7.6. Основні напрями психологічної допомоги дітям із проблемами у розвитку

На сьогодні питання психологічної допомоги дітям і підліткам з порушеннями у розвитку розроблені недостатньо. На практиці психологи та педагоги часто використовують різноманітні психотехнічні прийоми без урахування форми захворювання, рівня розвитку пізнавальних процесів і особливостей емоційно-вольової сфери дитини.

Брак чітко розроблених диференційованих методів і напрямів психологічної допомоги, неадекватний підбір психотехнічних прийомів можуть негативно відобразитися на подальшому психічному розвиткові дитини.

Багаторічний досвід учених свідчить, що правильно підібрані методи психологічної допомоги з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей дітей і підлітків з проблемами у розвитку позитивно впливають на динаміку їх розумового й особистісного розвитку.

Дослідники (І.І. Мамайчук, М.Н. Ільїна та ін.) розглядають психологічну допомогу дітям і підліткам із проблемами у розвитку як складну систему клініко-психолого-педагогічного впливу.

Психологічну допомогу не завжди надають власне психологи. Серед фахівців, діяльність яких пов'язана з наданням такої допомоги, можуть бути лікарі-психіатри, психотерапевти, психоневрологи, педагоги, соціальні працівники. Психологічна допомога, яка спирається на закономірності психічного розвитку дитини, полягає в аналізі особливостей формування пізнавальних процесів й особистості дитини та розробці адекватних методів різноаспектного психологічного впливу.

Психологічну допомогу розглядають у широкому й вузькому розумінні цього поняття.

У широкому розумінні психологічна допомога — це система психологічних впливів, спрямованих на виправлення у дітей недоліків у розвитку психічних функцій та особистісних характеристик.

У вузькому розумінні психологічна допомога — це один із способів психологічного впливу, спрямований на гармонізацію розвитку особистості дитини, її соціальної активності, адаптацію, формування адекватних між особистісних стосунків.

Контрольні запитання і завдання

1. З'ясуйте роль соціальних факторів у психічному розвиткові дітей.

2. У чому полягає сутність поняття "психологічна корекція"?

3. Зробіть історичний екскурс у проблему психологічної корекції дітей із порушеннями в розвитку.

4. Розкрийте основні принципи психологічної корекції дітей із первинно зумовленими вадами мовленнєвого розвитку.

5. Охарактеризуйте прийоми та методи психокорекційної роботи з дітьми, які мають вади мовлення.

6. Запропонуйте комплекс заходів з метою корекції мовленнєвих порушень на ранніх етапах дизонтогенезу.

7. З метою первинної психопрофілактики і психологічного консультування розробіть план і зміст бесід із батьками, які виховують дитину з вадами мовленнєвого розвитку.

8. З'ясуйте сутність психологічного супроводу родини, яка виховує дитину-логопата.

9. У чому полягають основні прийоми психологічної підтримки дитини шкільного віку, яка має стійкі порушення мовлення?

10. Розробіть напрями і використайте знання з психологічної допомоги дітям із первинними вадами мовлення під час проходження педагогічної практики. Складіть звіт про результати роботи.

Рекомендована література

1. Вех І.Д. Виховання особистості. — К., 2003.

2. Бурменская Г.Л., Караванова ОА., Лидере А.Т. Возрастно-психологическое консультирование. Проблемы психического развития детей. — М., 1990.

3. Волковская Т.Л., Юсупова Г.Х. Психологическая помощь дошкольникам с общим недоразвитием речи. — М.,2004.

4. Давыдов В.В. Проблемы развивающегося обучения. — М., 1986.

5. Датешидзе Т.А. Система коррекционной работы с детьми с задержкой психического развития. — СПб., 2004.

6. Діти з особливими потребами у початковій школі: Поради батькам / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. — К., 2006.

7. Жукова Н.С., Мастюкова Е.М. Если ваш ребенок отстает в развитии. — М., 1993.

8. Калягин ВЛ. Когда ребенок плохо говорит. Советы психолога. — СПб., 2004.

9. Коробейников ИЛ. Нарушения развития и социальная адаптация. — М., 2002.

10. Мамайчук И.Л. Психология дизонтогенеза и основы психокоррекции. — СПб., 2000.

11. Мамайчук И.Л. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии. — М., 2001.

12. Мамайчук И.Л. Психологическая помощь семье. — Л., 1984.

13. Мамайчук И.Л. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии. — СПб., 2003.

14. МамайчукИЛ., Ильина МЛ. Помощь психолога ребенку с задержкой психического развития. — М., 2004.

15. Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика. — М., 1997.

16. Мастюкова ЕМ., МосковкинаАХ. Они ждут нашей помощи. — М., 1991.

17. Основы специальной психологии / Под ред. Л.В. Кузнецовой. — М., 2002.

18. Психокоррекция: теория и практика / Под ред. О.Н. Усановой. — М., 1995.

19. Психология детей с нарушениями и отклонениями психического развития / Под ред. В.М. Астапова, Ю.В. Микадзе. — СПб., 2002.

20. Ребенок. Раннее выявление отклонений в развитии речи и их преодоление / Под ред. Ю.Ф. Гаркуши. — М.,2003.

21. Семенович А.Л. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте. — М., 2002.

22. Сиротюк А.Л. Нейропсих о логическое и психофизиологическое сопровождение обучения. — М., 2003.

23. Специльная психология / Под ред. В.И. Лубов-ского. — М.,2003.

24. СпиваковскаяАС. Психотерапия. Игра, детство, семья. — М., 1999.

25. Тинголе-Михаэлис К. Дети с недостатками развития. — М., 1988.

26. Ульенкова УЛ., Лебедева ОЛ. Организация и содержание специальной психологической помощи детям с проблемами в развитии. — М., 2002.

27. Усанова О.Л. Специальная психология. — М., 2006.

28. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция / Под ред. В.В. Лебединского, О.С- Никольской, Б.Р. Басиской, М.М. Либлинга. — М., 1990.

29. Ясюкова Л.А. Психологическая профилактика проблем в обучении и развитии школьников. — СПб., 2003.

КОРОТКИЙ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абілітація соціально-психологічна дітей і підлітків — формування особистості з такими властивостями, що дають змогу не лише інтегруватися у трудову діяльність, але й налагодити продуктивні стосунки з іншими людьми.

Агнозія — порушення процесів сприймання та впізнавання за умови збереженої чуттєвості й свідомості. Розрізняють агнозію зорову, слухову, тактильну тощо.

Аграфія (дисграфія) — неможливість (аграфія), або часткове специфічне порушення процесу письма (дисграфія).

Адаптація (лат. adaptare — пристосовувати) — пристосування фізичне і психічне до умов мінливого середовища з метою досягнення гомеостазу, сталості внутрішнього середовища, що забезпечує виживання. Є різні способи тлумачення цього терміна: 1) в еволюційній теорії — будь-яка зміна структури і поводження, необхідна для виживання; 2) у соціології — зміни, необхідні для самозбереження в новому суспільному оточенні; 3) у психофізіології — зміна чутливості аналізаторів.

Адекватний — відповідний, точний.

Акцентуація — яскраво виражена своєрідність характеру, але така, що не досягає ступеня патології. Залежно від того, які риси характеру переважають, розрізняють різні види акцентуацій.

Алалія — брак або недорозвинення мовлення при збереженому слухові й первинно збереженому інтелекті. Алалія виникав у домовленнєвий період життя людини внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.

Алексія (дислексія) — неможливість (алексія), або часткове специфічне порушення процесу читання (дислексія) у зв'язку з ураженням кори головного мозку.

