Навчальний пос_бник ОНД

Розділ 6 Термінологічний словник

Абзац (від нім. absatz – уступ) – частина тексту, позначена відступом на початку першого рядка і, як правило, не заповнена до кінця останнім рядком. Може складатися з кількох речень, що утворюють змістову єдність. Слово „абзац” вживається також у значенні абзацного відступу.

Абревіатура (від лат. abbrevio – скорочую) – скорочення слова чи словосполучення, вживане в усному та писемному мовленні; складається з початкових літер чи кількох літер скорочених слів (напр., НСЖУ – Національна спілка журналістів України, ВАПЛІТЕ – Вільна академія пролетарського мистецтва, лікбез – ліквідація безграмотності).

Абстрагування (лат. abstraction – віддалення, відсторонення) – метод наукового дослідження, який полягає у мисленому виокремленні суттєвих, істотних ознак, аспектів відношень предмета, процесу, явища.

Абсурд (від лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя.

Автентичний (від грец. authentikos – на підставі достеменних даних, достовірно) - цілком вірогідний, заснований на першоджерелах.

Автограф (від грецьк. аutos і grapho – сам пишу) – власноручний рукописний текст твору певного автора або його напис на книзі, листи тощо. Зберігаються найчастіше в архівах, бібліотеках, музеях, приватних колекціях, є предметом вивчення текстологів, редакторів, видавців.

Автореферат - короткий виклад наукової праці самим автором, наприклад: автореферат дисертації.

Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу певного твору (літературного, наукового). На практиці прийняті такі обсяги одного авт. арк.: для прози – 40 тис. друкованих знаків (з інтервалами між словами включно), для графічного матеріалу – 3 тис. кв. см. відбитків (ілюстрацій, карт тощо).

Ад’юнкт (від лат. adjunctus – приєднаний) – у деяких країнах Західної Європи – особа, яка обіймає молодшу наукову посаду в науковій установі, помічник академіка або професора; особа, яка навчається в ад’юнктурі, готується до викладацької діяльності у військових академіях.

Ад’юнктура – у деяких країнах, зокрема і в Україні, – одна з основних форм підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів для військових навчальних закладів і науково-дослідних установ Збройних сил.

Адаптація – пристосування, звикання до нових умов.

Адекватність – рівність, відповідність, тотожність.

Академік – академічне звання дійсного члена Національної академії наук та галузевих академій України, найвище наукове звання, що надається особам, вибраним до Академії наук.

Академія наук – провідний науковий центр (установа) у сфері певної діяльності (Національна академія наук України, Академія педагогічних наук, Академія ).

Аксіома являє собою відправне (вихідне) положення чи твердження якої-небудь теорії, що лежить в основі доведення інших положень цієї теорії, у межах якої воно приймається без доведення. Тобто аксіому слід розуміти як беззаперечну істину, що не потребує доведення.

Акт (від лат. actus – рух, дія) – дія, учинок; офіційний документ, запис, протокол; частина драматичного твору.

Актуальність (від лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – відповідність твору чи дослідження сучасним практичним потребам.

Альманах (від араб.: міра, час, букв.: „там, де схиляють коліна”, тобто зупинка каравану на перепочинок в оазисі серед пустелі) – неперіодичний збірник досить широкого змісту, упорядкований часто за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою. Так спочатку називався календар.

Альтернатива (від. лат. – одне з двох) – одна з двох можливостей, що виключають одна одну.

Аналіз (від грец. analysis – розкладання, розчленування) – мислене або практичне (фізичне) розчленування цілого на окремі частини, складові елементи. Аналіз може бути:

- аксіологічний – з позиції тієї чи іншої ціннісної системи;

- генетичний – аналіз генетики системи, механізмів наслідування;

- дескриптивний чи описовий – починається від структури в напрямку функцій і мети;

- якісний – аналіз системи з погляду якісних особливостей, характеристик;

- кількісний – з погляду формального підходу, кількісних характеристик;

- конструктивний – починається з мети обраної системи і проходить через функції до структури;

- причинно-наслідковий – з’ясування причин, що сприяли виникненню конкретної ситуації, а також наслідків їх розгортання;

- прогностичний – вироблення прогнозів і шляхів їх реалізації щодо ймовірного, потенційного і бажаного майбутнього;

- ретроспективний – аналіз систем минулого та їх впливу на історію;

- системний – сукупність методів, прийомів та алгоритмів застосування системного підходу в аналітичній діяльності;

- структурний – аналіз структури системи як сукупності зв’язків між окремими частинами цієї системи, з’ясування значення окремих елементів для існування структурованого цілого;

- функціональний – з погляду виконуваних функцій та ін.

