7.3. Історія розвитку психологічної допомоги дітям із порушеннями в розвитку

Історія розвитку психологічної допомоги дітям із проблемами в розвитку не відокремлена від історії їх вивчення в психології, дефектології, психіатрії та інших науках. Умовно розрізняють чотири основні періоди розвитку цієї проблеми.

Перший період — описовий, до якого належать медичні й педагогічні проблеми корекції аномального розвитку.

Проблемою аномального розвитку дитини протягом усієї історії її дослідження цікавилися педагоги, лікарі, психологи. Розвиток медичних і філософських знань сприяв тому, щоб із наукової позиції підійти до розуміння процесу психічного розвитку дітей з порушеннями в розвитку. Більшість праць лікарів і педагогів XIX ст. присвячувалися психології розумово відсталих дітей. Ці хворі виокремлювалися із загальної групи душевнохворих. Психіатри та психологи того періоду намагалися розробити класифікацію фізіологічних і соціальних причин інтелектуального порушення у дітей.

Другий етап розвитку теорії та практики психологічної корекції тісно пов'язаний із упровадженням експериментально-психологічних методів у систему психологічних досліджень. Гуманістичну спрямованість праць Б. Сегена і П.Я. Трошина продовжили у дослідженнях зарубіжних і вітчизняних психологів, присвячених вивченню психологічного розвитку дітей не лише з розумовою відсталістю, а й з іншими порушеннями.

Особливий інтерес становлять дослідження особливостей психічного розвитку здорових дітей і дітей з проблемами в розвитку з позиції асоціативної психології (Е. Клаперед і М. Монтессорі).

Третій етап розвитку психологічної корекції пов'язаний з іменем Л.С. Виготського. Учений проводив численні дослідження в галузі дефектології й спеціальної психології, збирав емпіричний матеріал про особливості розвитку дітей з різними фізичними і психічними аномаліями. Аналізуючи причини аномального розвитку дитини, Л.С Виготський вирізняв фактори, що визначають процес аномального розвитку.

Четвертий етап розвитку теорії й практики психологічної корекції пов'язаний з інтенсивним формуванням практичної психологи, яке розпочалося з другої половини 60-х років XX ст.

У цей період розроблялися і впроваджувалися у практику програми психологічної допомоги дітям із дитячим церебральним паралічем (Р.Я. Абрамович-Лехтман, 1962; М.В. Іпполітова, 1961; К.А. Семенова, Є.М. Мастюкова, М.Я. Смуглін, 1972; Є.М. Мастюкова, 1973; І.І. Мамайчук, 1976; та ін.). На початку 80-х років XX ст. проводили дослідження стосовно проблеми психологічної корекції дітей, які страждають на ранній дитячий аутизм (1.0. Костін, 1997; В.В. Лебединський, 1985; К.С. Лебединська 1989; М.М. Ліблінг, О.С. Нікольська, 1980 та ін.).

У практику впроваджуються комплексні корекцій-ні програми з нейропсихологічної корекції (Ю.В. Мі-кадзе.Н.К. Корсакова, 1994; Н.М. Пилаєва,Т.В. Ахуті-на, 1997), програми з формування просторових уявлень у дітей (Н.Я. Семаго, М.М. Семаго, 2000), корекційні психолого-педагогічні програми для навчальних закладів (І.В. Дубровіна та ін., 1990). З'явилася значна кількість робіт з проблем психологічної корекції дітей і підлітків з емоційними порушеннями (А.І. Захаров, 1982; A.C. Співаковська, 1988; В. Гарбузов, 1990), а також з питань сімейної психологічної корекції (Б.Г. Ей-деміллер, В.В. Юстицький, 1992 та ін.).

На сьогодні успішно розвиваються теоретичні й методологічні аспекти психологічної корекції дітей з проблемами у розвитку (Г.В. Бурменська, O.A. Каробанова Т.В. Лаврентьєва,А.Г. Лідере, І.І. Мамайчук,А.Г. Обухівська, A.A. Осипова, Т.В. Сак, Є.П. Синьова, В.В. Тарасун,О.В. Трошин, Л.І. Фомічова, I.A. Шаповал, І.І. Шевченко та ін.).