Альтернативна гіпотеза — гіпотеза експериментального дослідження, яка пояснює його результати, що відрізняється від пояснення, яке міститься в іншій гіпотезі, що конкурує з нею та заперечує її справедливість.

Амнезія — порушення пам'яті.

Анамнез — детальні відомості про умови виникнення і перебігу хвороби, історію розвитку дитини на всіх етапах її життя. За змістом анамнез поділяється на медичний, психолого-педагогічний і соціально-психологічний тощо.

Аномальний розвиток — значне відхилення від умовно-вікових норм фізичного та психічного розвитку, спричинене значними вродженими або набутими дефектами, що, у свою чергу, зумовлює потребу спеціальних умов виховання, навчання, життєдіяльності.

Асинхронія — нерівномірний, диспропорційний психічний розвиток, що порушує закони гетерохронії.

Аутизація — зменшення потреби у спілкуванні, погіршення контактів з оточенням.

Афазія — повна або часткова втрата мовлення, зумовлена локальними ураженнями головного мозку.

Афект — уроджена елементарна докультурна форма переживань. Будь-яке психічне явище має два аспекти: інтелектуальний та афективний.

Бланкові тести — психологічні тести, основу яких становлять різні бланки з тентами, малюнками, схемами, наприклад, анкети, питальники, таблиці та ін.

Брока центр (зона) — центр моторного мовлення, розташований у задній частині нижньої лобної звивини лівої півкулі.

Валідність (англ. validity — діючий) — комплексна характеристика тесту, до якої належать відомості про галузь досліджуваних явищ і репрезентативність досліджуваної стосовно неї діагностичної процедури.

Вербальний — словесний. У психології цей термін використовується для означення знакового матеріалу, а також процесів оперування ним. Може бути усвідомленим (ряди слів, частини текстів тощо) та неусвідомленим (групи звуків, складів тощо). Вербальному матеріалові протиставляється невербальний — геометричні фігури, малюнки, предмети тощо.

Вибірка — група людей, з якими проводиться дослідження. На противагу вибірці генеральною сукупністю називають безліч людей, на яких поширюються результати дослідження. Вибірка — частина генеральної сукупності.

Випробуваний — людина, яка є учасником психологічного дослідження і на якій здійснюються психологічні експерименти.

Виховання — систематичне і цілеспрямоване управління процесом формування особистості.

Вищі психічні функції — складні системні психічні процеси (свідомі форми психічної діяльності), що відбуваються під час розвитку людини під впливом суспільства, пов'язані з уживанням знаків, що забезпечують пластичність й адаптивність поводження.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів та явищ за умови їх безпосередньої дії на органи чуття людини.

Внутрішня картина мовленнєвого дефекту — механізм психічної адаптації, що виявляється усвідомлено або несвідомо, у відповідь на виникнення мовленнєвого дефекту; до його складу входять сенситивний, емоційний, раціональний і вольовий компоненти.

Внутрішня картина хвороби (ВКХ). Відповідно до визначення P.O. Лурія (1939), це "все те, що випробовує та переживає хворий, усі його відчуття < ... > його загальне самопочуття, самоспостереження, його уявлення про свою хворобу, її причини <... > — весь той величезний світ хворого, що складається з дуже складних поєднань сприйняття і відчуття, емоцій, афектів, конфліктів, психічних переживань і травм".

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки, спрямований на досягнення мети. До структури вольвої дії входять: потяг (неусвідомлене бажання), бажання (усвідомлене прагнення), воління (усвідомлення мети і засобів її досягнення), боротьба мотивів, прийняття рішення, дія виконання (подолання реальних перешкод).

Гіперонікування — система взаємостосунків у родині, коли дитиною занадто опікуються і контролюють її.

Гіпотеза (грец. hypothesis — припущення) — наукове припущення, висунуте з метою пояснення якого-небудь явища, для підтвердження потребує перевірки дослідним шляхом, щоб стати достовірною науковою теорією.

Госпіталізм — зумовлені хронічною недостатністю спілкування тимчасові зміни психічного стану й поведінки дитини, що симптоматично подібні до виявів аутизму.

Група експериментальна — група випробуваних, на якій проводиться дослідження з метою перевірки певної гіпотези.

Група контрольна — група випробуваних, з результатами якого порівнюються результати, отримані у процесі дослідження в експериментальній групі, з метою зробити висновок про те, чи підтвердилася гіпотеза, що перевіряється в цьому дослідженні.

Групові норми — правила, зразки поведінки, способи мислення і переживання, прийняті як норми в певній соціальній групі, що приймаються й активно захищаються більшістю її членів.

Дезадаптація — порушення у процесі пристосування живого організму до дії факторів навколишнього і внутрішнього середовища.

Депривація — психічний стан людини, що є результатом тривалого обмеження задовольнення основних потреб, необхідних для повноцінного життя і розвитку. Наслідком депривації в дитячому віці є виявлені відхилення в емоційному, інтелектуальному, соціальному розвитку.

Детермінізм (від лат. determinare — визначати) — філософська концепція, згідно з якою визнається об'єктивна закономірність і причинна зумовленість усіх явищ природи та суспільства. У спеціальній психології — закономірна й необхідна залежність психічних явищ від факторів, що їх спричиняють.

Дефект — фізичний або психічний недолік, що зумовлює порушення в нормальному розвитку дитини.

Дефектологія (від лат. defectus — недолік і грец. logos — учення) — наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей із порушеннями психічного, фізичного і/або розумового розвитку; про закономірності їх навчання, виховання, освіти.

Дефект-центризм — підхід до випробуваного (клієнта) як до носія певного симптому або синдрому, що протиставляється ціннісному й цілісному підходу до особистості, системи її стосунків.

Дизартрія — порушення мовленнєвої діяльності, зумовлене недостатністю інервації мовленнєвого апарату.

Дизонтогенез у широкому розумінні — індивідуальний розвиток, що не збігається з умовно прийнятою нормою; психічний дизонтогенез — порушення розвитку психіки загалом та її окремих складових зокрема, а також стійке порушення співвідношення темпів і термінів розвитку окремих психічних сфер і різних компонентів усередині них.

Дислалія — порушення звуковимови за нормального слуху та збереженої інервації мовленнєвого апарату.

Дисоціація — порушення взаємозв'язку психічних процесів.

Дисфорія — настрій, що характеризується роздратованістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточення зі схильністю до спалахів агресії, Дисфорія притаманна при органічних захворюваннях головного мозку, епілепсії, деяких формах психопатій.

Дисфункція — порушення функцій будь-якого органа або системи, переважно якісного характеру.

Диференціальна психофізіологія — напрям у психології, що полягає у дослідженні індивідуальних психофізіологічних відмінностей між людьми. Цей термін увів В.Д. Небилідин (1963). У диференціальній психофізіології використовують два методичні підходи: зіставлення фізіологічних і психологічних параметрів, отриманих у незалежних експериментах, і вивчення змін фізіологічних функцій під час реалізації тієї чи іншої діяльності.

Діагностика (від грец. diagnostikos — здатний розпізнавати) — 1) розділ медицини, в якому вивчається сутність, методи, послідовні ступені розпізнавання хвороби; 2) процес розпізнавання хвороби й оцінювання індивідуальних біологічних і соціальних відмінностей суб'єкта, що полягає в цілеспрямованому медичному обстеженні, трактуванні отриманих результатів та їх узагальненні у вигляді діагнозу.

Діагностика психічного розвитку — визначення індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінювання їх стану і прогнозування подальшого розвитку.

