50. *****Англійська література 19ст.

Перша третина 19ст. ознаменувалася майже повним пануванням романтизму, що дало читачеві передусім прекрасну поезію Байрона, Китса, Шелли, Т. Мура. Культу розуму, створеному просвітниками, романтики протиставили культ пристрасті, стихійного почуття. В той же час романтизм, удосконалюючи засоби художнього мислення, підготував усе необхідне для появи і зміцнення критичного реалізму, перші твори якого з'являються в Англії в 30-40-і роки XIX століття. Кінець XIX століття в Англії ознаменований розвитком неоромантизму, що виник як своєрідна реакція на критичний реалізм, пов'язана з неприйняттям меркантилізму і святенництва буржуазного суспільства. У останні десятиліття XIX століття помітну роль починає грати література англійського декадансу, обумовленого кризою буржуазної культури XIX століття.  Англійський романтизм умовно розділяється на три покоління: старше  (Блейк, Вордсворт, Кольрідж, Сауті, Скотт); середнє (Байрон, Шеллі, Кітс); молодше (Карлейль та ін.).   Перший етап розвитку романтизму в Англії датувався 90-ми роками XVIII ст. Нове в літературі - наслідок сприйняття революційних подій, їх оцінки. Характер змін був очевидним у творчості письменників, які вступили у літературу на даному етапі сказали своє нове слово, подібно до Р.Бернса , або ж першого романтика У.Блейка(твори ( “Пісні невинності” (1789), “Пісні досвіду” (1794), “Шлюб Неба і Аду” (1790), “Книга Урізена” (1794), “Єрусалім, або Втілення Гіганта Альбіона” (1804), “Привід Авеля” (1821)) демонструють абсолютну чужість Блейка передовій науці свого часу). Під знаком ставлення до революції складалася і творчість молодих поетів: У.Вордсворта, С.Т.Колріджа( У 1798 р. Вордсворт разом із Кольріджем видає збірку “Ліричні балади”. Збірку відкривала поема Кольріджа “Сказання про старого мореплавця”, таємнича історія про помсту природи тим, хто її не поважає), Р.Сауті(є балада “Блейхемській бій”,. збірку “Пісні шотландського кордону”, ) Цих трьох митців об'єднали спільною назвою "Озерна школа" і назвали "лейкистами" (з англ. "лейк" - озеро). Але вони не вважали себе представниками однієї школи, доводячи свою оригінальність і самобутність таланту. Другий етап являв собою формування самостійної романтичної традиції. У ці роки одна за одною з'являлися поетичні книги, які знаменували прихід нових авторів, несхожих один на одного і конкуруючих між собою: Т. Мур, В. Скотт(,романи “Уеверлі” (1814), “Роб Рой” (1818), “Пуритани”  (1816). Роман “Айвенго” (1819) було створено на матеріалі англійської історії, але центральна його проблема стосується все ж таки “шотландського питання”).Дж. Байрон.( збірку “Часи дозвілля” ( 1807 ), “Англійські барди та шотландські оглядачі” (1809). “Паломництва Чайльд Гарольда” .  Із 1813 до 1818 Байрон опублікував низку поем-фрагментів, які отримали наймення “східних” ( “Гяур”, “Абідоська наречена”, “Корсар”, “ Облога Корінфу”, “Лара”, „Мазепа”). В них з’являється таке явище, як “байронічний герой”, тісно пов’язаний тим, що має назву “байронізму”. У швейцарських Альпах з’являється драматична поема “Манфред”, історична поема “Мазепа”, починається роман у віршах “Дон Жуан”.  Персі Біші Шеллі (поетична драма “Прометей звільнений” ( 1819 ), . “Ода західному вітру”, технічну антіутопію “Франкенштейн”,) Джона Кітса.  Проза англійського романтизму представлена іменами Метьюрина, Лема, Хезлітта, Лендора, де Квінсі, Карлейля. Вона тяжіє до загадкового. На сторінках англійського романтичного роману постійно з’являються вампіри, середньовічні замки, таємничі незнайомці, мандрівники, привиди, страшні родинні таємниці, і усе це – на фоні простих побутових подробиць і мотивованого психологізму. Тобто наявним є продовження традицій “ґотичного роману”, який зародився ще у ХУІІІ ст., і народження нового мистецтва – мистецтва класичного реалізму.    . Англійський класичний реалізм. Джейн Остін Письменниця висміювала епігонів сентименталізму (Маккензі, Шарлоту Сміт), які замість реального людського почуття зображували у своїх творах слізливі зустрічі і розставання. Новаторський характер романів Остін помітив Скотт, який назвав її “матіркою сучасного роману” і охарактеризував її основні твори  (“Погорда й упередженість” (1797), “Почуття й чутливість” (1795), “Менсфільд-парк” (1814), “Емма” (1816) ) як твори, “зосереджені навколо повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства”. Творчість В.Скотта породила цілу “історичну епоху” в англійській літературі. До жанру історичного роману звертаються Діккенс ( “Барнебі Радж”, “Повість про два міста” ), Ш. Бронте ( “Шерлі” ), Теккерей ( “Генрі Есмонд” ). Наслідуючи Скотта, письменники пов’язують минуле із сучасним. А в їхньому сучасному домінувала проблема робітничого руху і пов’язаного з ним чартизму. Шарлоти Бронте.  В романах “Джейн Ейр” (1847) та “Шерлі” (1849) вона піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств. Починаючи із 30 – 40 рр. англійські романтичні школи починають втрачати домінуючи позиції у мистецтві, а у 50 – 60 рр. реалістичні тенденції отримують кінцеву перемогу, хоча романтизм продовжує існування, поступово переходячи у стадію неоромантизму  (Керолл, Стівенсон, “Братство прерафаелітів” ). Великий майстер детективу Уілкі Коллінз наповнював свої романи таємничими фігурами й неймовірними пригодами. Але з розвитком дії таємничі події виказують реалістичне підґрунтя. В романі „Жінка у білому” (1860) містичний привід, який з’являється вночі біля сільського маєтку, виявляється не химерою, а психічно хворою людиною, закатованою насильством поміщика-сусіда. Неймовірні пригоди, які розгортаються в будинку коло моря в романі “Місячний камінь” (1868), викривають жадібність англійських колонізаторів, один з яких викрав камінь з індуїстського храму і потерпів через те від віруючих індусів. Чарльза Доджсона, який писав під псевдонімом Льюіс Керолл. Його “Аліса в Країні Чудес” (1865) і “Аліса поза Дзеркалом” (1872).  В творчості Діккенса виділяють чотири періоди: - перший (1833 – 1841) – “Нариси Боза”, “Посмертні записки Піквікського клубу”, “Пригоди Олівера Твіста”, “Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі”. - другий (1842 – 1848) – “Американські нотатки”, “Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта”, “Різдвяні оповідання”, “Домбі і син”. - третій  (1849 – 1859) – “Девід Копперфільд”, “Холодний дім”, “Скрутна година”, “Крихітка Дорріт”. - четвертий (1860 – 1870) “Великі сподівання”, “Наш спільний друг”, “Таємниця Едвіна Друда”.Уільям Мейкпіс Теккерей( Записки Жовтоплюша”, “У благородній родині”) Ярмарок Суєти” не є останнім твором Теккерея. “Історія Пенденніса” (1850), “Ньюкоми” (1855), “Історія Генрі Есмонда” (1852), “Вірджинці, але повість із життя минулого століття” (1859.)

