43.***** Ренесансна культура у Нідерландах. Творчість провідних митців.

Нідерланди 15-16 ст. були серед найбагатших і розвинених країн континенту. Суперництво між містами Нідерландів і Італії виявилося не на користь італійських князівств, бо промисловість Нідерландів , банковські операції, ініціатива її ділових кіл перевищили активність італійців, яких нідерландські ділки поступово витіснили з тодішнього світового ринку. Італії залишили почесне звання - батьківщини мистецтв.

Але процес розвитку власних форм відродження на землях Нідерландів проходив у більш повільних темпах, ніж в Італії. Відсутність значної кількості античних споруд і інших залишків античної культури спонукала митців Нідерландів активно використовувати не античні, а середньовічні, готичні форми, компромісно поєднуючи їх з ренесансними формами, запозиченими з Італії. Але до 1450р., що став порубіжним, ренесансні форми Італії не мали поширення в тогочасній Європі. Знадобилося ще 50 років для знайомства з досягненнями італійської культури і запозичення її форм митцями інших держав.

Відомі представники живопису Нідерландів вдало запроваджували нові технології - саме нідерландці, брати ван Ейки вважаються головними засновниками живопису олійними фарбами в Західній Європі. Нідерландські художники вдало конкурували і з художниками самої Італії, роками працюючи в її мистецьких центрах. А італійські магнати залюбки замовляли релігійні образа нідерландським майстрам ( вівтарПортінарі та інші ). Відродження в Італії мало аристократичне спрямування, а відомі ренесансні центри формувалися при дворах вельможних володарів ( вУрбінопри дворі Монтефельтро, вМантуїпри дворі Гонзага, вМіланіпри дворі Сфорца, у Флоренції під патронажем родини Медичі, в Римі при дворі римських пап ).

Відродження в Нідерландах мало досить демократичний, народний характер. А митці не затуляли очей перед протиріччями доби, її жорстокістю до людей, її ганебними чи потворними рисами. Готичні наслідки в мистецтві були доповнені і розвинені в бік більшого узагальнення, ускладнення характеристик, увагою до пейзажу і інтер'єру - як оточенню людини. Мистецтво Нідерландів стане могутньою базою для розквіту фламанського барокоі голландськогореалізмув 17 столітті.

В галузі портретногоживопису майстри Нідерландів були і залишились головними конкурентами художників Італії, нічим їм не поступаючись десятиліттями. Серед митців відродження Нідерландів:Ян ван Ейк,Робер Кампен,Рогір ван дер Вейден,Гуго ван дер Гус, анс Мемлінг,Квентін Массейс,Бернар ван Орлей,Йоахим Патінір.

44. ******ренесансна к-ра і Франції французьке мистецтво залишалося ви-шукано-спокійним. У цьому виявилася не тільки раблезіанська життєрадісність, а й офіційна орієнтація замовників — королів та придворних — на мистецтво італійського маньєризму.

У XV ст. найкращі досягнення французького мистецтва пов´язані з мініатюрним живописом, який так само, як і в Нідерландах, мав тут давні традиції. У цей час нідерландська і французька школи мініатюристів дуже тісно взаємодіють, їх не завжди можна розрізнити. У них було спільне вогнище — Бургундія. У XV ст. це французьке герцогство було самостійним, до нього входили й Нідерланди. При дворі бургундських герцогів працювали і нідерландські, і французькі майстри — і самий Ян ван Ейк, і брати Лімбурги.

Одним із шедеврів цього виду мистецтва були ілюстрації до рукописної книги «Великих французьких хронік». Ця книга була виготовлена у середині XV ст. для бургундського герцога Філіпа Доброго. Головний художник цього твору — Сімон Марміон Найвідомішим з французьких живописців XV ст. був головний суперник Марміона в мистецтві мініатюри — Жан Фуке. У XVI ст. світського вигляду набуває французька архітектура. Міста тепер починають набувати вигляду, наближеного до сучасног. Один за одним зводяться у Франції пишні палаци й замки Найвідоміші французькі скульптори Жан Гужон і Жермен .Франція XVI ст. рішуче розірвала зі своїм готичним минулим, а звернення до нового пройшло через стадію сильного впливу іноземної художньої культури.

