. Це поширені, але нечітко визначені терміни, наприклад: "діти групи ризику" (children at risk), "діти з особливими потребами" (children with special needs), "діти зі специфічними освітніми проблемами" (children with special educational needs) тощо. Часто в офіційних документах використовують поняття "діти з обмеженими можливостями здоров'я", "діти з порушеннями психофізичного і/або розумового розвитку". Окрім того, як у міжнародних, так і у вітчизняних документах, спрямованих насамперед на створення однакових можливостей для розвитку й освіти дітей з обмеженими можливостями, застосовується термін "інваліди" (disabled children).

Починаючи від середини XIX ст., коли вперше було порушено питання про потребу онтогенетичного підходу, ідеї розвитку отримали новий зміст, вони уточнювалися і збагачувалися в межах різних галузей психології. У середині XX ст. поширені були вчення, за якими розкривалася сутність і пояснювалися загальні та специфічні закономірності розвитку як феномену, порушувалися проблеми його детермінації (причинності), витоків і рушійних сил, фаз розвитку, його рівнів (Б. Г. Ананьєв, A.B. Брушлінський, Л.С. Виготський, О.В. Запорожець, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, Г.І. Рос-солімо, С.Л. Рубінштейн та ін.)

У дослідженнях вітчизняних клінічних психологів, психіатрів, дефектологів ідеї розвитку дістали пояснення з погляду дизонтогенезу. У працях Т.О. Власової, Д.Б. Ельконіпа, Л.В. Занкова, К.С. Лебединської, В.В. Лебединського, В.І. Лубовського, М.С. Певзнер, В.М. Синьова, І.М. Соловйова, Н.М. Стадненко,Г.Є. Сухарєвої, Ж. І. Шиф та інших отримали подальший розвиток фундаментальні поняття про загальні та специфічні закономірності, дизонтогенезу, класифікаційні критерії й уявлення, специфіку динаміки розвитку дітей з різними варіантами відхилень у розвитку.

У спеціальній психології пострадянського періоду і в українській спеціальній психології зокрема, в основу сутності феноменів порушеного розвитку покладено культурно-історичну теорію Л.С. Виготського. Одна з центральних її категорій — поняття вищих психічних функцій, що формуються за життя шляхом засвоєння соціально-історичного досвіду в процесі спілкування дитини з дорослим, знаково опосередкованих за будовою і довільних за способом регуляції.

Вирізняють суттєві характеристики феномену порушеного розвитку. Так, В.Г.Петрова й І.В. Бєлякова стверджують, що діти з відхиленнями в розвитку — це ті "...в кого у зв'язку з фізичними або психічними дефектами є певні порушення у процесі приймання, переробки й використання інформації, яку вони отримують від навколишнього світу..."*7. Загалом із цим визначенням можна погодитися, але відкритим залишається запитання: на якому рівні відбувається порушення процесів приймання і переробки інформації, чи притаманні вони лише для зазначеної категорії дітей.

*7: {Петрова В.Г., Белякова И.В. Кто они — дети с отклонениями в развитии? — М., 1998. — С. 4.}

Більш розгорнуте визначення належить Л. Пожар: "... Аномальні — це діти і підлітки з труднощами соціального функціонування, що пов'язано з недоліками органа, його функціями і процесом, зі специфічними особливостями та специфічними труднощами у пізнанні навколишнього світу й спілкування з людьми, а також зі специфічними особливостями формування їх особистості..."*8.

*8: {Пожар Л. Патопсихология. — М., 1996. — С. 23.}

У праці "Основи спеціальної психології" є пояснення відхилень у розвитку: "Це особливі стани, що виникають переважно у дитячому і підлітковому віці під впливом різних груп факторів (органічної або функціональної природи), виявляються у затриманому або дуже своєрідно вираженому психосоціальному розвитку, що ускладнює соціально-психологічну адаптацію, включення в освітній простір і подальше професійне самовизначення..."*9.

*9: {Основы специальной психологии / Под ред. Л.В. Кузнецовой. — М., 2002. — С. 10.}

З огляду на предмет спеціальної психології найточніше визначення феномену ушкодженого розвитку дали В.М. Сорокін та Л.М. Шипіцина. Під поняттям сутності "порушеного розвитку слід розуміти розвиток звичайний, але такий, що відбувається у незвичайних (несприятливих) умовах, патогенна сила яких переважає над компенсаторними можливостями індивіда, не порушуючи при цьому цілісності психіки, модифікуючи лише рівень її опосередкованості. Унаслідок цього відносно стійко змінюються параметри і аспекти мікрогенезу (когнітивні, емоційні, регуляторні), що спричинює трансформації у процесі вікового розвитку. Передусім це виявляється у гальмуванні процесу соціалізації, тобто у засвоєнні культурно-історичного досвіду. Саме тому діти з ознаками ушкодженого розвитку потребують спеціальної медико-соціальної та психолого-педагогічної допомоги..."*10.

*10: {В.М. Сорокин. Специальная психология. — СПб., 2003. — С.122.}

Зрозуміла складність і неоднозначність феноменології й сутності порушень процесу психічного розвитку. На сьогодні бажано з'ясувати, що межа між нормальним і порушеним розвитком може бути доволі рухомою. Нормальний розвиток, як і ушкоджений, має багато варіантів. З огляду на це надзвичайно важливою теоретичною й практичною складовою є ідея багаторівневого підходу під час оцінювання характеру розвитку.

Розробці концептуальної бази сучасної спеціальної психології, методологічних і методичних підходів оцінювання психічного розвитку дитини, пошукові новітніх психокорекційних технологій нині присвячують дослідження відомі психологи спеціальної освіти Л.В. Борщевська, Т.Д. Ілляшенко, Л.В. Кузнєцова, О.М. Мас-тюкова, І.І. Мамайчук, М.П. Матвєєва, Ю.В. Мікадзе, А.Г. Обухівська, Т.М. Сак, Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, Є.П. Синьова, Л.І. Солнцева, В.М. Сорокін, О.М. Усанова, Л.І. Фомічова, Т.А. Фотєкова,О.М. Хохліна, І.А. Шаповал, Л.М. Шипіцина та багато інших.