77.******* Головні чинники розвитку європейської культури у хх ст.

Європейська культура ХХ сторіччя при всій її суперечливості і різноманітті проявів, способів ставлення людини до світу, характеризується перш за все своїми інтеграційними процесами. ХХ ст. - Це час становлення єдиної загальнолюдської культури. Люди почали отримувати величезну кількість інформації через електронні засоби зв'язку, змінилася кількість, форма і зміст соціальних контактів. Відбулися фундаментальні зміни в культурно-ціннісної орієнтації людини, у становленні єдиних підстав загальнолюдської культури, сформувалися нові потреби і культурні стереотипи. При всій строкатості сучасної художньої культури у складових її течій і стилів є одна спільна риса - усі вони прагнуть відобразити світ у формі вираження почуттів і настроїв художника. Початок такому напрямку в художній творчості поклали ще постімпресіоністи. Згодом воно було названо модернізмом. Своє найповніше втілення модернізм знайшов в архітектурі. Самим значним явищем став функціоналізм (20-ті роки ХХ ст., Німеччина) - напрям, який очолив Вальтер Гропіус. Функціоналізм дав нові типи будинків (галерейні, коридорного типу з вбудованим устаткуванням і т.д.). Одним з перших напрямків модернізму в літературі став символізм, який у своїй творчості звертався до класичної міфології, національним фольклорним персонажам, а також до різних езотеричним вченням. Найбільшими представниками символізму були П. Валерії, Т. Еліот, У. Йетс.

Були й інші напрямки в модернізмі, котрі стали на шлях повного розриву з поетичною традицією: дадаїзм, імажинізм, експресіонізм, що дали світові найбільших поетів - Г. Аполлінера, В. Маяковського, П. Елюара, Л, Арагона, Ф. Гарсія Лорку та ін .

Ще одним напрямком модернізму в літературі є школа "потоку свідомості", що намагається утримати даний, момент буття у слові, відобразити в ньому потік життя (М. Пруст, Г. Стайн, В. Вульф, Дж. Джойс).

Зрозуміло, література ХХ століття не обмежується рамками модернізму. Як і раніше сильні традиції реалізму, що проявилися у творчості Т. Манна, Д. Голсуорсі, Р. Олдінгтона, Е. М. Ремарка, Е. Хемінгуея, М. Шолохова, О. Солженіцина та ін. Зростає популярність науково-фантастичної літератури, дала таких великих письменників, як С. Лем, А. Азімов, Р. Хайнлайн, А. Кларк, А. і Б. Стругацькі. Детективна література представлена ​​іменами А. Крісті, Ж. Сіменона, Д. Чейза, Д. Френсіса та ін. Також як література, різноманітний і багатоликий театр ХХ ст. Поряд з реалістичним театром, що продовжували традиції А. Чехова і Г. Ібсена, все більшого значення набувають пошуки нового. Так з'являється трагедійний театр Г Крега, намагається розкрити філософію буття, епічний театр Б. Брехта, тлумачать уроки історії і дозволяє для цього велику свободу акторові в обігу з образом, театр жорстокості А. Арто тощо. Говорячи про модернізм в образотворчому мистецтві, слід зазначити, що він починався з фовізму, який продовжив у художній культурі лінію романтизму, імпресіонізму, постімпресіонізму і стилю модерн (А. Матісс, М. Вламінк, А. Дерен, О. Марке). У першому десятилітті ХХ ст. сформувався ще один напрямок модернізму - кубізм. Кубісти виходили з переконання, що всі предмети і явища включаючи людину, можуть бути зображені у вигляді суми геометричних фігур (П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже, Р. Делоне). Однією з найрадикальніших різновидів модернізму став футуризм (1909 р.). Своє найбільшого поширення він отримав в Італії, де його представниками були Ф. Марінетті, У. Боччоні, Л. Руссоло, а в Росії його прихильниками в поезії стали В. Маяковський та В. Хлєбніков. Одним з найбільш значних явищ у художній культурі ХХ століття став сюрреалізм, який виник у Франції після Першої світової війни і оформився в новий художній напрям (Г. Аполлінер, А. Бретон, С. Далі, Р. Магрітт, Г. Мур). Основні риси сюрреалізму: культ фатальною вирішеним соціального зла, агресивних потягів, низинних спонукань, руйнівних інстинктів, збоченій еротики, паталогічної психіки. Кульмінаційним напрямком у розвитку модернізму став абстракціонізм, що склався як самостійна художня школа в першому десятилітті ХХ століття. Оскільки художники цієї течії всіляко заперечували будь-яку зображальність і відмовлялися від зображення предметів світу, то абстракціонізм ще називають "безпредметним мистецтвом" (В. Кандинський, К. Малевич). Пізніше різні варіанти абстракціонізму зустрічаються в художніх культурах різних країн: У США - абстрактний експресіонізм, у Франції - ташизм (від слова "таш" - пляма), в Англії - живопис дії і т. д. Розквіт абстрактного мистецтва припав на середину ХХ століття. Кілька слів потрібно сказати про музику ХХ століття. Продовжує розвиватися академічна музика, що має тісний зв'язок з естетичними нормами і традиціями класичного мистецтва. Поняття модернізму в музиці не є стабільним. І навіть те, що на початку століття вважалося вже класикою. Так сталося з музикою К. Дебюссі, М. Равеля, Р. Штрауса - представників імпресіонізму в музиці. П. Булез і К. Штокгаузен є представниками алеоторікі - течії, що вносить елемент випадковості в музику (музична композиція може будуватися за допомогою жеребу, кидання гральних кісток і т. д.). Сучасний композитор А. Веберн втілив у своїй творчості ідеї пуантилізму - виклад музичної думки не у вигляді теми або мелодії, а за допомогою уривчастих звуків і пауз, а також шумових ефектів. Внаслідок науково-технічного прогресу з'явилася електронна музика, пов'язана з конструюванням не тільки мелодії, а й самого звуку. Принципово новими напрямами в музиці ХХ століття стали джаз, що виник з злиття африканської та європейської музичних традицій, величезна кількість різновидів року (є навіть рок-опера Л. Уеббера "Ісус Христос - суперзірка"), численні жанри естрадної музики. У 60-70-ті роки ХХ століття в західноєвропейській художній культурі стався новий поворот, в результаті якого сформувалося її новий напрямок, отримав назву постмодернізм. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення будь-якого роду норм і традицій - естетичних, методологічних і т. д., на відмову від авторитетів будь-якого рангу, починаючи від держави, етичних парадигм і закінчуючи правилами поведінки людини у спілкуванні з іншими людьми. Розглядаючи складні шляхи розвитку художньої культури ХХ століття, ми закономірно приходимо до висновку, що художня діяльність з небувалою силою перш адаптується у всіх сферах суспільного життя - економічної, політичної, технічної, духовної, а вони у свою чергу висувають до неї свої вимоги, різноспрямовано стимулюють її розвиток у відповідності з власними інтересами.