Діяльність, за визначенням А.Н. Леонтьєва, на психологічному рівні — це одиниця життя, опосередкована психічним відображенням, функція якого полягає в тому, що воно орієнтує суб'єкта в предметному світі. Тобто діяльність — це не реакція й не сукупність реакцій, а система, що має структуру, внутрішні перетворення, розвиток.

Діяльність провідна — діяльність, здійснення якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на певному етапі розвитку її" особистості.

Егоцентризм (від грец. ego — я) — специфічна орієнтація духовного світу людини на саму себе, власне "Я". Це зосередження уваги на своїх переживаннях, думках, потягах у зв'язку з обмеженою здатністю об'єктивно сприймати і розуміти стани інших людей. Егоцентризм слід відрізняти від егоїзму (егоїст чітко усвідомлює прагнення та переживання інших, але навмисно нехтує ними). Егоцентризм властивий людям із певними психічними захворюваннями (шизофренія, психопатія, істерія), є характерним симптомом РДА (раннього дитячого аутизму).

Екзогенний — зовнішнього походження, той, що зумовлений зовнішніми причинами (біологічними та соціальними).

Експеримент — метод наукового дослідження, за якого припускається створення деяких штучних (експериментальних) умов, спрямований на виявлення при-чинно-наслідкових залежностей між досліджуваними перемінними.

Емоційна лабільність (емотивність) — легка зміна настрою, короткочасність і нестійкість переживань. Чим меншого віку дитина, тим вищою буде її емоційна лабільність. Для дорослої людини висока емоційна лабільність є ознакою інфантильності.

Емоційна ригідність ("в'язкість") — схильність тривалий час зосереджувати увагу на певних переживаннях, особливо неприємних, негативних. Зміна ситуації зазвичай не сприяє відповідній зміні настрою і переживань. При емоційній ригідності легко виникає злопам'ятність і мстивість. Така ригідність, як правило, поєднується з ригідністю у діяльності.

Емпатія (від грец. етраіііеіа — співпереживання) — здатність проникати в емоційний стан іншої людини. Розрізняють емпатію емоційну, що ґрунтується на сприйнятті емоційного стану іншої людини; когнітивну, основу якої становить інтелектуальний компонент; предикативну, спрямовану на передбачення дій іншої особи за певних обставин. Співпереживання — окрема форма емпатії. Суттєве погіршення здатності до емпатії може бути ознакою невротизації (яка прогресує) особистості.

Ендогенний — внутрішнього походження, той, що зумовлений внутрішніми причинами.

Етіологія (від грец. attia — причина, logos — вчення) — учення про причини й умови виникнення хвороби, недуги, патологічного стану.

Життєва сфера — певний аспект життя, відносно незалежний від інших. Як окремі сфери розрізняють сімейне, шкільне життя, сферу міжособистісних стосунків. Для особистості найважливішими є ті сфери, в яких вона самореалізується, досягає успіху (сфери підтримки), і, навпаки, ті сфери, коли особистість почувається найменш впевненою (сфери психологічного навантаження).

Загальне недорозвинення мовлення — різні складні мовленнєві порушення, за яких у дітей спостерігається порушене формування всіх складових мовленнєвої системи.

Заїкання — порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату.

Затримка мовленнєвого розвитку (ЗMP) — гальмування темпу, коли рівень мовленнєвого розвитку не відповідає вікові дитини.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) — тимчасове відставання розвитку психіки загалом або окремих її функцій конституціонального, соматогенного, психогенного, церебрально-органічного походження.

Здібності — своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються у навчальній, трудовій, науковій діяльності. Від здібностей залежить рівень оволодіння знаннями, вміннями та навичками.

Зона потенціального (найближчого) розвитку – приховані можливості у психологічному саморозвиткові дитини, що виявляються за умови надання їй мінімальної підказки чи цілеспрямованої зовнішньої допомоги; визначається змістом тих завдань, які дитина ще не може вирішити самостійно, але здатна вирішувати за допомогою дорослого, оскільки те, що виконується дитиною під керівництвом дорослого, потім стає її власним надбанням. Цей термін увів Л.С. Ниготський.

Імпульсивність — схильність до скоєння необдуманих дій під впливом випадкових зовнішніх обставин або випадкових власних думок та емоцій; брак або недостатність планування власних дій і самоконтролю.

Інтелект (лат. intellektus – розуміння, розум) – термін, який спочатку використовувався для позначення лише раціональних форм мислення, але на сьогодні має широке розуміння і означає всю пізнавальну діяльність людини. Різні дослідники приділяють переважно увагу окремим його аспектам операційному (Ж. Піаже), прагматичному (А. Біне), творчому (В. Келер) та ін. Спробам тлумачити сутність інтелекту як сукупність здібностей протистоїть розуміння його як одного з трьох аспектів психіки, як цілого поряд із особистістю й діяльністю.

Інтерв'ю — метод психологічного дослідження, що передбачає особисту бесіду дослідника з випробуваним.

Інтеріоризація (лат. interior — внутрішній) — формування внутрішніх структур людської психіки шляхом засвоєння структур зовнішньої соціальної діяльності.

Інтровертність — замкненість, висока вибірковість у спілкуванні. Інтроверт з труднощами входить у новий колектив, зав'язує знайомства. Разом із тим відносини інтроверта зазвичай глибші й серйозніші, ніж у екстраверта.

Інфантилізм (незрілість, "дитячість") — збереження у психіці людини особливостей характеру, притаманних більш раннім стадіям розвитку. Поняття інфантилізму стосується переважно особистісного й емоційного розвитку. Особливим є явище психофізичного інфантилізму, що характеризується затриманим розвитком організму в цілому.

Катамнез — сукупність даних, отриманих після закінчення курсу лікування або психолого-педагогічної роботи з дитиною.

Кваліфікація дефекту (симптому) — якісний аналіз, вивчення структури порушення, визначення фактора (первинного дефекту), що спричинив виникнення цього симптому.

Когнітивні процеси — пізнавальні психічні процеси, спрямовані на пізнання навколишнього світу. До цих процесів належать: відчуття, сприймання, мислення, уява. Пам'ять і увагу слід розглядати як такі, що забезпечують когнітивні процеси.

Комбінований мовленнєвий дефект — поєднання двох або більше мовленнєвих патологій.

Компенсація порушення (дефекту) — відновлення, вирівнювання, розвиток порушених або недосформованих функцій; перебудова збережених функцій з метою заміни ушкоджених; створення у процесі навчання і виховання тих способів діяльності й поведінки, що сприяють соціальній адаптації й інтеграції.

Компенсація психічна — процес заміщення втрачених чи ослаблених властивостей психіки іншими подібними або взаємопов'язаними з ними з метою усування недоліку. А. Адлер запропонував термін "надкомпенсація", який він використовував на позначення надмірного розвитку яких-небудь характеристик особистості у відповідь на переживання власної неповноцінності.

Комплекс неповноцінності — відчуття власної неповноцінності, невідповідності, зумовлене справжніми або надуманими фізичними або психічними недоліками.

Комунікативна функція мовлення — функція спілкування.

Конфлікт внутрішній — "боротьба" у характері людини майже однакових, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, захоплень, потягів тощо; порушення думки і почуття.

Конформність — намагання "бути таким, як усі", відсутність власної думки і некритичне підпорядкування більшості.

Корекція (лат. correctio — виправлення) — виправлення порушень, повернення до норми психічних властивостей, що відхилилися від неї.

Корекція порушень мовлення — виправлення, усунення, подолання недоліків мовлення.

Латентний — прихований, який зовнішньо не виявляється (патологічний процес), початок захворювання.