45.****** Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття) В період 1490—1520 рр. живопис Італії переживає справжній розквіт і вищу фазу свого розвитку. Ще в повну силу працюють талановиті представники кватроченто — Доменіко Гірляндайо, Сандро Боттічеллі, Перуджино, Джованні Белліні. Але підросла і активно захоплює провідні позиції в мистецтві нахабна нова генерація митців, що мало рахується з живими авторитетами нещодавнього мистецького минулого. Їх значно менше, ніж майстрів 15 століття (кватроченто за італійцями), але їх обдарованість і майстерність — майже недосяжні. Їх перелік не перевищує і 10 осіб, але всі вони — велетенські таланти, титани Відродження, серед яких Леонардо да ВінчіДжорджоне Тиціан Рафаель Санті Мікеланджело Буонарротті

Пізнє Відродження в Венеції додасть ще постаті Паоло Веронезе та Тінторетто. Битва при Ангіарі, копія твору Леонардо роботи Рубенса, Лувр, Париж.Малюнок Мікеланджело, Галерея Уффіці.

Мікеланджело, план центричної споруди, каза Буонарротті, ФлоренціяЛеонардо. «Мона Ліза».

Вже за життя цих майстрів їх твори стануть взірцями, а картони Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, фрески Рафаеля в Ватикані, картини Джорджоне, портрети роботи Тиціана і Тінторетто стануть школою для поколінь художників як у самій Італії, так і далеко за її межами, якому б століттю чи мистецькому напрямку вони б не належали.

46. *****В XIX столітті у Франції, як і в інших країнах Європи, література вступила в новий період свого розвитку. До цього часу книги були доступні порівняно невеликої частини утворених людей. Лише окремі видатні добутки (роман Рабле «Гаргантюа й Пантагрюель») ставали надбанням народу. У післяреволюційну епоху активність народних мас і значний прогрес в утворенні привели до того, що не тільки великі добутки епохи, але й творчість багатьох письменників у цілому були сприйняті широкою аудиторією як вираження загальнонаціональних інтересів. Це, наприклад, пояснює зовсім виняткову роль, що зіграв у французькій літературі Віктор ГюгоБез перебільшення можна сказати, що французька література XIX століття повністю виправдало надії великих письменників минулого, що бачили в мистецтві засіб перетворення й духовного пробудження широких мас. В XIX столітті відбувається процес ^демократизації всього французького мистецтва, очоленого прогресивно мислячими романтиками. Гюго звертається безпосередньо до народу, у народному середовищі знаходить своїх героїв (Квазімодо, есмеральда, Жан Вальжан, Гаврош). Він перший починає широко користуватися «нелітературним» мовою вулиці, уводячи у свої п’єси, незважаючи на те що вони написані віршами, розмовні звороти. Полеміка романтикоз із класиками XVII століття придбало широкий резонанс саме тому, що літературна реформа Гюго була пов’язана зі зміною ідейного змісту мистецтва, що відмовлялося служити аристократіїСлідом за соціалістом-утопістом Сен-Симоном ( 1760-1825), що затверджував, що суспільство повинне охороняти не спадкоємні права аристократії, а цивільні права працюючої людини, Віктор Гюго, Жорж Санд, Жуль Берн, залишаючись у своїй творчості моралістами, мислителями, будили свідомість сучасників, розкриваючи перед ними перспективи розвитку суспільства. Поступово вони ставали виразниками духовних і соціальних сподівань усього людства, усе більше переймаючись соціалістичними ідеями, відгукуючись на найважливіші політичні події епохи. Цьому сприяло розвиток соціальної боротьби у ФранціїДемократизація французької літератури виявляє себе також у творчості письменників-реалістів. Беранже, Стендаль, Мериме, Бальзак, Флобер, Золя, Мопассан, дотримуючись різних політичних поглядів у розумінні завдань мистецтва, у вимозі його наближення до життя, пішли далі романтиків. Письменники-Реалісти виробили свій метод зображення середовища. На зміну прекраснодушним героям романтиків у їхні добутки прийшли люди з народу, зображені без ідеалізації в піснях Беранже, у романах Стендаля, Бальзака, Золя й новелах Мопассана. При цьому боротьба проти розумі_ абстрактно «зла» змінилася у творчості письменників-реалістів гострою критикою дворянства й буржуазії, яких ці письменники вміли показати відповідно до історичного моменту в розвитку класової боротьби у ФранціїВ XIX столітті істотно міняється співвідношення між «дорослої» і «дитячій» літературою. У дитячу літературу входять багато явищ великого мистецтва, тобто добутку, що призначалися аж ніяк не тільки для дітей,- романи В. Гюго, А. Дюма, окремі добутки Жорж Санд, П. Мериме, А.” Доде. Поряд із цим дитяча література значно збагачується добутками Ж. Верна, е. Лабуле, Ж. Рони, Г. Мало, Ф. Гра й інших, написаними для дітей і юнацтва