7.1. Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

Психічний розвиток дитини детермінований двома основними факторами: внутрішніми (біологічними) і зовнішніми (соціальними). До перших належать людська анатомо-морфологічна будова (задатки), збереженість і розвиненість органів відображення: аналізаторів кори великих півкуль головного мозку (вищої нервової системи). Різні структури мозку дозрівають нерівномірно. У зв'язку з цим готовність до виконання властивих їм функцій з'являється в різні вікові періоди.

Зовнішні, або суспільні, фактори — суспільне середовище, в якому живе дитина, екологічна ситуація, сімейні стосунки, культурне середовище, рівень життя, включення в навчальну й виховну програми, особливості навчання та виховання, способи передачі суспільного досвіду. Контакти, взаємодія, їх повноцінність, широта й багатство, спосіб використання речей, усвідомлення й призначення, способи суспільної поведінки — це суспільні умови розвитку. Несприятливими суспільними умовами є явища госпіталізації, депривації (дитячі будинки), ізоляції, гіпер- і гіпоопіки, педагогічної занедбаності, які згубні навіть для дітей з первинно збереженими потенційними можливостями; брак або неадекватна форма корекційної допомоги дітям із вадами психофізичного розвитку, що гальмує, спотворює їх розвиток. Про значення сприятливих соціальних умов розвитку дітей з вадами свідчать успіхи раннього корекційного втручання у розвиток: вторинні дефекти можуть не виникати, вдається компенсувати, подолати, усунути недоліки, запобігти їх виникненню, зменшити негативні вияви.

Роль соціальних факторів для дітей з вадами в розвитку є визначальною. Дитина оволодіває соціальним досвідом за допомогою дорослого, у процесі навчання, спілкування з оточенням. Кожен етап розвитку дитини має свою специфіку, на кожному з них її розвиток становить об'єкт соціальних впливів. Предмет, з яким взаємодіє дитина, соціальний за функціями і походженням, а людина, з котрою дитина спілкується, є носієм певних способів використання речей і певних смислів людської діяльності. Специфічні впливи на дитину на кожному етапі визначаються її віковими можливостями.

Для успішної адаптації та нормального психофізіологічного розвитку потрібне гармонійне поєднання внутрішніх, тобто біологічних, і зовнішніх, тобто соціальних, факторів, пов'язаних із соціальною ситуацією розвитку, в якій формуються вимоги до дитини. Порушення балансу біологічних і соціальних факторів в онтогенезі спричинює різні порушення психічного розвитку дитини. Взаємодія між структурно-морфологічним дозріванням мозку і соціальним впливом у процесі формування психіки є двоаспектною. Хронологічне дозрівання мозку — це необхідна передумова розвитку психічних функцій. Водночас активний вплив різних соціальних факторів на дитину визначає спосіб формування у неї психічних функцій і стимулює дозрівання відповідних структур мозку.

Отже, варто враховувати, що процес психічного розвитку дитини має спиратися на гармонійну відповідність між нейрофізіологічними можливостями дитини і вимогами, що ставить перед нею суспільство.