Аналогія (від грец. analogia – відповідність, подібність, схожість) – метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох характеристик із відомого явища на невідоме.

Анкетування – один із способів письмового опитування значної кількості респондентів у відповідності з анкетою чи опитувальним листом.

Анотація (від лат. anotare – зауваження, примітка) – коротка узагальнююча характеристика книжки або її частини, статті, рукопису тощо. Подає стислу інформацію про зміст праці, відомості про автора та читацьке призначення.

Антологія (від грец. аnthologia – квітник) – збірник окремих творів кількох письменників певного жанру чи літературного періоду.

Апарат книги – додаткові тексти, що включаються в ансамбль книги поряд із основними для сприяння читачеві в користуванні книгою (довідково-допоміжний апарат) і розумінні змісту (науково-довідковий апарат). Довідково-допоміжний апарат складають зміст, анотація, предметний, іменний та інші покажчики, списки ілюстрацій, таблиці, колонтитули.

Апробація (від лат. approbation – схвалення, визнання) – схвалення, затвердження; обговорення наукових положень і висновків на наукових конференціях, симпозіумах, засіданнях тощо.

Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentation – наведення аргументів) – обґрунтування будь-якого положення, судження. В науці головним аргументом виступає думка, істинність якої доведена суспільною практикою, самоочевидними аксіомами.

Архів (від лат. archivum, грец. archeion – адміністративна установа, відомство)

1. У давнину – місце зберігання важливих державних документів;

2. Установи чи їхні структурні частини, що зберігають старі документи, закінчені справи тощо;

3. Сукупність документів, що зібрані в результаті діяльності державних установ, громадських організацій, підприємств, окремих осіб тощо.

Асистент (від лат. assistens – той, що стоїть поруч)

1. Помічник спеціаліста, особа, що допомагає професору при читанні лекцій, виконанні лабораторних і практичних занять у вищих навчальних закладах; помічник екзаменатора; помічник лікаря;

2. Перше вчене звання і посада викладача у вищому навчальному закладі;

3. Особа, яка входить до складу почесної варти прапора (при прапороносці).

Аспект (від лат. aspectus – погляд, вигляд, зір) – одна зі сторін явища, перспектива, в якій воно виступає; точка зору, відповідно до якої розглядається об’єкт дослідження.

Аспірант (від лат. aspirans – той, хто до чогось прагне) – той, хто навчається в аспірантурі.

Аспірантура – у деяких країнах основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів для вищих навчальних закладів і науково-дослідних інститутів.

Атрибут (від лат. attribuo – надаю, постачаю, наділяю) – невід’ємна, суттєва властивість, істотна ознака предмета або явища, закономірна форма виявлення.

База даних – сукупність взаємопов’язаних даних, організованих відповідно до загальних єдиних правил описування, зберігання та маніпулювання.

База знань – сукупність систематизованих основних відомостей, що належать до певної галузі знань і зберігаються в пам’яті ЕОМ.

Бакалавр (від лат. baccalaureus – старший студент, клерк)

1. Найнижчий учений ступінь у старовинних західноєвропейських університетах (існує також у деяких сучасних країнах, напр., у Великій Британії);

2. У Франції та деяких інших країнах – той, хто склав іспити за курс середньої школи, одержав диплом про середню освіту.

Бал – цифрова оцінка успішності та поведінки учнів, студентів та ін.

Банк даних – певна сукупність програмних, організаційних, технічних засобів призначених для централізованого накопичення та багатоцільового використання інформації, яка систематизована і сконцентрована в певному місті.

Безпосередня мета науки – вивчення, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності, які являють собою предмет її дослідження.

Бесіда – метод отримання інформації на основі словесної комунікації дослідника з респондентом.

Бібліографічний опис – множина записаних за певними правилами бібліографічних жданих, що ідентифікують документ.

Бібліографічні дані, бібліографічні відомості – конкретні відомості про документ (його автора, назву, місце та рік видання, кількість сторінок, зміст та ін.), що використовуються при складанні бібліографічного опису документа та в інших формах бібліографічної характеристики.

