2.4. Основні принципи логопсихології

Як будь-яка самостійна наукова галузь логопсихологія має свої принципи і методи, на яких вона ґрунтується.

Основні положення загально психологічних теорій, фундаментальних концепцій психічного розвитку і, зокрема, мовленнєвого, на яких базується логопсихологія, зафіксовані у категоріальному апараті й у пояснювальних принципах логопсихології. Слід обов'язково зазначити, що принципи логопсихології випливають із принципів спеціальної психології, що логічно і науково обґрунтовано"

Категоріальний апарат — це система понять, за допомогою яких відображаються різні аспекти предмета логопсихології. Виокремлюють декілька груп категорій і понять, що використовуються у логопсихології. Першу групу становлять загально психологічні поняття, наприклад: психічна діяльність; вищі психічні функції, свідомість; діяльність; психічні процеси, стани, механізми; психологічний статус, портрет, аналіз; мотив; мислення; образ; мова; опосередкування; тестування; кореляція, валідність тощо. До другої групи належить клас спеціально-психологічних категорій або термінів: мовленнєва вада; дизонтогенез; мовленнєве недорозвинення; системні порушення мовлення; компенсація; психокорекція; ретардація; асинхронія; внутрішня картина мовленнєвого дефекту; структура дефекту; особистісні порушення; комунікативна дезадаптація тощо.

Окрім власне категоріального апарату, логопсихологія оперує системою пояснювальних принципів, використання яких дає змогу послідовно розуміти і пояснювати явища, що вивчаються. Саме ці уявлення відіграють роль певної системи координат, що допомагає орієнтуватися у великій кількості емпіричних даних, класифікувати та інтерпретувати їх.

У логопсихології як прикладній науці застосовується система пояснювальних принципів, розроблених у межах фундаментальної психологічної науки.

Розглянемо основні пояснювальні принципи, на яких ґрунтується не тільки спеціальна, а й логопсихологія.

Принцип відображуваності

Найбільш загальним є принцип відображуваності. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища у своїх виявах, незважаючи на проблеми в розвитку, є вищою формою відображення навколишнього у вигляді образів, понять, переживань. Фундаментальними властивостями психічного відображення є суб'єктивність, активність, вибірковість, цілеспрямованість. З огляду на це, процес розвитку психіки дитини з мовленнєвою патологією є не що інше, як удосконалення здатності до відображення. І жодні, навіть грубі патологічні порушення психічної діяльності не здатні змінити її відображувальну сутність. Може йтися про зменшення ступеня адекватності, перетворення адекватного відображення у викривлене, при цьому відображення може страждати з погляду повноти, точності, глибини, воно завжди залишається принципово адекватним, правильним загалом (якщо не йдеться про психічні хвороби). Психіка завжди є суб'єктивним відображенням об'єктивної дійсності.

Принцип детермінізму

Другим пояснювальним принципом є принцип детермінізму, з позицій якого всі психічні явища розглядаються як причинно зумовлені, такі, що виникли внаслідок зовнішнього впливу, який і відображається на психіці. У логопсихології принцип детермінізму полягає в тому, що не буває і не може бути безпричинних порушень розвитку, в тому числі й мовленнєвого. Причина може бути відомою або невідомою, але вона обов'язково об'єктивно існує. Варто пам'ятати, що характер причинності в умовах порушеного розвитку є набагато складнішим, ніж за умов нормального розвитку. У мовленнєвому онтогенезі між причиною мовленнєвого відхилення і власне відхиленням є складний і неоднозначний зв'язок. Один і той самий патогенний фактор може спричинити різні варіанти мовленнєвих порушень, так само як і різні причини можуть призвести до однієї вади мовлення, адже зовнішній вплив патогенного чинника завжди переломлюється у зв'язку з внутрішніми умовами (вік, стать, особливості вищої нервової діяльності, актуальний психоемоційний стан тощо).

Логопеду слід знати, що закон рівноваги у природі разом із негативними детермінантами у розвитку (тобто причинами, що перешкоджають нормальному перебігові психогенезу) обов'язково передбачає наявність позитивних детермінант. За Л.С. Виготським, до позитивних детермінант розвитку аномальної дитини належать корекційне навчання і виховання, враховуючи зону актуального і найближчого розвитку такої дитини.

