logo
pedagogika (1)

Характеристика основних форм методичної роботи в школі. Самоосвіта і виховання вчителя.

Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і колективній формах, які різняться між собою використо­вуваними прийомами, будучи однаково спрямованими на вдосконалення майстерності вчителя і педагогічного ко­лективу загалом.

Індивідуальна форма методичної роботи у школі. Сутність цієї форми методичної роботи полягає у самостій­ній роботі педагога над підвищенням теоретичного рівня своїх знань, вдосконаленням методичної майстерності.

Молоді спеціалісти, які закінчили вищі педагогічні заклади освіти, упродовж першого року роботи за місцем працевлаштування проходять стажування, мета якого по­лягає в набутті практичних умінь і навичок педагогічної діяльності. Під час стажування вони користуються всіма правами працівника школи і виконують покладені на них обов'язки. Керівник навчального закладу призначає для молодого вчителя наставника з кращих учителів відповід­ного фаху. Наставник допомагає стажисту в плануванні навчально-виховної роботи, в розробленні поурочних пла­нів та ін. Результати стажування розглядає наприкінці навчального року дирекція школи.

Науково-методичні комплекси сприяють професійно­му зростанню та вдосконаленню педагогічної майстерності вчителя, підвищенню ефективності навчально-виховної діяльності взагалі.

Колективні форми методичної роботи у школі. Метою колективних форм методичної роботи є підвищення май­стерності всіх учителів у процесі цілеспрямовано сплано­ваних і реалізованих заходів. Однією з найпоширеніших колективних форм методичної роботи у школі є відкриті уроки, завданням яких є впровадження у практику вчите­лів передового педагогічного досвіду і надбань педагогіч­ної науки. Під час аналізу й обговорення їх необхідно забезпечити цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість і доброзичливість критичних за­уважень, поєднання аналізу уроку з практичними ре­комендаціями, підсумовування його кваліфікованими спе­ціалістами.

Істотне значення у підвищенні педагогічної майстер­ності має взаємовідвідування вчителями уроків. Молодий педагог, педагог зі стажем…

Методичну роботу з класними керівниками забезпе­чує робота школи класного керівника-початківця, впро­вадження наставництва, психологічна освіта, наукове за­безпечення його роботи, організація різноманітних кон­курсів тощо. Усе це потребує відповідного науково-інфор­маційного забезпечення.

У великих основних і середніх школах створюють ме­тодичні кабінети для надання вчителям і вихователям методичної допомоги.

Одним із шляхів підвищення методичного рівня вчите­лів є розроблення ними актуальної для педагогіки і школи проблеми. Наукову проблему обирають з таким розрахун­ком, щоб до її розроблення можна було залучити всіх педа­гогів школи.

Продуктивною формою методичної роботи є семінар-практикум. Цінність його полягає в тому, що вчителі са­мостійно опрацьовують педагогічну літературу з обговорю­ваної проблеми, аналізують власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники семінару-практикуму оформляють у вигляді рефератів або доповідей.

Сприяють підвищенню педагогічної майстерності вчи­телів педагогічні читання, які мають на меті узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду і проводять­ся з актуальної педагогічної тематики. їх можна організу­вати у школі, районі, області, країні.

Ефективною формою методичної роботи є науково-практична конференція (районна, обласна чи республі­канська).

На вивчення та поширення передового педагогічного досвіду спрямована діяльністьшкіл передового досвіду.

Перед проведенням атестації педагогічних працівників використовують творчі звіти вчителів. Звітуючи на педа­гогічній раді, вони діляться своїми знахідками, методич­ними доробками, знайомлять інших учителів з технологі­єю власного досвіду.

У підвищенні фахового, методичного і психолого-педагогічного рівнів учителя вагому роль відіграють обласні інститути удосконалення вчителів (ОІУВ). Останніми роками в цих установах створено кафедри, що відповіда­ють за підвищення кваліфікації учителів.

Підвищенню фахового рівня сприяє також їх система­тична атестація педагогічних працівників, яку проводять з метою визначення відповідності педагогів посаді, рівневі кваліфікації, залежно від якого (а також від стажу педаго­гічної роботи) їм встановлюють кваліфікаційні категорії, визначають тарифікаційний розряд оплати праці, присво­юють педагогічне звання

Основним змістом самоосвіти є оновлення і вдосконалення знань, що є у спеціаліста, його умінь і навиків з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта, з одного боку, все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а з іншої – і це особливо важливо – воно захищає від інтелектуального зубожіння особистості.  З психологічної точки зору вчителеві необхідно постійно займатися самоосвітою, оскільки специфіка вчительської праці така, що педагоги:  1) знаходяться в становищі людей, завдання яких повідомляти істину, яку вони нерідко інтерпретують відповідно до своїх поглядів, що склалися за десять і більше років до моменту її повідомлення;  2) мають обмежені в порівнянні з учнями часові можливості для отримання інформації;  3) мають порівняно обмежений круг спілкування зі своїми однолітками і нерідко обмежене професійними інтересами середовище спілкування.  В результаті нерідко картина світу, що є у вчителя, може не відповідати реаліям, що змінилися, а отже, і істотно розходитися з картиною світу, що сприймається його учнями. Тому самоосвіту вчителя слід розуміти двояко: з одного боку, як постійне поповнення професійної і загальнокультурної інформації, з іншої – як постійне оновлення індивідуального соціального досвіду в найширшому плані.  Усвідомлення цієї необхідності вчителем передбачає наявність у нього адекватної самооцінки. Сама об'єктна позиція вчителя передбачає можливість виникнення переконаності в своєму всезнанні, бо, коли постійно знаходишся у позиції навчаючого і повчаючого, треба, володіти чималою мужністю, щоб сказати самому собі: «Цьому мені треба вчитися». В той же час подібне розуміння для вчителя обов'язкове. Йому необхідно зрозуміти, що самоосвіта – шлях розвитку власної непересічності (учні не люблять нецікавих людей). Мова йде про тому, щоб розвинути в собі непересічність особистості, тобто нестандартність, оригінальність, уміння дивувати і вражати учнів, а якщо треба – і покоряти. Інша справа, що тут особливо важливе відчуття міри Як правило, вчителі розуміють необхідність самоосвіти і успішно її реалізують. Суб'єктивні мотиви при цьому зазвичай формуються в результаті усвідомлення проблем, що виникають перед вчителем в педагогічній діяльності. Найчастіше формуються такі мотиви, як бажання вчити і виховувати учнів відповідно до останніх досягнень науки, потреба вдосконалювати свою майстерність, відповідальність за улюблену справу. Таким чином, виникнення програми самоосвіти у вчителя можна уявляти як наслідок усвідомлення ним невідповідності між ідеальною моделлю педагогічної діяльності, що сформувалася під впливом зовнішніх вимог і суб'єктивних уявлень про неї, і його оцінкою своєї готовності до реалізації моделі.