5.***** Арабо-мусульманський культурний регіон.

Формування культурної єдності цього регіону відбувалось під впливом ісламу і арабської мови. Самобутність цього духовного світу складалось у процесі взаємодії арабів з підкореними ними народами Близького і Середнього Сходу і Пн. Африки.

Іслам заклав основи не лише духовної єдності, а й політичної. Адже іслам, на відміну від християнства, зароджувався в умовах бездержавності, перелому родового ладу. Іслам став основою і суспільної, і політичної, і економічної традицій. В той час культурні і наукові надбання Арабського халіфату були на порядок вищі багатьох регіонів (зокрема, Європа в цей час переживала період «темного» Середньовіччя).

Активно сприймались культурні надбання сусідів. Сюжети багатьох літ. творів запозичені з Індії.

На культурне обличчя ісламського світу впливали:

• Утвердження месіанської ролі ісламу;

• Уніфікована система освіти;

• Залежність етичних, естетичних ідеалів від ідеологічних приписів;

• Існування арабської мови як мови культу, права, науки і культури.

Образотворчого м-тва в силу релігійних традицій не було, але надзвичайно розвинене декоративне м-тво (орнамент, каліграфія).

У суспільній свідомості мусульм. країн в даний час домінують 2 тенденції:

1 – до змін і сприймання культурних традицій інших народів;

2 – тяжіння до консерватизму, до повернення суспільства у початкові часи ісламу, в часи Пророка.

6.***** Індійський культурний регіон, що включає в себе країни Південно-Східної Азії: Індію, Бірму, Цейлон, Малайю, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку, Пакистан, а також деякі культурно та лінгвістично споріднені регіони (Тібет, Бутан, Індонезія, Камбоджа, країни Центральної Азії).

Значною частиною культури народу є його релігія, віросповідання. Панівною релігією Індійського культурного регіону є індуїзм. Індуїзм – це система релігійних вірувань, що склалася в Індії на основі первісних релігійних форм (анімізм, тотемізм, фетишизм), місцевих землеробських культів ведичної релігії і особливо буддизму і брахманізму. Поширився на ряд азіатських країн (Бірма, Цейлон, Малайя), деякі країни Африки, має своїх прихильників в усіх частинах світу. Термін “індуїзм” походить від перського слова “Гінду” – перекручена назва річки Інд. Ведичні священні писання, на яких базується індуїзм, на думку вчених, датуються не пізніше II тис. до н.е. Послідовники Вед вважають, що записані вони були 5 тисяч років тому. Особливість індуїзму, або ведичної релігійної традиції, полягає в тому, що протягом усієї своєї історії ця традиція існувала як сукупність багатьох відносно самостійних релігійних груп. В цій релігії зберігся пантеон богів, серед яких головлу роль відіграє трійця богів брахманізму (тримурті): Брахма – бого-творець, Вішну – бог-охоронець, Шіва – бог-руйнівник.

Загальна чисельність послідовників Вед нараховується близько 720 мільйонів. Вайшнавська гілка індуїзму (поклоніння Вішну або Крішні) нараховує близько 500 мільйонів осіб, шиваїтів (поклоняються Шиві як верховному божеству) нараховується близько 180 мільйонів, шактів (поклоняються Шакті або Калі) - близько 20 мільйонів, решта припадає на тих, хто поклоняється різним напівбогам. Індуїзм виділяється складністю і протиріччями. У ньому, як і в самій людині, мирно співіснують різноманітні і, навіть, протилежні риси. Індуїзм не дає чіткої установки, не ставить людину в рамки конкретних, спільних для всіх правил.

В середньовіччі і новому часі в формуванні індійської культури вплинули ісламський та європейські культурні регіони. Махабхаратха і Рамаяна – релігійні епічні твори в Індії. Поширення в індійському мистецтві близько і середньо-східних традицій. Сприйняття європейської культурної традиції почалось за часів колоніальних загарбань. Особливість індійської культури – стійкий постійний вплив на всі її сфери багатовікових духовних традицій. Впродовж історичного минулого ці традиції розвивались модифікувались, адаптуючись до нових соціокультурних умов, але незмінно зберігались їх творча сила впливу на культуру і національну свідомість.

7.***** Латиноамериканьский культурний регіон.

Материк на південь від Північної Америки.

Культурне обличчя регіону формувалося як наслідок взаємодії різних етно-національних і расових елементів – вихідців з європейського, африканського, азійського регіонів і коріного населення.

Коріння латино-американської специфіки знаходяться в процесі метисизації, що означає злиття у нове ціле різних культурно-етичних елементів. У мислителів іспано-американських сформувалась думка, яка стала традиційною рисою латино-американської інтелігенції – це бажання взяти все краще від Європи і утвердити своє право бути відмінними від неї, творити свою власну, оригінальну культуру.В основному тут домінує європейський елемент: іспанська або португальська мова, християнство у формі католицизму (90% населення континенту сповідує католицизм), європейська архітектура в її середземноморському варіанті, європейський живопис і літературні традиції. Індіанський і африканський елементи надають латиноамериканській культурі неповторного колориту. Від індіанців латиноамериканці запозичили споглядальність, від африканців - чуттєвість сприйняття.