Отже, розвиток дитини з первинно зумовленими вадами мовлення можна розглядати як боротьбу протидіючих сил, або негативних (основне порушення) і позитивних (корекційне навчання і виховання) детермінант. Власне, за співвідношенням сили детермінант і визначається велика кількість різних варіантів у межах одного типу дизонтогенезу. Цими пропорціями пояснюються різні темпи розвитку за умови однакового первинного порушення. Така відмінність зумовлюється і своєчасністю, і характером корскційної психолого-педагогічної допомоги, що може нейтралізувати, гальмувати або блокувати вплив патогенного фактора.

Принцип розвитку

Принцип розвитку надзвичайно важливий як для спеціальної психології, так і для логопсихології. Сутність його полягає в тому, що всі психічні явища потрібно розглядати виключно в динаміці, тобто у процесі розвитку і становлення. Саме розвиток є універсальною формою існування психічних явищ і процесів, у тому числі й процесів мовлення.

Для логопсихології принцип розвитку є центральним, основним у зв'язку із предметним змістом логопсихології. Вже зазначалося, що для ушкодженого розвитку властиві ті самі ознаки, що і для розвитку нормального: постійне формування кількісних та якісних новоутворень, безповоротність (з погляду безповоротної плинності часу), ієрархічність і певна послідовність формування психічних функцій та процесів тощо.

Не менш важливим для логопсихології залишається принцип єдності свідомості й діяльності. Як зазначав В.М. Сорокін (2004), чим точніше і глибше свідомість відображає навколишній світ, тим ефективнішою буде діяльність і гнучкішою поведінка. І навпаки, чим активніше діє людина, тим точнішим є характер відображення.

Психічні явища, будучи суб'єктивними та ідеальними, не сприймаються безпосередньо, а це означає, що їх вивчення має не прямий, а опосередкований характер. Об'єктом нашого сприймання є не власне психіка, а лише її зовнішні вияви, вивчаючи які, ми намагаємося зрозуміти внутрішні процеси, що відбуваються.

Так само й відхилення в розвитку не можна спостерігати безпосередньо, "поклавши їх на терези", і сприймати їх лише як зовнішні вияви. За одним і тим самим розладом можуть бути різноманітні й численні порушення внутрішніх психологічних механізмів. З огляду на це зрозуміло, що зазначені пояснювальні принципи лише вказують на напрями наукових пошуків, але з їх допомогою не вирішуються конкретні психологічні завдання, які ставить перед нами практика роботи з дитиною-логопатом.

Тому можна сказати, що зазначені вище пояснювальні принципи належать до загально методологічних принципів логопсихології. А оскільки логопсихологія — наука прикладна, вона обов'язково керується принципами конкретно-методичними.

Конкретно-методичними принципами ми користуємося, якщо виникає проблема визначення методів, прийомів і можливостей навчання і виховання осіб з вадами мовлення на основі виявлення у них відхилень від норми в особистісній, інтелектуальній, регуляторній сферах.

Тобто йдеться про принципи власне діагностики психічного розвитку дитини з порушеннями мовлення.

Насамперед, увага звертається на принцип комплексного (від лат. complexus — поєднання, зв'язок) підходу до вивчення людини, тобто систематичне, цілісне вивчення індивідуально-психологічного становлення людини на всіх етапах її життя. Цей принцип реалізується шляхом обстеження особливостей розвитку трьох основних сфер психіки: особистості, інтелекту та діяльності. Психологічне обстеження супроводжується оцінюванням стану органів чуття, рухової сфери, нервової системи дитини. Таке обстеження є важливою складовою загальної діагностичної системи. Психологічну діагностику слід розглядати як важливий етап надання допомоги в межах комплексу клініко-психолого-педагогічного впливу, ефективність якого, передусім, залежить від результату оцінювання клінічних і педагогічних факторів у розвитку дитини з вадами мовлення.

Принцип єдності діагностики та корекції

Завдання корекційної роботи можуть бути правильно сформульовані тільки за умови, що вони ґрунтуються на повній психологічній діагностиці зони актуального і найближчого розвитку дитини-логопата, а також на перспективах її" розвитку. Л.С. Виготський зазначав: "... У діагностиці розвитку завдання дослідника полягає не тільки у виявленні відомих симптомів, їх перерахуванні або систематизації та не лише у групуванні явищ за зовнішньо подібними характеристиками, а виключно у тому, щоб за допомогою мислительної обробки цих зовнішніх даних проникнути у внутрішню сутність процесів розвитку"*11.

*11: {Выготский Л.С. Основы дефектологии // Собр. соч.: В 5 т. — М., 1983. — Т. 2. — С. 302—303.}