Лексикон — словник, запас слів, яким володіє людина.

Лепет — голосові реакції дитини на позитивні подразники; виявляється на другому місяці життя у вигляді різноманітних нескладних звукових комплексів (починаючи з гуління) і поступово ускладнюється (багаторазове повторення складів); при тяжких мовленнєвих вадах з'являється у дітей із запізненням.

Лінгвістика — наука про загальні закони структури та функціонування будь-якої мови.

Логоманія — патологічна балакучість.

Логопатія — загальна назва мовленнєвих порушень.

Логопед — корекційний педагог, діяльність якого спрямована на попередження і подолання порушень мовлення у дітей, підлітків та дорослих.

Логопедія — спеціальна педагогічна наука про порушення мовлення, методи їх попередження, виявлення й усунення за допомогою засобів спеціального навчання і виховання.

Логопсихологія — галузь спеціальної психології, в якій вивчається психічний розвиток осіб з порушеннями мовлення.

Механізм порушення мовлення — відхилення у процесах та операціях, що забезпечують виникнення і розвиток мовленнєвої діяльності.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх зв'язках. Мислення — це складна пізнавальна діяльність, специфічна форма абстрактного пізнання дійсності. Мислення дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона панує над обставинами та собою.

Мова — система знаків, яка є засобом спілкування, мисленнєвої діяльності, передачі інформації від покоління до покоління та її зберігання. Мовні одиниці (фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення) та зв'язки між ними утворюють складну органічну структуру мовної системи.

Мовленнєва діяльність — специфічна форма психічної діяльності людини, що забезпечує розуміння мовлення оточення і власні висловлювання. Це активний, цілеспрямований, мотивований (як будь-яка довільна дія) предметний (змістовний) процес висловлення і прийому сформованої та сформульованої за допомогою мови думки, інформації, спрямованої на задоволення комунікативно-пізнавальної потреби людини у процесі спілкування. Мова та мовлення є двома ланками мовленнєвої діяльності.

Мовлення — це оволодіння та застосування особистістю певної мови в процесі її спілкування з іншими людьми, тобто в процесі мовленнєвої діяльності. Мовлення — діяльність спілкування за допомогою мови. Це мова в дії.

Мотиви діяльності — спонукальні умови дій і вчинків людини. Спонукають людину до дії її потреби. Багатоплановість людських потреб зумовлює багатоплановість мотивів діяльності. Вони поділяються на дві категорії: первинні та вищі (духовні й матеріальні). Мотиви є найважливішою складовою спрямованості особистості.

Мутизм (від грец. mutua — німий) — припинення мовленнєвого спілкування внаслідок тяжкої психічної травми. Мутизм має тимчасовий характер і належить до групи невротичних реакцій.

Научування у загально психологічному розумінні — набуття сенсомоторного й інтелектуального досвіду, нових форм поведінки. У педагогічній психології научування — засвоєння особою, яка навчається, соціального досвіду, знань, умінь і навичок, вироблених людством протягом тисячоліть; у соціальній психології результатом научування є соціалізація особистості.

Невроз — зворотне порушення психічної діяльності. Розрізняють три його основні форми: неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів.

Невропатія — стан підвищеної збудливості нервової системи у поєднанні з підвищеною виснажливістю.

Негативізм — протидія вимогам, або немотивована відмова від контактів.

Недорозвинення мовлення — якісно низький рівень сформованості порівняно з нормою тієї чи іншої мовленнєвої функції або мовленнєвої системи загалом.

Неуважність — нестійкість уваги, виявляється у підвищеній реактивності на зовнішні подразники, недостатній зосередженості на об'єкті відображення. Неуважність може бути виявом функціонального або органічного порушення здатності до зосередженої цілеспрямованої діяльності, що негативно позначається на процесі пізнавальної та практичної діяльності.

Норма (від лат. norma — керівне начало, правило, зразок) — 1) узаконене встановлення, визнаний обов'язковим порядок, устрій чого-небудь; 2) встановлена міра, величина чого-небудь.

Онтогенез (від грец. ontos — єство, genesis — походження) — процес розвитку індивідуального організму, тобто сукупність послідовних морфологічних, фізіологічних та біохімічних перетворень організму від його зародження до кінця життя.

Онтогенез дитячого мовлення — розвиток мовлення дитини в різні вікові періоди.

Операції мислення — перехід від фактів до розкриття їх сутності; узагальнення висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій. Розумові дії — це дії об'єктів, що відображаються в образах, уявленнях і поняттях про них; дії по думки за допомогою мислення. Розумові дії забезпечуються такими операціями мислення, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, конкретизація, класифікація та систематизація.

Оптимізація — 1) процес вибору найкращого варіанта з можливих; 2) процес приведення системи у найкращий (оптимальний) стан.

Особистість — людина як суспільний, соціалізований індивід. Особистістю не народжуються, вона формується у процесі набуття соціально-культурного досвіду. Фактором, що консолідує особистість, е утворення уявлення про себе як самостійну частину суспільства, усвідомлення власного Я, що вперше виникає майже у три роки і завершується офіційним визнанням суспільства у вигляді різних громадянських прав (видача паспорта, право голосування, право на шлюб). Людина, яка стає особистістю, має певний рівень психічного розвитку, у зв'язку з чим вона здатна керувати власною поведінкою, діяльністю. Особистість характеризується спрямованістю, характером, здібностями й темпераментом.

Пам'ять — процеси організації та збереження людиною її попереднього досвіду. Це необхідна умова психічного розвитку людини. Основними процесами пам'яті є: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування. Залежно від матеріалу, що запам'ятовується, розрізняють образну, словесно-логічну, емоційну, рухову пам'ять тощо. За тривалістю утримання матеріалу пам'ять може бути короткочасною, довготривалою, оперативною.

Парціальний — частковий, належить до окремих частин.

Патогенез (від грец. pathos — страждання, хвороба, genesis — походження) — 1) учення про загальні закономірності розвитку, перебігу та кінця хвороби; 2) механізм розвитку конкретної хвороби, потологічного процесу або стану.

Патогенез порушень мовлення — розділ патології, в якому досліджуються механізми виникнення і розвитку порушень мовленнєвої діяльності.

Патологія — наука, що вивчає закономірності виникнення і розвитку хвороб, окремих патологічних процесів і станів.

Патопсихологія — галузь психології, в якій досліджуються закономірності змін психічної діяльності та характеристики особистості під час хвороби; аналіз патологічних змін здійснюється на основі зіставлення з характером формування і перебігу психічних процесів, станів та якостей особистості у нормальному розвитку.

Педагогіка корекційна — наука про закономірності й особливості освіти, виховання і навчання осіб переважно дитячого віку з порушеннями психофізичного, емоційного і/або розумового розвитку. Згідно з державною класифікацією наукових спеціальностей в Україні корекційна педагогіка є самостійною галуззю педагогічних наук і складається з низки спеціальних педагогічних дисциплін (сурдопедагогіка, олігофренопедагогіка, тифлопедагогіка, логопедія тощо).

Педагогічна занедбаність — стійке відхилення у свідомості й поведінці дитини, зумовлене негативним впливом середовища, недоліками виховання, прогалинами у навчанні.

Персеверація — нав'язливе повторення одних і тих самих попередніх рухів, слів, фраз, образів, думок. Розрізняють моторну, сенсорну й інтелектуальну персеверацію.

Підсвідоме — 1) сукупність психічних процесів, актів, станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких суб'єкт не усвідомлює; 2) форма психічного відображення, в якій образ дійсності та ставлення до неї суб'єкта не є предметом спеціальної рефлексії. У підсвідомому неможливий довільний контроль здійснюваних суб'єктом дій та оцінювання їх наслідків.

