41.Характеристика методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
Виховання повинно формувати певний тип поведінки. Не поняття і переконання, а конкретні справи і вчинки характеризують вихованість особистості. У цьому зв'язку організація діяльності і формування досвіду громадської поведінки є серцевиною виховного процесу.
Всі методи цієї групи ґрунтуються на практичній діяльності вихованців. Керувати цією діяльністю педагоги можуть завдяки тому, що її можна диференціювати на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи й на більш дрібні - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від керівництва операціями до керівництва діями, а потім до управління (керівництва) діяльністю вихованців (В.Сластьонін).
Загальний метод формування необхідних якостей особистості – вправи. В засвоєнні досвіду суспільної поведінки вирішальна роль належить діяльності. Способом залучення до діяльності є вправо-практичний метод виховання, сутність якого полягає в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результат вправ – стійкі якості особистості – навички і звички.Ефективність вправ залежить від таких умов: а) системи вправ; б) їх змісту; в) доступності; г) обсягу; д) частоти повторень; е) контролю і корекції; є) особистих якостей вихованців; ж) місця і часу виконання; з) поєднання індивідуальних, групових і колективних форм вправ; и) мотивації і стимуляції вправ.
Плануючи систему вправ, вихователю необхідно передбачувати, які навички і звички вироблятимуться в учнів. Виховання мусить виробляти життєво необхідні, важливі, корисні навички і звички. Тому виховні вправи не вигадуються, а беруться з життя, задаються реальними ситуаціями. В першу чергу використовуються вправи для вироблення загальнолюдських моральних якостей, дефіцит яких у сучасному світі стає все відчутнішим.
Щоб сформувати міцні навички і звички, необхідно розпочинати вправи якомога раніше, бо чим молодший організм, тим швидше зміцнюються в ньому звички. Звикнувши, людина вміло керує своїми почуттями, гальмує свої бажання, якщо вони заважають дотримуватися певних обов'язків, контролює свої дії, вірно їх оцінює з позиції інтересів інших людей. Витримка, навички самоконтролю, організованість, дисципліна, культура спілкування – якості, які ґрунтуються на сформованих вихованням звичках. Вимога – це метод виховання, за допомогою якого норми поведінки, виявляючись в особистих відношеннях, викликають, стимулюють або гальмують певну діяльність вихованця і появу в нього певних якостей. За формою подання розрізняють прямі і непрямі(побічні) вимоги. Для прямої вимогихарактерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, зрозумілі вихованцю формулювання, що не мають двох різних тлумачень.
Пред'являється вимога рішуче, причому можлива ціла гама відтінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою.
Непряма вимога (порада, прохання, натяк, довіра, схвалення та ін.) відрізняється від прямої тим, що стимулом дії є не стільки сама вимога, скільки викликані нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення вихованців.
Вимоги викликають позитивну, негативну або нейтральну (байдужу) реакцію. Тому розрізняютьпозитивні і негативні вимоги. Прямі накази здебільшого негативні, оскільки майже завжди викликають негативну реакцію вихованців. До негативних непрямих вимог належать осуд і погрози. Вони, як правило, породжують лицемірство, подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорі.
За способом пред'явлення розрізняють безпосередню і опосередковану вимогу. Вимога, за допомогою якої вихователь сам добивається від вихованця потрібної поведінки, називається безпосередньою. Вимоги вихованців один до одного, "організовані" вихователем, – опосередковані вимоги. Вони викликають не просту дію окремого вихованця, а ланцюжок дій - наступні вимоги до товаришів. Одна з умов ефективності даного методу – почуття міри.
Привчання – інтенсивно виконувана вправа. Його застосовують тоді, коли необхідно швидко і на високому рівні сформувати необхідну якість. Частина привчань супроводжується хворобливими процесами, викликає незадоволення. На жорсткому привчанні ґрунтуються всі казармені системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покараннями.
Використання методу привчання в гуманістичних системах виховання обґрунтовується тим, що певний примус, неминуче наявний в цьому методі, спрямований на благо самої людини, і це єдиний примус, який може бути виправданий. Гуманістична педагогіка заперечує жорстке привчання, яке суперечить правам людини і нагадує дресирування, вимагає, по можливості, пом'якшення цього методу і використання його в комплексі з іншими, перш за все з ігровими. Привчання плюс гра - вплив дійовий і гуманний.
1. Чітке й ясне уявлення про мету виховання у самого вихователя і його вихованців. Якщо вихователь не зовсім розуміє для чого він прагне прищеплювати ті чи інші якості, чи будуть вони корисними людині в житті, якщо його вихованці не вбачають потреби в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі неухильного підкорення. Ніякої користі не буде, доки дитина сама не зрозуміє, що їй це потрібно.
2. Привчаючи, необхідно чітко й зрозуміло формулювати правило, але не давати казенно-бюрократичних вказівок.
3. На кожен відрізок часу має бути виділений оптимальний обсяг дій, доступних і посильних для вихованців. Для вироблення звички потрібно час, квапливість тут не наближає, а віддаляє мету. Спочатку необхідно потурбуватися про точність виконання дій, а вже потім — про швидкість.
