Музикальність

Про природу музичності та її проявах говорилося при характеристиці музикальності дитини як суб’єкта педагогіки музичної освіти (глава 3). Все сказане відноситься і до вчителя музики. Але рівень розвитку його музичності повинен бути незмірно вище, в іншому випадку вчитель не зможе повною мірою здійснювати свою професійну діяльність.

Музичність допомагає вчителю музики адекватно сприймати нові віяння в мистецтві, оцінювати цікаві, хоча, може бути, і спірні твори, ще не отримали суспільного визнання. Яскраво виражена музикальність практично завжди допомагає вчителю більш виразно формувати свою власну позицію щодо того чи іншого музичного явища.

Одним з найважливіших проявів музикальності у вчителя музики є музичний смак. Наявність розвиненого музичного смаку є необхідною умовою досягнення успіхів і процесі формування музичної культури школярів.

Музикальність вчителя музики проявляється у всіх видах його педагогічної діяльності: у вокальному та інструментальному виконавстві, в управлінні вокально-хоровою роботою з учнями, у власній музично-пластичній діяльності та у керівництві нею на музичних заняттях, у керуванні інструментальним дитячим виконавством, у власних імпровізаціях (створенні музики) та в керівництві цим процесом, в організації драматизації, мюзиклів, у доборі музичних творів для занять і т. д.

Музикальність вчителя проявляється також в особливій, в більшості інтуїтивній оцінці музикальності дитини з урахуванням перспективи його розвитку, – що видається вкрай важливим для всього процесу музичної освіти. Чим більше музикальний вчитель, тим швидше він зможе розпізнати наявність та своєрідність музикальності в своєму вихованцеві і при цьому знайти найбільш доцільні для даного учня або класу в цілому шляху розвитку їх здібностей.

Слід звернути увагу і на те, що музично-педагогічна діяльність вчителя стимулює розвиток музикальності вчителя музики, активізуючи різні психічні процеси. Так, особливого значення набуває розвиток музичної пам’яті вчителя музики.

Як вже зазначалося, музична пам’ять є складовою частиною музичних здібностей і «являє собою здатність людини до запам’ятовування, збереження у свідомості та подальшому відтворенню музичного матеріалу». Прийнято виділяти кілька її видів: слухо-образну, рухово-моторну, емоційну, конструктивно-логічну та зорову.

Для музиканта-педагога, підкреслює Т. Н. Воронова, значення пам’яті дуже велике, тому що гра напам’ять дає можливість яскравіше втілити художній образ, проявити своє ставлення до даного твору. Ефективний розвиток особистості музиканта-педагога, його ерудиція, мислення залежать значною мірою від кількості творів, які зберігаються в пам’яті. Процес раціонального засвоєння репертуару, підкреслює автор, повинен включати в себе наступні важливі моменти: 1. Аналіз форми музичного твору, тобто з’ясування його структури та композиційно-драматургічного плану. 2. З’ясування загальних інтонаційних особливостей твору, що випливають зі своєрідності музичної мови композитора. 3. Встановлення конкретних смислових зв’язків між структурою цілого твору і окремими частинами. 4. Визначення особливостей і взаємозв’язків основних засобів художньої виразності, що застосовуються у творі.

До цього слід додати, що збереження в пам’яті певного кола творів, що включає в себе музику різних стилів, жанрів і форм, дає можливість вчителю музики вільно варіювати музичний матеріал на уроці, встановлюючи такі необхідні арки між історичними епохами, музичними жанрами і стилями, творчістю різних композиторів. У кінцевому рахунку це призводить, з одного боку, до організації уроку музики як уроку мистецтва, а з іншого – дозволяє підвести учнів до усвідомлення цілісної картини музичного світу.

Вплив педагогічної діяльності на розвиток музичності вчителя музики можна простежити і в тому, що, спостерігаючи за діяльністю своїх учнів, спілкуючись з ними в процесі спільного виконання, педагог, віддаючи дітям свою музичну енергетику, сприймає від них відповідний заряд, який збагачує його. Про це багато написано в театральній педагогіці, у спогадах концертуючих музикантів. Зазначений факт розвитку музикальності вчителя музики тим більш цінний, оскільки в умовах занять у школі він має постійний, а не епізодичний (як у театрі, концерті) характер.

Розвиток музикальності вчителя музики неможливо поза зв’язком з розвитком усього його духовного світу і перш за все поза зв’язком з музикою - основним «генератором» розвитку музикальності. Цей зв’язок здійснюється в постійному збагаченні і поглибленні власних музичних вражень, музичного досвіду і його вираження в музичному виконавстві як ефективному шляху пізнання музичного мистецтва.