Поведінка — сукупність дій, здійснюваних індивідом у процесі взаємодії з середовищем, тобто це зовнішній вияв психічної діяльності.

Постнатальний — післяпологовий, післяродовий.

Потреба — стан організму особистості, соціальної групи, суспільства в цілому, який залежить від об'єктивних умов їх існування і розвитку. Потреби класифікують за походженням як природні (біологічні) та культурні; за предметом — матеріальні та духовні. Виховання потреб, властивих гуманній, високодуховній людині, є одним із основних завдань формування особистості в сучасних умовах.

Працездатність — здатність індивіда виконувати цілеспрямовану діяльність за заданим рівнем ефективності протягом певного часу. Розрізняють максимальну, оптимальну та знижену працездатність.

Проблема — складне, наукове або практичне питання, що потребує вирішення, і всі попередні спроби розв'язання якого не можна визнати цілком задовільними.

Проективні тести — психологічні тести, засновані на отриманні інформації про людину на основі механізму проекції — не зовсім усвідомленого приписування іншим людям, подіям і речам власних думок і почуттів.

Процес (лат. processus — просування вперед) — термін, що вживається у психології в різноманітних значеннях. Найзагальніше його тлумачення таке: це суть психічного, що є вищою формою організації матерії, яка постійно рухається. В інших визначеннях увага приділяється окремим аспектам цього руху, наприклад, способу досягнення якого-небудь результату (научувавість, розуміння, адаптація та ін.); або в когнітивній психології — пізнанню, увазі, пам'яті, мисленню та ін.

Психіка (від грец. psuchikos — душевний, psuche — душа) — форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності. У психіці представлені й упорядковані події минулого, теперішнього та можливого майбутнього. На рівні людини події минулого відображаються у пам'яті, теперішнього — у сукупності образів, переживань, розумових дій, майбутнього — у намаганнях, потягах, бажаннях, мріях, фантазіях тощо.

Психічні процеси — окремі вияви психічної діяльності людини, які умовно можуть бути самостійними об'єктами досліджень (відчуття, сприймання, мислення тощо).

Психічні явища — будь-який вид психічної діяльності людини.

Психічні якості — індивідуальні особливості психіки людини, певне її ставлення до дійсності й відповідно до форми поведінки, що мають стійкий характер (див. інтерес, здібності, темперамент, характер).

Психодіагностика — галузь психології, в якій розробляються методи виявлення та визначення індивідуально-психологічних особливостей особистості. Основними завданнями психодіагностики у дефектології є: встановлення первинного дефекту, що спричинив порушення розвитку дитини, передбачення перспектив розвитку.

Психокорекція — вид діяльності психолога, спрямованої на виправлення психічних недоліків, переважно симптоматичну допомогу.

Психолінгвістика — наука, в якій вивчаються мовленнєва діяльність, її сутність, внутрішня структурна організація (мовленнєві дії, розуміння та виникнення мовленнєвого висловлювання), взаємодія та взаємозумовленість понять "мова" та "мовлення", місце і роль мовленнєвої діяльності у загальному контексті інтелектуального процесу. Психолінгвістика взаємопов'язана з лінгвістикою та психологією, зокрема, з психологією мовлення.

Психологічне консультування — сфера діяльності практичного психолога, пов'язана з наданням психологічної допомоги людям у вигляді консультацій і порад.

Психологічний аналіз — науковий аналіз психічної діяльності, психічних процесів, станів, характеристик людини, а також різних соціально-психологічних явищ, що виникають у групах, колективах (думки, традиції, звичаї; спілкування, взаємовідносини, конфлікти, лідерство тощо). Психологічний аналіз відіграє значну роль в організації навчання і виховання, оскільки він є одним із основних засобів вивчення особистості дитини, засвоєння нею знань, оволодіння вміннями та навичками.

Психологічний статус — становище суб'єкта у системі міжособистісних стосунків, що визначає його права, обов'язки та привілеї.

Психологія — наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності.

Психологія мовлення — галузь психології, що вивчає мовлення як вищу специфічну форму психічної діяльності людини, його види, психофізіологічні механізми, взаємозв'язок мислення, мови і мовлення, а також закономірності формування мовленнєвої функції в процесі онтогенезу.

Психотерапія — галузь практичної психології, спрямована на лікування й корекцію поведінки шляхом психічного впливу на хворого. У широкому розумінні психотерапія — це надання психологічної допомоги здоровим людям з метою подолання життєвих психологічних проблем. Основними сферами застосування є: психіатрія, особливо неврозологія, психосоматична медицина і загальномедична практика.

Психофізіологія — галузь міждисциплінарних досліджень на межі психології та нейрофізіології, спрямованих на вивчення психіки разом з її нейрофізіологічним субстратом.

Реабілітація — 1) відновлення у правах; 2) відновлення доброго імені, репутації; 3) відновлення або компенсація порушених функцій організму та працездатності хворих й інвалідів. Тобто це повернення хворого до нормального життя в межах його психофізичних можливостей. Реабілітація — комплексна, багатоетап-насистема медичних, соціально-психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на усунення чи пом'якшення вад розвитку дітей-інвалідів і дітей з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, інтеграцію в соціум, залучення до громадського життя і праці.

Реабілітація психічна (лат. rehabilitation — відновлення) — відновлення втрачених психічних здібностей особистості; у деяких випадках відновлення вихідного стану.

Ригідність (від лат. rigidus — жорсткий, твердий) у психології — недостатність пластичності або повна неспроможність, нездатність корегувати програму власної діяльності відповідно до вимог ситуації. Розрізняють: 1)когнітивну ригідність, що характеризується труднощами перебудови сприймання і уявлень у новій ситуації; 2) афективну, для якої властива скутість афективних, емоційних відгуків на нові об'єкти емоцій; 3) мотиваційну, яка виявляється у зв'язку з труднощами за необхідності перебудови системи мотивів в умовах, що потребують гнучкості та змін поведінки.

Риси особистості — стійкі елементарні, індивідуальні психологічні властивості людини, що характеризують її як особистість. Риси особистості можуть бути визначеннями характеру, мотивами поведінки та ін.

Розвиток — видозміни від простого до складного, від нижчого до вищого внаслідок накопичення кількісних змін, що зумовлюють якісні перетворення. У фізичному та психічному розвитку людини розрізняють онтогенез (розвиток від народження до кінця життя) і філогенез (розвиток, який відбувається під час біологічної еволюції під впливом умов життя). В онтогенетичному розвиткові вирізняють такі етапи: пренатальний (ембріонатальний) та постнатальний (немовля, переддошкільний, дошкільний і шкільний — молодший, середній, старший вік, зрілість, старість).

Розвиток дитини — підрозділ дитячої психології. Ключове слово розвиток означає, що в центрі уваги перебувають аспекти фізіології, пізнання і поведінки, що демонструють якісні й кількісні зміни в міру розвитку дитини від народження до зрілого віку.

Розгальмованість — процес, який виявляється у надмірній рухливості, метушливості, незібраності, непосидючості дитини. Психомоторна розгальмованість часто поєднується з нестійкістю уваги, відволіканням, підвищеною виснажливістю, імпульсивністю. Розгальмованість особливо характерна для дошкільного та молодшого шкільного віку, спостерігається у дітей з різними проявами інфантилізму, затримкою психомоторного розвитку, загальним психічним недорозвитком тощо.