51.***** Образотворче мистецтво Англії 19ст.

В образотворчому мистецтві Англії «дух перемін» із найбільшою повнотою й інтенсивністю виявився в пейзажному живописі: склалася нова концепція природи, що передає трагічне розуміння нестійкості, постійної мінливості навколишнього. Майже двісті років у пейзажному живописі владно панували нерухомі канони ідеального італійського пейзажу, знайдені і встановлені свого часу Клодом Лорреном. XVIII ст. майже цілком пройшло під знаком цієї нормативної ідеалізації і звертання за натхненням дореальної природи (у Фрагонара, Луі Моро чи Томаса Гейнсборо) вважалося дивацтвом, гідним лише презирливої зневаги. Надзвичайно важливою подією англійського художнього життя в першому десятилітті XIX ст. було відкриття Джоном Констеблом (1776_1837 рр.) художньої, поетичної і філософської цінності звичайної, нічим не прикрашеної реальної природи, що оточує людину в її повсякденному житті. У 1824 р. його прославлена картина «Віз для сіна» (1821 р.), виставлена в паризькому Салоні, одержала золоту медаль. Пізніше і деякі інші твори майстра попадали у Францію. Але саме під впливом цієї картини переписав тло свого знаменитого полотна «Різня на Хіосі» молодий Делакруа. Світла палітра Констебля виявилася справжнім одкровен_

ням для французьких художників_романтиків. Пізніше імпресіоністи спеціально їздили в Англію, щоб побачити полотна Констебля, вони вчилися в нього вільному погляду

на природу, сміливості її мальовничого втілення. Саме в цьому зв’язку з вічним — особлива гармонія констеблівських картин. Констеблу належить і один із перших у XIX ст. міських пейзажів— «Міст Ватерлоо від Уайт_холла». Ця велика картина побудована на простому і напрочуд спокійному зіставленні горизонталей човнів і моста, на розмірному і радісному ритмі червоних плям, вологості хмар і дерев, на контрасті між містом, повним шуму, суєти і штовханини, і

природою, незримо, але відчутно присутньої у вологому серпанку, у русі ріки. За багато

років до художників_імпресіоністів Констебль угадує поетику міста — світу, де живе

існує серед створінь людських рук і де архітектура стає частиною пейзажу.

Радісне підпорядкування природі, розчинення в ній, так щиро передане в картинах,

— головна риса реалістичної творчості Джона Констебля.

Своєрідну революцію в пейзажному живописі зробив Уільям Тернер (1775_1851 рр.).

