logo
pedagogika (1)

10.Проблемне навчання. Керівництво вчителя розвитком самостійності і пізнавальної активності

Сучасна педагогіка як наука знаходиться в процесі сталого розвитку: у міру зміни ролі людини в культурі, економіці і всіх сферах суспільних відносин, змінюються і цілі, які ставить перед собою утворення, удосконалюються педагогічні методи, з'являються нові ідеї, пожвавлюються старі, що стали раптом актуальними. Разом з тим, фактична система освіти має достатню інертністю до нововведень, що, з одного боку, є певним стримуючим фактором для розвитку теорії педагогіки, а, з іншого боку, має і позитивний ефект, оскільки така інертність носить і сістемосохраняющій характер. Місце проблемного навчання в педагогічних концепціях

В теорії і практиці педагогіки в даний час існує велика кількість різноманітних концепцій, теорій, підходів до навчання, заснованих на тих чи інших освітніх цілях, на тих чи інших особливості передачі або засвоєння знань, розвитку особистості учнів і т.д. Найбільш теоретично обгрунтовані і методологічно розвинені з них формують педагогічні технології. У Згідно з визначенням ЮНЕСКО (цит. за [4]) педагогічна технологія представляє собою системний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання та засвоєння знань шляхом обліку людських і технічних ресурсів і взаємодії між ними для досягнення більш ефективної форми освіти. Технології навчання характеризуються раціональної організацією навчальної діяльності, можливістю отримати бажаний результат з найменшими витратами, методологічним рівнем розгляду педагогічних проблем, впровадженням системного мислення, що дозволяє зробити навчальний процес керованим, впорядкованістю дій, що гарантують досягнення педагогічних цілей.

Зважаючи великого різноманіття педагогічних технологій і концепцій існують різні їх класифікації з тих чи інших характерних ознаках. Так, у Нині існує кілька основних наукових концепцій процесу навчання, що представляють теорії побудови системи розумової активності, в Зокрема процесу запам'ятовування і відтворення інформації, формування умінь і навичок: асоціативно-рефлекторні, біхевіорістскіе, гештальттехнологіі, інтеріорізаторскіе, а також менш поширені технології нейролінгвістичного програмування та сугестопедія. Вони грунтуються на різних особливості мислення і психіки, наприклад, згідно з асоціативно-рефлекторної концепції (І. М. Сєченов, І. П. Павлов, Ю. А. Самарін та ін) знання засвоюються в внаслідок утворення у свідомості учня асоціацій різного характеру, згідно суггестопедіческой (В. Н. Мясищев, Г. К. Лозанов та ін) - в результаті емоційного навіювання, згідно гештальттехнологіі (М. Вертхеймер, Г. Мюллер, К. Коффка та ін) - В результаті фіксації у свідомості структури та змісту інформаційних блоків-гештальтів. Концепція проблемного навчання має у своїй основі підгрунтя розвитку, а не засвоєння знань, разом з тим, в ній закладена ідея більшої міцності знань при їх самостійному досягненні учням.

Самостійність особистості характеризується двома факторами: по-перше, знаннями, вміннями і навичками, по-друге, ставленням до процесу діяльності, результатів і умов її здійснення, а також зв'язками, які створюються під час діяльності з іншими людьми. Самостійність - це насамперед свідоме мотивування дій та їх обгрунтованість, непіддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань. Вона виявляється нерівномірно і специфічно в різних видах діяльності. Так, побутова практична і пізнавальна форми самостійності, хоч і мають певну спільність, виявляються в кожному виді діяльності неоднаково. Найвищий рівень самостійності в її загальному значенні передбачає не просто відтворення зразка розумової чи фізичної дії, а внесенням суб'єктом у працю свого суб'єктивного нового розуміння, створення власного способу мислення і дії."

"Загальне поняття "самостійність", - підкреслює М. І. Махмутов, - не розкриває, однак, специфіки самостійності людини в процесі учіння, коли мають виявитися особливі риси самостійності школяра, пов'язані з специфікою його навчальної праці, керованої вчителем. Ця самостійність і ви У навчанні обов'язковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового.

У сучасній дидактиці вважається, що пізнавальна самостійність виявляється в потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачі і знайти підхід до їх розв'язання. самостійність школяра характеризується певною критичністю його розуму, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших. Пізнавальна самостійність пов'язана з багатьма факторами навчального процесу, тому її взаємозв'язки різноманітні. Найвиразніше вони виявляються в аналізі структури пізнаівальної самостійності.

Пізнавальна самостійність нерозривно пов'язана з розумовим розвитком і є одним з критеріїв його сформованості. Як і розумовий розвиток, вона грунтується на знаннях і способах засвоєння. Пізнавальна самостійність пов'язана з різними важливими сторонами навчального процесу, тому взаємозв'язки їх різноманітні. В навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості - як мета навчання; у процесі засвоєння знань, умінь і навичок - як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоєного матеріалу. Дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.

Психологією і педагогікою встановлено, що є тільки один шлях здобуття знань - це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими засобами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі цієї діяльності. З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.