Розум — узагальнена характеристика пізнавальних можливостей людини. У вузькому розумінні — індивідуально-психологічна характеристика розумових здібностей людини. Рівень розумового розвитку дитини є основою ефективності її навчання і виховання; водночас навчання та виховання впливають на розумовий розвиток.

Розумовий розвиток — процес удосконалення інтелектуальної сфери та пізнавальних здібностей людини.

Самоконтроль — усвідомлення й оцінювання людиною власних психічних процесів, станів, поведінки та діяльності з метою забезпечення їх відповідності до поставлених цілей, вимог, правил, зразків. За допомогою самоконтролю людина здатна попереджувати і виправляти помилкові дії, операції, реалізовувати запропонований або самостійно прийнятий план діяльності.

Самосвідомість — відносно стійка, усвідомлена система уявлень індивіда про себе, орієнтуючись на яку, він формує взаємодію з іншими людьми. Самоаналіз, самооцінка є компонентами самосвідомості, вони пов'язані переважно з пізнавальним аспектом психічної діяльності, 3 емоційним аспектом пов'язані такі складові самосвідомості, як самолюбство, скромність, почуття відповідальності, власної гідності. Вольовими компонентами є володіння собою, самоконтроль, самодисципліна.

Самостійність — узагальнена характеристика особистості, що виявляється у критичності, ініціативності, адекватній самооцінці та почутті особистої відповідальності за діяльність і поведінку.

Свідомість — вища, притаманна лише людині, форма відображення дійсності, її об'єктивних сталих властивостей, що відіграє регулятивну роль стосовно поведінки. У психічному аспекті свідомість є процесом усвідомлення людиною навколишнього світу і себе, власних процесу пізнання та діяльності.

Сензитивний період — етап найінтенсивнішого розвитку певних психічних функцій, оптимальний для засвоєння відповідних видів діяльності. У дефектології вивчаються оптимальні терміни педагогічного впливу з метою досягнення найефективнішого корекційного ефекту. Для корекції порушеного розвитку переддошкільний і дошкільний вік є найбільш сеизитивними.

Сенсорний (від лат. sensus — почуття, відчуття) — чуттєвий, пов'язаний із відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань.

Сигнальні системи — способи регуляції поведінки живих істот у навколишньому середовищі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів, що сприймаються органами чуття як відчуття кольору, звуку, запаху тощо (перша сигнальна система), або подаються у знаковій системі — мова, звуки музики, малюнки, схеми, виразні рухи тощо (друга сигнальна система). Це поняття І.П. Павлов (1938), який запровадив його, характеризував так: "Тварини до появи сімейства homo sapiens взаємодіяли з навколишнім світом тільки за допомогою безпосередніх вражень від різноманітних його агентів, що діяли на різні рецептори тварин і передавали імпульси у відповідні клітини центральної нервової системи. Ці враження були єдиними сигналами від зовнішніх об'єктів. У людини з'явилися, розвинулися і надзвичайно удосконалилися сигнали другого ступеня, сигнали цих первинних сигналів — у вигляді вимовлених, почутих і побачених слів. Нові сигнали використовувалися на позначення всього, що люди безпосередньо сприймали як із зовнішнього, так і з внутрішнього світів, їх вживали не тільки під час спілкування, а й наодинці з собою".

Символ (грец. symbolon — умовний знак) — образ, що є представником інших (як правило, дуже різноманітних) образів, змістів, відносин.

Симптом — характерний вияв, ознака психічних або органічних порушень і захворювань, що свідчать про зміни нормального функціонування організму або психіки.

Синдром — комплекс симптомів хвороби, пов'язаних однаковим походженням.

Система (від грец. systema — ціле, складене з частин) — цілісна сукупність взаємодіючих елементів. Розрізняють системи за рівнем складності, відкриті й закриті. Виокремлюють складні ієрархічно організовані системи, в яких передбачена супідрядність різних так званих рівнів.

Системності принцип (від грец. systema — складене з частин, з'єднання) у психології — методологічний підхід до аналізу психічних явищ, за якого відповідне явище розглядається як система.

Системогенез — процес послідовного розвитку у віковому плані симптомів відхилення.

Складний дефект — поєднання двох або більше дефектів розвитку, що є не лише сумою дефектів, а й зумовлюють якісно своєрідну структуру психічного дефекту.

Соціалізація — процес, за допомогою якого індивід здобуває знання, цінності, соціальні навички та соціальну чутливість, що дає йому змогу інтегруватися у суспільство і поводитися у ньому адаптовано. Це визначення стосується людей будь-якого віку, оскільки у широкому значенні соціалізація — життєвий досвід.

Соціальна роль — система норм, форм і правил поведінки, очікуваних від людини, що займає в суспільстві чи соціальній групі визначене положення.

Соціометрична методика — назва методики, призначеної для виявлення, аналізу, табличного, графічного й індексного представлення людських особистіс-них взаємин, що виникли у малій групі.

Стан — становище системи, за якого істотні якості є відносно стійкими. Займає проміжне положення між швидко мінливим психічним процесом і стійкою властивістю особистості.

Статистика — термін, що має два основні значення: 1) сфера математичних і практичних знань, в якій подано способи статистичного узагальнення кількісних даних про що-небудь; 2) приватний показник, за допомогою якого ці дані представляються.

Структура дефекту — психічний синдром, що складається з первинного синдромоутворювального симптому (фактора) і вторинних, які виникають унаслідок взаємозалежності елементів психічної системи.

Структура мовленнєвого дефекту — сукупність мовленнєвих і надмовленнєвих симптомів у їх зв'язку.

Субтест — частина психологічного тесту або його підпікала, що має самостійне значення й за допомогою неї оцінюється та чи інша окрема властивість.

Темперамент — динамічний аспект психічних реакцій людини: їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Темперамент разом із характером і здібностями характеризує індивідуальні особливості особистості. Є такі типи темпераменту: меланхолічний, сангвінічний, флегматичний, холеричний.

Тест — стандартизована методика психологічного дослідження, завдання якої полягає в точному кількісному оцінюванні та чіткому визначенні психологи Й поведінки людини та як орієнтується при цьому на встановлені норми оцінок. Тест — це серія завдань, виконання яких дає змогу оцінити психологічні особливості індивіда.

Тривожність — психологічний стан підвищеного занепокоєння, емоційної напруги людини.

Труднощі спілкування — невідповідність комунікативної поведінки до ситуації й умов досягнення її мети. Такі труднощі зумовлені нестриманістю, внутрішньою напругою, несміливістю, невпевненістю, тривожністю, агресивністю, грубістю, недостатньою соціально-психологічною компетентністю. Виникнення труднощів спілкування випливає із внутрішнього взаємозв'язку спілкування та психіки.

Увага — зосередженість діяльності суб'єкта у певний момент часу на реальному або ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, думці тощо) під час одночасного абстрагування від інших. До основних властивостей уваги, що визначаються експериментально, належать: вибірковість, обсяг, розподіл, концентрація, стійкість, здатність до переключення. Розрізняють три види уваги: мимовільна, довільна, післядовільна.

Уява — психічний процес, сутність якого полягає у створенні нових образів на основі минулих уявлень. Особливим видом уяви є мрія як створення образів бажаного майбутнього.

Фактор — математико-статистичне поняття, що означає загальну причину багатьох випадкових змін сукупності змінних величин, подій та ін. Фактор виявляється за допомогою спеціальної математичної процедури, названої факторним аналізом.

Фенотип — сукупність усіх ознак і властивостей організму, що сформувалися у процесі його індивідуального розвитку (онтогенезу). Фенотип визначається взаємодією генотипу, тобто спадкової основи організму, з умовами середовища, в яких відбувається його розвиток.