Динамічна взаємодія трьох етно-культурних елементів: тубільного, європейського, африканського було поширення музичного мистецтва:

3 зони: 1) тубільна – Болівія, Перу, Еквадор; 2) афро-американська – країни Карибського басейну, Пд.Сх. Бразилія; 3) кривольська – Аргентина Уругвай, Чилі, Мексика , Куба.

(Спірічуел – релігійна народна пісня, розповсюджена серед африканців південної Америки. Кубинська румба, креольська мамба, бразильська босанова. Аргентинське танго, історія створення. Видатні виконавці танго. Поширення танцю у світі. Музика танго та інші).

8.***** Поширення : Китай, Японія, Корея, Індокитай.

Світоглядними орієнтирами в регіоні слугували традиційні релігії: конфуціанство, даосизм, синтоїзм, буддизм. Ці релігії мали вплив на формування стилю життя і мислення, були одночасно релігіями і філософсько-практичними системами. Релігійна терпимість сприяла синтезу різних вірувань в межах однієї релігії. Конфуціанство зазнало всі способи китайського життя, визначило принципи організації китайського суспільства, стало основою китайської цивілізації. Головними рисами конфуціанства є: раціоналізм і домінування моралі над релігією. Релігія відігравала важливу роль як філософсько-світоглядне вчення. Релігія виступала як соціально-політична доктрина і релігійна системи, що домінували в регіоні. Даосизм як і конфуціанство одна з гілок китайсько-філософської релігійної культурної традиції ( засновник - Ла́о-Цзи 604 до н. е. — 531 до н. е. — китайський філософ, автор трактату «Дао де цзін» ). У світській формі даосизм визначальне місце визначає психо-технічний рівень – ( психо-фізичні практики Тай Цзи Цюань – китайська гімнастика, У Шу – військова справа). У V-VI ст.. склалась Чань — школа китайського буддизму, які сповідували 4 вихідні принципи Чань: 1). «Не створювати письмових повчань»; 2). «Передавати традицію поза межами повчань»; 3). «Прямо вказувати на людське серце»; 4). «Споглядати власну природу і ставати Буддою». Для Японії характерним став – дзен буддизм - аналог китайського «чань». Дзен визнає реальність світу, але сприймає його як не-істинний, ілюзорний. Лише за допомогою медитації можна осягнути власну справжню природу, яка є нічим іншим, як «сутністю Будди. Після цього відкривається істинна природа речей. Велику увагу дзен приділяє практиці психотренінгу, особливо — практикам дзадзен (сидяча медитація) та коан (парадоксальні загадки-вправи для зупинки спекулятивного мислення). Дзен не визнає існування всесвітнього Будди, але вважається, що природа будди є у кожному індивідуумі, який, у свою чергу, є тотожнім абсолюту і джерелом необмежених можливостей. Також у японців був і синтоїзм – досягнення інтуїтивної істини через інтуїтивне осяяння, відмова від наслідування, досягнення внутрішньої свободи. Характерні риси регіону: глибинні асоціації між поезією і живописом, гармонія розумілась з природою і життям, у мистецтві Далекого Сходу часто зникають кордони між видами мистецтв.

9. *******Витоки перших релігійних уявлень предків сучасної людини пов'язані з процесом гомінізації, переходом від тваринного світу до людини з її здатністю до творення культури. У людини виникає потреба у створенні образу світу як підстави її діяльності і прийняття рішень, яка й лежить в основі походження релігії, міфології, мистецтва та інших сфер культури. Первісна ж "розумна людина", вже здатна до членороздільного мовлення, абстрактного мислення і створення складних ілюзорних образів, безумовно, мала вже уявлення про загробне життя і тому з відповідними церемоніями ховала своїх близьких у спеціальних похованнях, вкладаючи в них, поруч з небіжчиками, предмети побуту, прикраси, зброю тощо, котрі вважалися необхідними для "іншого" життя. В епоху верхнього палеоліту вже склались уявлення про існування світу померлих і духів, причому вважалось, що покійники можуть різними способами впливати на життя живих. Магічні зображення на стінах і стелях печер також свідчать про віру первісних людей в існування надприродних зв'язків між людьми і тваринами. Фігурки жінки-матері з підкресленими статевими ознаками (так звані "палеолітичні венери") свідчать про наявність культу родючості і розмноження.

Отже, релігія з необхідністю з'являється у "людини розумної" від самого початку як закономірна форма міфологічного світовідчуття нашого первісного предка, у свідомості якого наївно і химерно поєднувалось реальне і уявне, дійсне і бажане..

У релігійних віруваннях відображалися також наївні уявлення первісних людей про навколишню дійсність, їхнє ставлення до тваринного та рослинного світу. Нарешті, релігійно-фантастичної форми набрали стосунки між людьми в межах родоплемінної спільноти. Отже, релігійні вірування й культи первісних людей складалися поступово з різних, у тому числі й ілюзорних, уявлень, а також зумовлених цим емоцій та дій.

