Музично-виконавська діяльність

Вчитель-музикант в широкому значенні цього слова, як підкреслює Л. Р. Арчажникова, повинен «не просто пояснювати, давати дітям теоретичні знання, а навчати самою музикою; не лише говорити, а уміти підкріплювати свої слова виконанням відповідних творів; не давати готові схеми, зразки питань або відповідей, а запитувати і відповідати за допомогою музики у власному виконанні. Отже, вчитель повинен добре володіти інструментом». До цього слід додати і необхідність вільного володіння вчителем своїм співецьким голосом. При цьому не обов'язково, щоб його голос по силі наближався до голосу професійного співака-соліста. Важливо, щоб він був професійно поставлений, красивим за якістю звучання, гнучким і виразним. Особливу трудність для багатьох вчителів представляє опанування музично-пластичною діяльністю.

Особливості музично-виконавської діяльності вчителя музики полягають головним чином в її педагогічній спрямованості, яка передбачає:

• орієнтацію на дитячу аудиторію;

• прагнення захопити дітей музикою на основі власного музикування;

• залучення учнів у спільну виконавську діяльність;

• пробудження їх творчих здібностей, уяви, асоціативного мислення і т. д.

Творчий характер виконавської діяльності вчителя музики проявляється передусім у таких аспектах: у своєрідності здійснюваних ним інтерпретацій виконуваних інструментальних й вокальних творів; в умінні продемонструвати учням один і той же твір у різних інтерпретаціях як приклади можливості співіснування різних підходів до художнього прочитання музичних творів; в здатності пробудити своїм творчим показом бажання в учнів здійснювати спроби створення власних варіантів інтерпретацій творів, які розучуються та виконуються.

Музично-виконавська діяльність вчителя музики включає в себе наступні основні різновиди: сольний спів; спів в ансамблі з учнями; гра на інструменті, в тому числі на елементарних музичних інструментах; диригування (хором, оркестром дитячих музичних/народних інструментів); музично-пластичний рух.