Фрустрація (від лат. frustratio — марне сподівання, невдача, обман) — психічний стан, який виникає внаслідок реальної чи уявної перешкоди, що заважає досягненню мети. Виявляється у відчуттях напруги, тривоги, гніву тощо. Сила фрустрації залежить від ступеня значущості блокованої поведінки.

Функціональний розлад — загальний термін для позначення будь-якого розладу певної функції, причиною якого не є органічна патологія. У практиці це поняття використовується для позначення: а) тих розладів, під час яких не виникає жодної відомої органічної патології; б) порушень, за яких відомо, що немає специфічної органічної патології, яка могла б безпосередньо відповідати за ці симптоми.

Характер (від грец. character — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуально-психологічних особливостей конкретної людини, що виявляються в різних видах її діяльності та поведінки, підструктура особистості.

Церебральний — мозковий.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрусишина Л. Особливості довільної пам'яті у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення // Дефектологія. — 1999. — № 4.

2. Белякова ЛЛ., ДьяковаЕА. Заикание. — М., 1998.

3. Бех І.Д. Виховання особистості. —К., 2003.

4. Бурменская Г.В., Карабанова О А., Лидере А.Г. Возрастно-психологическое консультирование. Проблемы психического развития детей. — М., 1990.

5. Винарская ЕЛ. Раннее речевое развитие ребенка и проблемы дефектологии. — М., 1987.

6. Власенко И.Т. Особенности словесного мышления взрослых и детей с нарушениями речи. — М., 1990.

7. Волкова ГА. Психолого-логопедическое исследование детей с нарушениями речи. — СПб., 1993.

8. Волковская Т.Н., Юсупова Г.Х. Психологическая помощь дошкольникам с общим недоразвитием речи. — М., 2004.

9. Воронова А.П. Нарушение зрительного гнозиса у дошкольников с речевой патологией // Дефектология. — 1993. — № 1.

10. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1986. — Т. 2.

11. Выготский Л.С. Основы дефектологии // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1983. — Т. 5.

12. Горелов И.Л. Избранные труды по психолингвистике. — М., 2003.

13. Гуровец Г.В. Детская невропатология. — М., 2004.

14. Давыдов В.В. Проблемы развивающегося обучения. — М., 1986.

15. Даниленкова О.Р. Развитие преднамеренного запоминания у детей с нерезко выраженным недоразвитием речи // Дефектология. — 2000. — № 6.

16. Датешидзе ТА. Система коррекционной работы с детьми с задержкой психического развития. — СПб., 2004.

17. Детская психоневрология / Под ред. Л.А. Була-ховой. — К., 2001.

18. Диагностика нарушений речи у детей и организация логопедической работы в условиях дошкольного образовательного учреждения: Сб. метод, рекоменд. — СПб., 2001.

19. Діти з особливими потребами у початковій школі: Поради батькам / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. — К., 2006.

20. Домицкевич С.А. Методы научно-психологических исследований в дефектологии. — Иркутск, 1983.

21. Егорова ТЛ. Особенности памяти и мышления младших школьников, отстающих в развитии. — М., 1973.

22. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. — М., 1982.

23. Жукова Н.С. Отклонения в развитии детской речи. — М., 1994.

24. Жукова Н.С., Мастюкова ЕМ. Если Ваш ребенок отстаете развитии. — М., 1993.

25. Жукова Н.С, Мастюкова ЕМ., Филичева Т.Е. Преодоление общего недоразвития речи у дошкольников. — М., 1990.

26. Журба Л.Т., Мастюкова ЕМ. Нарушение психомоторного развития детей первого года жизни. — М., 1981.

27. Забрамная С.Д. Психолого-педагогическая диагностика умственного развития детей. — М., 1995.

28. Зимняя И А. Лингвопсихология речевой деятельности. — М.; Воронеж, 2001.

29. Калинина Р.Р. Психолого-педагогическая диагностика в детском саду. — СПб., 2003.

30. Калягин В.Л. Когда ребенок плохо говорит. Советы психолога. — СПб., 2004.

31. Калягин В.Л., Овчинникова Т.С. Психолого-педагогическая диагностика детей и подростков с речевыми нарушениями. —СПб., 2005.

32. Калягин В.Л., Овчинникова Т.С. Энциклопедия методов психолого-педагогической диагностики лиц с нарушениями речи. — СПб., 2004.

33. Коло минский Я.Л., Панъко ЕА., Игумнов СЛ. Психическое развитие детей в норме и патологии. — М.; СПб., 2004.

34. Кольцова М.М. Развитие двух сигнальных систем у ребенка. — М., 1980.

35. Корпев А.Л. Основы логопатологии детского возраста. Клинические и психологические аспекты. — СПб., 2006.

36. Коробейников ИЛ. Нарушения развития и социальная адаптация. — М., 2002.

37. Лалаева РЛ. Нарушения чтения и пути их коррекции у младших школьников. — СПб., 1998.

38. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей. — М., 1985.

39. Левченко И.Ю. Патопсихология; Теория и практика. — М.,2000.

40. Левченко И.М., ЗабрамнаяСД. Психолого-педагогическая диагностика. — М., 2005.

41. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. — М., 1997.

42. Леонтьев А.Л. Проблемы развития психики. — 3-е изд. — М.,1981.

43. Лисина МЛ. Проблема онтогенеза общения. — М., 1986.

44. Логопедия / Под ред. Л.С. Волкова. — М., 2004.

45. Лубовский ВЛ. Психологические проблемы диагностики аномального развития детей. — М., 1989.

46. Лубовский В.Л., Переслени Л.Л. К вопросу об инструментарии психологических обследований в связи с широкой публикацией методической литературы // Дефектология. — 1997. — № 1.

47. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека. — М., 2002.

48. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии. — М., 2002.

49. Ляудис В.Я., Негурэ ИЛ. Психологические основы формирования письменной речи у младших школьников. — М., 1994.

50. Майер И.Л. Развитие эмоциональной сферы как средство развития коммуникативных способностей детей старшего дошкольного возроста // Психология в детском саду. — 2000. — № 1.

51. Максименко С Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. — К., 2001.

52. Максимова Н.Л., Милютина ЕЛ. Курс лекций по детской патопсихологии. — Ростов н/Д., 2000.

53. Максимова Н.Л., Милютина ЕЛ., Пискун В.М. Основы детской патопсихологии. — К., 1999.

54. Мамайчук И.М. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии. — М., 2001.

55. Мамайчук И.Л. Психологическая помощь семье. — Л., 1984.

56. Мамайчук И.Л. Психокоррекционные технологии для детей с проблемами в развитии. — СПб., 2003.

57. Мамайчук И.Л. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии. — СПб., 2001..

58. Мамайчук ИЛ. Психология дизонтогенеза и основы психокоррекции. — СПб., 2000.

59. Мамайчук И.Л. Психология дизонтогенеза. — СПб., 2000.

60. Мамайчук И.Л., Ильина МЛ. Помощь психолога ребенку с задержкой психического развития. — М., 2004.

61. Мартынова Р.И. К вопросу о психическом развитии детей с моторной алалией / Расстр. речи и голоса в детском возрасте. — М., 1973.

62. Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика. — М., 1997.

63. Мастюкова Е.Ж. О нарушениях гностических функций у учащихся с тяжелыми расстройствами речи //Дефектология. — 1976. — № 1.

64. Мастюкова Е.М. Психическое развитие школьников, страдающих моторной алалией. — М., 1980.