4. Показуйте як потрібно виконувати дії і які мають бути результати. Порівняйте вичищені і невичищені черевики, випрасувану і невипрасувану сорочки, але так, щоб це порівняння викликало відгук у душі вихованця, змусило його засоромитися своєї невихованості, викликало бажання негайного її позбавлення.
5. Краще використовувати послідовно-паралельну схему привчання. Для послідовного виховання якостей одна за другою потрібно багато часу. Однак, не можна паралельно формувати декілька або багато якостей. Необхідно виділити однорідні групи якостей, в яких вже сформовані якості полегшують виховання нових потрібних рис.
6. Привчання вимагає систематичного контролю. Контроль повинен бути доброзичливим, зацікавленим, але неослабним і суворим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.
7. Значний педагогічний ефект дає привчання в ігровій формі. Дитина добровільно виконує певні правила поведінки без вказівок збоку. Використовувати ігри варто в тих випадках, коли:
а) мета діяльності недостатньо приваблива для вихованців;
б) процес досягнення мети нудний, одноманітний і пов'язаний з неприємними відчуттями.
Метод доручень має різноманітний характер і використовується для того, щоб розвинути необхідні якості: неорганізованим доручають підготувати і провести захід, що вимагає точності й пунктуальності.
Метод організації діяльності і поведінки вихованців у спеціально створених умовах називаютьметодом виховних ситуацій. Відзначимо деякі важливі моменти, обов'язкові для успішного використання виховних ситуацій.
Ситуації не повинні бути надуманими. Вони відображають життя з усіма його суперечностями і складнощами. Вихователь спеціально створює лише умови для виникнення ситуації, а сама ситуація повинна бути природною. Такі ситуації трапляються в школі на кожному кроці.
Важливу роль для успішного використання методу відіграє раптовість. Вихованець, який чекає певної реакції педагога, завчасно готує себе до опору і, якщо діяти на нього раптово, у більшості випадків він приймає його позицію. Порушників роззброює великодушність, простота, доброта, але за єдиної і важливої умови: вони повинні бути правильно сприйняті як гуманні дії, а не вияв слабкості, невпевненості. В окремих випадках виправдовує себе невтручання вихователя в розвиток ситуацій.
- Характеристика основних форм методичної роботи в школі. Самоосвіта і виховання вчителя.
- 2. Характеристика методів організації навчально-пізнавальної діяльності.
- 3.Диференційований підхід у навчанні. Врахування індивідуальних особливостей учнів.
- Поняття диференційованого підходу у вихованні та навчанні
- 4.Структура процесу учіння.
- 8. Урок – основна форма організації навчального процесу. Вимоги до сучасного уроку.
- 8. Урок – основна форма організації навчального процесу. Вимоги до сучасного уроку.
- 12. Взаємозв’язок загальної, політехнічної і професійної освіти.
- Характеристика методів контролю і самоконтролю у навчанні.
- 17. Цілісний педагогічний процес, його структура та характеристика.
- 18.Поняття про педагогічний досвід. Форми і методи узагальнення і впровадження передового досвіду в шкільну практику.
- 19.Факультативи
- 20.Поняття про процес навчання. Двосторонній характер, рушійні сили навчального процесу.
- 22.Контроль, його роль у керівництві і управлінні навчальною діяльністю учнів. Функції, зміст, види контролю.
- 23.Навчальні екскурсії, їх види, призначення, методика проведення.
- 27.Типи уроків і їх характеристика.
- 28.Характеристика методів стимулювання навчально-пізнавальною діяльністю.
- 29.Виховання свідомої дисципліни і культури поведінки учнів.
- 30. Самостійна робота учнів.
- 31.Розробка в педагогіці цілей виховання.
- 34. Завдання, зміст і методи естетичного виховання.
- 54.Завдання, зміст і форми роботи класного керівника.
- Керівництво навчально-виховною роботою в школі. Функції директора і його заступників.
- 41.Характеристика методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
- 45.Виховання та його роль у всебічному розвитку особистості.
- 47.Завдання, зміст і методи трудового виховання. Його роль у всебічному розвитку особистості.
- 52.Планування роботи в школі: перспективне, річне, поточне.
- 54.Завдання, зміст і форми роботи класного керівника.
- 56.Завдання, зміст, форми фізичного виховання учнів у загальноосвітній школі.
- 58. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.
- 59.Система трудового виховання і його зміст у загальноосвітній школі . Види трудової діяльності учнів
- 32.Предмет і завдання педагогіки. Основні категорії педагогіки.
- 13.Єдність освітньої, виховної і розвиваючої функції процесу навчання.
- Закономірності та принципи навчання.
- Об'єктивні закономірності процесу навчання
- Характеристика основних принципів навчання
- 37.Характеристика принципів виховання, їх єдність, взаємозв’язок.
- 4.Структура процесу учіння.
- 48.Спільна виховна робота школи, сім’ї, громадськості.
- 44.Зміст і форми позакласної та позашкільної роботи.
- 40.Формування особистості в колективі. Ознаки і структура колективу
- 10.Проблемне навчання. Керівництво вчителя розвитком самостійності і пізнавальної активності
- 10. Проблемне навчання.
- 32.Предмет педагогіки
- 49. Методи виховання