Йому належать важливі відкриття в галузі світлових і колористичних рішень у зображенні явищ природи. Тернер заявив про себе в англійському мистецтві як неперевершений майстер відображення повітря і світла. Художника цікавили перехідні явища в природі, що виражають настрої напруженого очікування змін.

Одна з найвідоміших картин Тернера — «Фрегат «Сміливий», що прямує до місця

останньої стоянки» (1838 р.). Тернер зображуав цей бойовий корабель і багато раніше —

ще в 1808 р. — як учасника знаменитої битви під Трафальгаром. І раптом він побачив, як

судно йде на злам,— вітрильники стали непотрібними в століття пари.

Тернер намагався виразити своєю творчістю трагічне розуміння нестійкості буття,

мінливість навколишньої дійсності, неминучість боротьби, зіткнень і катаклізмів, одночасно і свої мрії про рай на землі і перемогу світлого початку. Тернер із перших же своїх творчих кроків в останні роки XVIII ст. був оточений славою, що перевершила славу Рубенса й Тиціана. З 1802 р. він уже був академіком —

стовпом Королівської Академії, кожен твір якого зустрічався із шанобливим преклонінням. Ця слава нестримно зростала протягом усього довгого життя Тернера, і в його

похоронній процесії в 1851 р., що прямувала у собор св. Павла, йшли лорд_мер Лондонай принци королівської крові.

52.******Культура у США19ст.Культура США формувалась на основі різних джерел, але головним джерелом все ж є культура Англії. Загальність мови ріднила і ріднить американців з британцями, але письменники романтики, хоча і з прихильністю ставилися до англійської традиції, славетної своїм багатством, але все ж таки відстоювали право американської культури на самобутність. Яскравим прикладом синтезу європейської традиційності і американської самобутності можна вважати творчість Купера, який в романі "Слідопит" узяв епіграфами слова із творів Спенсера, Шекспіра, Мільтона, Драйдена, Томсона, Вордсворта, Байрона, Мура та інших британських поетів хвилі романтизму. В архітектурі поширюються тенденції до грандіозних показним ефектам, до еклектизму. У Вашингтоні проводиться перебудова Капітолію (будівлі конгресу), який увінчується величезним куполом. Із закінченням громадянської війни 1861 - 1865 років настає період інтенсивного індустріального розвитку країни. Швидке зростання міст, тіснота забудови, що піднімаються ціни на землю викликають різке збільшення висотності будівель, а до кінця століття - поява перших хмарочосів в Нью-Йорку і Чикаго, який був заново відбудований після пожежі 1871 року. Період від 60-х до 90-х років був другим етапом розквіту американської культури, ознаменувався виступом таких чудових діячів, як Волт Вітмен і Марк Твен - в літературі; Уінслоу Хомер, Томас Икинс, Джеймс Уістлер - в живопису; Сент-Годенс - в скульптурі.Живопис. В американській живопису затверджується салонно-академічне спрямування, яке повинно було свідчити про розквіт буржуазної Америки. У ці роки широко поширюється пейзажний живопис, і перш за все ідеалізований пейзаж так званої школи річки Гудзон. Його творці писали в умовному, декоративному, іноді містико-символічному дусі пейзажі річки Гудзон. На противагу ідеалістичному напрямку складається ліричний напрямок пейзажу, передавальне національну своєрідність американської природи. Емоційні пейзажі М. Д. Хіда «Наближається буря» і Ф. X. Лейна «Залив в Мені» (Бостон, Музей образотворчих мистецтв). Маунт. З розвитком демократичного руху в середині 19 століття в американській живопису зароджується побутовий жанр. З теплотою і увагою зображують художники сценки сільського життя, з співчуттям показують негрів. Такі картини У.-С. Маунт (1807-1868) «Лов вугрів у Сетокете» (1845, Куперстауп. Історична асоціація), «Гравець на банджо» (близько 1855 року, Детройт, Інститут мистецтв). Графіка і скульптура. У другій половині 19 століття в США складаються національна графіка і скульптура. У карикатурах Томаса Наста вперше з'являються зображення, в яких уособлюються демократична і республіканська партії у вигляді осла і слона, що дійшли до наших днів. Сент-Годенс. У різних містах США встановлюється велика кількість пам'яток. Найбільшим майстром національної скульптури був Огастес Сент-Годенс (1848-1907), у творах якого позначалися риси стримано-спокійного, конкретно-точного, реалістичного американського мистецтва. У Нью-Йорку знаходиться створена скульптором Сент-Годенсом кінна статуя генерала Шермана, в Чикаго - пам'ятник Лінкольну (1887). В образі задумливо стоїть президента - непохитна воля, переконаність, людяність, виражені в ясних, строго реалістичних формах. Архітектура. Протягом другої половини 19 століття все різкіше позначається розбіжність шляхів розвинений образотворчого мистецтва і архітектури. Поглинається технічними та конструктивними завданнями, архітектура зберігає лише зовнішні форми, запозичені з минулих стилів всіх часів і народів. Довше за інших утримувалася мода на стилізацію під середньовічну романську і візантійську архітектуру. Це захоплення змінилося наслідуванням ренесансної ордерної системи.