2.5. Зв'язок логопсихології з іншими науками

Предмет наукового дослідження не може існувати окремо та ізольовано від інших явищ та об'єктів навколишнього світу, які, безперечно, впливають на нього. У різних науках може вивчатися один і той самий предмет, але з різних позицій, на різних рівнях існування об'єкта, різними методами із використаним різних принципів і категорій. На сьогодні об'єднання наук, їх інтеграція є необхідними умовами наукового прогресу.

У цьому розумінні логопсихологія як сучасна наука має досить широкі міжпредметні зв'язки, що можуть розширюватися.

Насамперед, логопсихологія тісно пов'язана з циклом психологічних наук, зокрема, зі спеціальною, загальною, віковою та педагогічною психологіями. Надбання цих наук є теоретичним підґрунтям для логопсихології, оскільки розвиток психіки в умовах сенсорних, мовленнєвих, рухових та інших порушень підпорядковується законам функціонування і ґенези свідомості. З іншого боку, загально психологічні уявлення значно збагачуються за допомогою клініко-психологічних досліджень, що проводяться в рамках спеціальної психології й логопсихології зокрема.

Особливий акцент потрібно зробити на тісних взаємозв'язку та взаємозумовленості логопсихології зі спеціальною психологією.

Спеціальна психологія в історичному аспекті пройшла надзвичайно складний і довгий шлях становлення. Не зупинятимемося на історії розвитку цієї науки, адже є література, присвячена дослідженню цього питання. Зазначимо лише, що спеціальна психологія як наукова галузь, у свою чергу, є важливою складовою дефектології — інтегративної науки, яка охоплює проблеми різноаспектного наукового вивчення, виховання, освіти, підготовки осіб з різними порушеннями розвитку до самостійного життя у суспільстві. Основною метою спеціального психологічного супроводу в системі освіти є виявлення, усунення і попередження дисбалансу між процесами навчання і розвитку цієї категорії та їх потенційними можливостями.

Власне, виникнення спеціальної психології пов'язане з практикою навчання і виховання дітей з відхиленнями у розвитку, тобто з корекційною (спеціальною) педагогікою. Створити методи ефективного навчання і виховання дітей з вадами розвитку неможливо, не знаючи про особливості їх психічного розвитку. У цьому разі спеціальна психологія є одним з елементів теоретичної бази корекційної педагогіки. Хоча практика навчання і виховання дітей з обмеженими можливостями у розвитку — важливий засіб перевірки точності й надійності психологічних уявлень. Тісна взаємодія спеціальної психології та корекційної педагогіки, безперечно, сприяє змістовному збагаченню обох наук. Такий взаємозв'язок забезпечує, в свою чергу, науково-теоретичне і практичне підґрунтя логопсихології.

Інший аспект взаємодії логопсихології, спеціальної психології та корекційної педагогіки стосується змісту процесу виховання дітей з вадами розвитку, сімейного виховання. Тривалий час сімейному вихованню не приділялося належної уваги. Саме у сфері спеціальної педагогіки почалося відродження наукового інтересу до процесу сімейного виховання. У межах сім'ї закладаються основи морального усвідомлення особистості, формується ієрархія цінностей, утворюються суспільно значущі мотиви поведінки. Доведено, що за однакового порушення, різних інших однакових умов успішність соціальної адаптації залежить від особистісних якостей індивіда, його самооцінки, мотивації й установок на успіх. Ці якості формуються під впливом сімейного виховання. Одночасно зі зростанням інтересу до проблем сімейного виховання у корекційній педагогіці, галузі спеціальної психології й логопсихології, зокрема, актуальності набуває питання розвитку емоційно-вольової сфери й особистості загалом осіб з відхиленнями в розвитку.

Також тісним є зв'язок між логопсихологією та медичною, або клінічною, психологією (особливо психопатологією, соматонсихологією, патопсихологією). Головна проблема медичної психології полягає у питанні про вплив захворювання на формування і функціонування психіки, а предметний зміст спеціальної психології пов'язаний з різними варіантами порушеного розвитку. У медичній психології вивчається людина у клінічному контексті, процесі лікування. У логопсихології контекст інший — соціальний, тобто гармонійний психічний розвиток, навчання, виховання, професійне самовизначення осіб з порушеннями мовлення. Особливо слід звернути увагу на тісний зв'язок із найбільш розробленою галуззю медичної психології — нейропсихологією, що займається дослідженням порушень вищих психічних функцій при локальних ураженнях мозку.

Низка клініко-біологічних наук — нейрофізіологія, невропатологія, дитяча психіатрія, медична генетика, офтальмологія, стоматологія, отоларингологія та інші — значно збагачують сутність логопсихології, розширюють і поглиблюють її можливості.

Коло міжпредметних зв'язків не може обмежуватися тільки взаємодією з психологічними, педагогічними і клініко-біологічнимим дисциплінами. Воно набагато ширше. Наука логопсихологія перебуває на межі гуманітарних наук (філософія, соціологія, історія, право, теологія), природничих наук (біологія, фізіологія, анатомія, генетика, медицина), дієтології, екології тощо.