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків.

Магія - віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане.

Фетишизм - віра в існування надприродних властивостей у матеріальних предметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини (як правило, неживим). Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матеріальні об'єкти.

Тотемізм - віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними видами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм - це породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу, наділення його людиноподібними рисами. Головними об'єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, співали, ушановували їхні зображення.

Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.

Шаманство - віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійним служителям культу - шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.

Анімізм - віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо.

З розпадом родових відносин, посиленням соціального розшарування і різким зростанням ролі племінної знаті на місце культу предків приходить культ вождів - міфічних родоначальників, чиї душі підносяться над душами інших сородичів. Від поклоніння родоначальникам і вождям племен, яких міфологічна свідомість єдиноплемінників наділяє легендарними якостями і вмінням творити чудеса, зовсім недалеко до ідеї божеств - особливо могутніх істот, що підносяться над душами і духами і здійснюють чудеса не епізодично, а постійно.

Для пізніх родоплемінних вірувань характерне багатобожжя - політеїзм. Але язичництво різних етносів склало ту вихідну основу, з якої народилися древні релігії цивілізованого світу, у яких ідея бога посідає центральне місце. З виникненням класового суспільства і утворенням держав формуються національні релігії. В їхньому лоні у деяких етносів багатобожжя витісняється монотеїзмом - вірою в єдиного Бога-Творця, а деякі національні релігії поширюються серед багатьох народів і стають світовими.

10. *****У суворій боротьбі за існування розвинулися руки людини та її інтелект. Від випадкових і неусвідомлених застосувань палиць і каменів для захисту й добування їжі вона перейшла до виготовлення знарядь спочатку у вигляді грубо й примітивно оброблених шматків каменю й палиць, потім до все більш досконалих знарядь, лука та стріл, рибальських снастей, мисливських пасток — цих перших програмуючих пристроїв. Найбільшим досягненням людини стало добування й використання вогню. У боротьбі за існування досвід людини збагачувався реальними знаннями про рослини й тварин, про рух і сили, про метеорологічні явища, небесні світила і т.д. Накопичені знання й практичні навички, які передавалися з покоління в покоління, створювали первісне тло майбутньої науки. Люди, які жили в тайзі, відмінно знали її закони, природу, поведінку й звички тварин, безпомилково орієнтувалися на місцевості. Прекрасно знали морські течії і напрямки вітрів, розташування островів та архіпелагів, чудово орієнтувалися за зоряним небом, знаходячи свій шлях в океані. На пізніх етапах епохи первісної родової общини з'явилися перші, зародкові форми географічних карт. Географічні схеми, які спочатку креслилися часто просто на землі, зображували стоянки, водойми, місця кочівель, тотемічних святилищ та ін. Первісна людина добре знала звички тварин, що дозволило пізніше перейти до їх одомашнення. Першою такою твариною був собака. Первісна людина добре знала анатомію людини, основи медицини, примітивної хірургії: перев'язку, лікування ран і переломів, вивихів, аж до хірургічних операцій на черепі. Первісна культура була синкретичною, у ній тісно перепліталися пізнавальна, естетична, предметно-практична та інші види діяльності людини. У первісному мистецтві набувають свого розвитку перші уявлення про навколишній світ. Вони сприяють закріпленню й передаванню первинних знань та навичок і є засобом спілкування між людьми. У процесі історичного становлення первісна людина тривалий час орієнтувалася в навколишньому середовищі, відображаючи й фіксуючи лише якісні (а не кількісні) властивості предметів. Розвиток здатності до рахунку — важливий показник рівня розвитку людської свідомості, її спроможності абстрагувати, узагальнювати, теоретизувати. Найважливіший етап (і умова) у процесі вироблення поняття рахунку пов'язаний із виявленням співвідношення елементів однієї множини однотипних речей з елементами іншої, якісно іншої множини (розподіл усередині общини, міжобщинний обмін). Значний обсяг накопиченого археологічного матеріалу дозволяє стверджувати, що ще в палеоліті відбувалося нагромадження астрономічних знань. На верхньо-палеолітичних стоянках у різних частинах Європи та Азії знайдено наскельні зображення, браслети, пряжки, вироби з бивня мамонта й т.п., що містять ритмічно повторювані нарізки та ямки. їхня структура й розподіл відповідають місячним циклам, тобто вони являють собою найдавніші форми первісного календаря. На стоянках неандертальців (у печерах) результати цих спостережень фіксувалися у вигляді різних астральних малюнків (кола, хреста, групи ямок та ін.). У верхньому палеоліті (40-70 тис. років тому) астральні малюнки ускладнюються, відображаючи досить складні закономірності у поведінці Місяця, Сонця та ін. Близько 20 тис. років тому вже існували певні прийоми рахунку часу за Місяцем і Сонцем.