65. Мастюкова Е.М., Московкина А.Г. Они ждут нашей помощи. — М., 1991.

66. Методика діагностики відхилень у розумовому розвитку молодших школярів та старших дошкільників / За ред. Н.М. Стадненко, Т.Д. Іляшенко, Л.В. Борщевської, А.Г. Обухівської. — К., 1998.

67. Методы обследования речи детей / Под ред. Г.В. Чиркиной. — М., 2006.

68. Методы обследования речи детей: Пособие по диагностике речевых нарушений / Под ред. Г.В. Чиркиной. — М., 2003.

69. Мэш Э., Вольф Д. Детская патопсихология. Нарушения психики ребенка: Психол. энциклопедия. — М.; СПб., 2003.

70. Обучение и воспитание дошкольников с нарушениями речи / Сост. ред. С.А. Миронова. — М., 1987.

71. Орлова О.С, Гончарук Л.Е. Личностные особенности больных со спастической дисфонией: Коррекционное обучение детей с нарушениями речевой деятельности. — М., 1983.

72. Основы специальной психологии / Под ред. Л.В. Кузнецовой. — М., 2002.

73. Основы теории и практики логопедии / Под ред. Р.Е. Левиной. — М., 1968.

74. Перес лени Л.И., ФотековаТА. Особенности познавательной деятельности младших школьников с недоразвитием речи и задержкой психического развития // Дефектология. — 1993. — № 5.

75. Поваляева М.А. Справочник логопеда. — Ростов н/Д., 2001.

76. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И. Селиверстова. — М., 1997.

77. Практикум по детской логопедии / Под. ред. В.И, Селиверстова. — М., 1995.

78. Психокоррекция: Теория и практика / Под ред. О.Н. Усановой. — М., 1995.

79. Психолог в дошкольном учреждении / Под ред. Т.В. Лаврентьевой. — М., 2002.

80. Психологический словарь / Под ред. Ю.Л. Ней-мера. — Ростов н/Д., 2003.

81. Психология детей с задержкой психического развития / Сост. О.В. Защиринская. — СПб., 2003.

82. Психология детей с нарушениями и отклонениями психического развития / Под ред. В.М. Астапова, Ю.В. Микадзе. — СПб., 2002.

83. Психология: Словарь / Под ред. A.B. Петровского. —М.,1990.

84. Ребенок. Раннее выявление отклонений в развитии речи и их преодоление / Под ред. Ю.Ф. Гаркуши. — М., 2003.

85. Романова Е.С., Потемкина С.Ф. Графические методы в психологической диагностике. — М., 1992.

86. Селиверстов ВЛ. Психологическая модель феномена фиксированности на своем речевом дефекте // Дефектология. — 1994. — № 5. — С. 16—23.

87. Семаго Н.Я., Семаго МJW. Проблемные дети: Основы диагностической и коррекционной работы психолога. — М., 2001.

88. Семаго Н.Я., Семаго М.М. Руководство по психологической диагностике. Дошкольный и младший школьный возраст. — М., 2000.

89. Семенович АЛ. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте. — М., 2002.

90. Сергеева Г.Ф. К вопросу о восприятии звуков речи детьми с ринолалией и дизартрией // Дефектология. — 1973.— №3.

91. Синьова С.П. Тифлопсихолопя. — К., 2004.

92. Сиротюк А.Л. Нейропсихологическое и психофизиологическое сопровождение обучения. — М., 2003.

93. Смирнова ЕЮ. Детская психология. —М., 2003.

94. Соботович Е.Ф. и др. Методика выявления речевых нарушений и диагностика их готовности к школьному обучению. — К., 1998.

95. Соботович Е.Ф. Формирование правильной речи у детей с моторной алалией. — К., 1981.

96. Соловьева Л.Т. Особенности коммуникативной деятельности детей с общим недоразвитием речи // Дефектология. — 1996. — № 1.

97. Соловьева Л.Г. Формирование диалога у детей с общим недоразвитием речи в процессе совместной игровой деятельности // Дефектология. — 1996. — № 6.

98. Сорокин В.М. Специальная психология. — СПб., 2003.

99. Специальная психология / Под ред. В.И. Лубов-ского. — М., 2003.

100. Спеціальна педагогіка: Понятійно-термінологічний словник / За ред. В.І. Бондаря. — Луганськ, 2003.

101. Спиваковская А.С. Психотерапия. Игра, детство, семья. — М., 1999.

102. Стадненко Н.М., Матвеева МЛ., Обухівська АГ. Нариси з олігофренопсихології. — Кам'янець-Поділь-ський, 2002.

103. Степанов С.С. Диагностика интеллекта методом рисуночного теста. — М., 2005.

104. Тинголе-Михаэлис К. Дети с недостатками развития. — М., 1988.

105. Трошин О.Л., ЖуликаЕ.В. Логопсихология. — М.,2005.

106. Улъенкова У.Л., Лебедева О.В. Организация и содержание специальной психологической помощи детям с проблемами в развитии. — М., 2002.

107. Усанова О.Л. Специальная психология. — СПб., 2006.

108. Усанова О.Л. Специальная психология: Система психологического изучения аномальных детей. — М., 1990.

109. Усанова О.Н., Гаркуша Ю.Ф. Особенности произвольного внимания детей с моторной алалией // Недоразвитие и утрата речи. — М., 1985.

110. Усанова О.Я., Слинько О.А. Опыт формирования коллектива учащихся младших классов школ для детей с тяжелыми нарушениями речи // Коррекционно-развивающаяся направленность обучения и воспитания детей с нарушениями речи. — М., 1987.

111. Филичева Т.Е., Чиркина Г.В. Психолого-педагогические основы коррекции общего недоразвития речи у детей дошкольного возраста// Дефектология. —1985. — №4.

112. Хомская Е.Д. Нейропсихология: Учеб. для вузов. — 3-е изд. — СПб., 2003.

113. Хрестоматия по логопедии / Под ред. Л.С Волковой. — М., 1997. — Т. 1—2.

114. Цветкова Л.С. Нейропсихология и афазия: новый подход. — М.; Воронеж, 2001.

115. Цветкова Л.С., Пирцхалайшвили М. Роль зрительного образа в формировании речи у детей с различными формами речевой патологии // Дефектология. — 1975. — № 5.

116. Цейтлин С.Л. Язык и ребенок. Лингвистика детской речи. — М., 2000.

117. Шаповал И.А. Методы изучения и диагностики отклоняющегося развития. — М., 2005.

118. Шахнарович А.М., Голод ВЛ. Когнитивные и коммуникативные аспекты речевой деятельности // Вопросы языкознания. — 1996. — № 2.

119. Шипицина Л.М., Волкова Л.С. Некоторые особенности эмоционально-личностных качеств у младших школьников с общим недоразвитием речи // Дефектология. —1993. — № 4.

120. Шипицина Л.М., Волкова Л.С., Крутикова Э.Г. Комплексное исследование мнестической деятельности младших школьников с речевой патологией // Дефектология. — 1991. — № 2.

121. Шипицина Л.М., Мамайчук И.Л. Детский церебральный паралич. — М., 2001.

122. Шохор-Троцкая M.C. Стратегия и тактика восстановления речи. — М., 2001.

123. Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция / Под ред. В.В. Лебединского, О.С. Никольской, Е.Р. Баенской, М.М. Либлинга. — М., 1990.

124. Ястребова A.B. Коррекция недостатков речи у учащихся общеобразовательных школ. — М., 1997.

125. Ясюкова Л.А. Психологическая профилактика проблем в обучении и развитии школьников. — СПб., 2003.