Логічно було б зупинитися на цьому питанні детально, адже в логопсихології як галузі спеціальної психології активно використовуються надбання зазначених вище наукових напрямів, спираючись при цьому також на знання психолінгвістики (науки, що вивчає процеси мовотворення, а також сприймання і формування мовлення відповідно до знакової системи мови); нейролінгвістики (наукової галузі, яка утворилася на межі неврології й лінгвістики, вивчає механізми мозку, що лежать в основі мовленнєвої діяльності, а також зміни у мовленнєвих процесах при локальних ураженнях мозку); нейропсихології (науки, яка сформувалася на межі психології, неврології, нейрохірургії та фізіології, вивчає мозкові механізми вищих психічних функцій, використовуючи синдромальний аналіз).

З метою розробки психокорекційних технологій для дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку в логопеихології використовуються здобутки психодіагностики, ранньої діагностики розвитку осіб з порушеннями мовлення тощо. Логопсихологія, не беручи на себе функції диференціальної психолого-педагогічної діагностики, активно застосовує знання про структуру основного (первинного) дефекту, вторинно пов'язані з ним відхилення у розвитку з урахуванням локалізації та механізмів порушень центральної нервової системи.

Контрольні запитання і завдання

1. З'ясуйте предмет, мету і завдання логопсихології.

2. Обґрунтуйте взаємозв'язок логопсихології з логопедією.

3. Розкрийте сутність основних підходів до вивчення дітей з порушеннями мовлення на різних етапах розвитку логопсихології.

4. Охарактеризуйте головні досягнення клінічного і педагогічного етапів розвитку логопсихології.

5. Визначте основні методологічні засади логопсихології.

6. Чим пояснюється варіативність різних форм порушень у розвитку дитини?

7. Розкрийте сутність понять "мовленнєві порушення", "структура мовленнєвого дефекту", "мовленнєва і не мовленнєва симптоматика" тощо.

8. З'ясуйте загальні та специфічні закономірності психічного розвитку дітей з порушеннями мовлення.

9. Обґрунтуйте основні принципи логопсихології.

10. Охарактеризуйте міжсистемні та внутрішньо системні зв'язки логопсихології з іншими науками.

Рекомендована література

1. Белякова Л.И .у Дьякова ЕЛ Заикание. — М., 1998.

2. Винарская Е.Л. Раннее речевое развитие ребенка и проблемы дефектологии. — М., 1987.

3. Власенко Н.Т. Особенности словесного мышления взрослых и детей с нарушениями речи. — М., 1990.

4. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1986. — Т. 2.

5. Гуровец Г.В Детская невропатология. М., 2004.

6. Диагностика нарушений речи у детей и организация логопедической работы в условиях дошкольного образовательного учреждения: Сб. метод, рекоменд. - СПб.. 2001.

7. Жинкин НЛ. Речь как проводник информации. — М.,1982.

8. Журба Л.Т., Мастюкова Е.М. Нарушение психомоторного развития детей первого года жизни. — М., 1981.

9. Зимняя И.Л. Лингвопсихология речевой деятельности. — М.; Воронеж, 2001.

10. Корпев АЛ. Основы логонатологии детского возраста. Клинические и психологические аспекты. — СПб., 2006.

11. Лалаева РЛ. Нарушения чтения и пути их коррекции у младших школьников. — СПб., 1998.

12. Леонтьев А Л. Основы психолингвистики. — М., 1997.

13. Логопедия/Подред. Л.С. Волкова. — М., 2004.

14. Лурия АР. Основы нейропсихологии. — М., 2002.

15. Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека. — М.,2002.

16. Ляудис В.Я., Негурэ И.П. Психологические основы формирования письменной речи у младших школьников. — М., 1994

17. Мартынова РЛ. К вопросу о психическом развитии детей с моторной алалией // Расстроенные речи и голоса в детском возрасте. — М., 1973.

18. Методы обследования речи детей: Пособие по диагностике речевых нарушений // Под ред. Г.В. Чирки-ной. — М.,2003.

19. Основы теории и практики логопедии / Под ред. P.E. Левиной. — М., 1968.

20. Поваляева МЛ. Справочник логопеда. — Ростов н/Д.,2001.

21. Понятийно-терминологический словарь логопеда / Под ред. В.И. Селиверстова. — М., 1997.

22. Соботович Е.Ф. Формирование правильной речи у детей с моторной алалией. К., 1981.

23. Соботович Е.Ф. и др. Методика выявления речевых нарушений и диагностика их готовности к школьному обучению. — К., 1998.

24. Трошин О.В., Ж у липа Е.В. Логопсихология. — М.,2005.

25. Хрестоматия по логопедии / Под. ред. Л.С. Волковой, В.И. Селиверстова. — М., 1997.

26. Цветкова Л.С. Нейропсихология и афазия: новый подход. — М.; Воронеж, 2001.

27. Шипицина Л.М., Мамайчук И.Л. Детский церебральный паралич. — М., 2001.

28. Шохор-Троцкая М.К. Стратегия и тактика восстановления речи. — М., 2001.