Бібліографія (грец. biblion – книга і grapho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники.

Бібліографознавство – наукова дисципліна, що вивчає теорію, історію і методику бібліографії.

Бібліотека (грец. biblion – книга і theke – сховище) – установа культури, що здійснює комплектування, збирання, збереження і суспільне використання творів друку, а також інших носіїв інформації (рукописів, рідкісних речей, мікрофільмів тощо). Функціонування забезпечується спеціалізованими підрозділами і фахівцями, матеріально-технічними засобами і міжбібліотечними зв’язками.

Бібліофіл (книголюб) (грец. biblion – книга і phileo – люблю) – знавець і збирач рідкісних і цінних книг.

Брошура – літературно оформлена праця науково-виробничого характеру, де всебічно висвітлюється певне питання в науково-популярній формі.

Вербальний (від лат. verbalis – слово) – усний, словесний. Вербальна інформація – та, що повідомляється усно.

Верифікація (від. лат. verus – істинний і facio – роблю) – перевірка істинності, емпіричне підтвердження чи спростування теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх із досліджуваними об’єктами, даними спостережень та експериментів.

Версія (від франц. version, з лат. – вертіти, крутити, перевертати) –

1. Один із кількох, відмінних один від одного, викладів або пояснень, трактувань факту, події, явища тощо;

2. Різновид гіпотези.

Видання – твір друку, що має самостійне поліграфічне оформлення, встановлені вихідні дані і призначений для поширення вміщеної в ньому інформації.

Визначення – логічний закон, що дозволяє відрізняти, знаходити, конструювати певний об’єкт або формулювати нове значення певного знакового вираження або уточнювати значення уже існуюче, зафіксоване в мові.

Висловлювання – думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною або помилковою.

Відкриття – здобуття принципово нового знаття винятково важливого для науки і практики.

Вчене звання – звання, що присвоюється науковцям залежно від виконуваної ними науково-дослідної або науково-педагогічної роботи (у вищих навчальних закладах – асистент, доцент, професор; у науково-дослідних установах – молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник; академічні звання – член-кореспондент, академік).

Вчений – фізична особа, яка провадить фундаментальні або прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових або науково-технічних результатів.

Генеза (генезис) (від грец. genesis – походження) – походження, становлення і розвиток явища, об’єкта, що привів до певного стану, виду.

Герменевтика (від грец. hermeneutike – мистецтво тлумачення) – напрям наукової діяльності, пов’язаний з тлумаченням текстів, здебільшого давніх; у філософії та соціальних науках – вчення про „розуміння” як методологічну основу гуманітарних наук, на відміну від „пояснення” у природничих науках. У постмодернізмі розглядається як мистецтво текстуального дискурсу.

Гіпотеза (від грец. hypothesis – основа, припущення) – наукове припущення щодо пояснення явища дійсності, яке потрібно довести на практиці та обґрунтувати теоретично.

Глобальна мережа Інтернет – це всесвітнє об’єднання регіональних і корпоративних мереж, що створюють єдиний інформаційний простір завдяки використанню стандартних протоколів передачі інформації.

Графік (від грец. graphicos – письмовий, зображений)

1. Зображення за допомогою ліній кількісної залежності якогось процесу, явища тощо;

2. У виробництві, транспорті тощо – детальний розклад;

3. У математиці – графічні функції, тобто крива на площині, що зображує залежність функції від аргументу.

Дані – відомості про факти, події, поняття, ідеї чи команди, подані у формалізованому вигляді, зручному для зберігання, обробки, пересилання та інтерпретації користувачами інформаційної системи.

Дедукція (від лат. deduction – відводжу, виводжу) – метод пізнання, заснований на висновках від загального до часткового (особливого).

Депонування (документа) (від лат. deponere – класти) – форма опублікування документа, що полягає в його зберіганні в спеціально визначеному центрі, з обов’язковим інформуванням про депонований документ в опублікованому бібліографічному посібнику, з метою надання документа або його копії споживачам інформації для використання.

Деталізувати (від франц. detail – подробиця) – докладно, з усіма деталями, подробицями розробляти, з’ясовувати, розповідати що-небудь.

Дефініція (від лат. definition - визначаю) – стисле, наукове визначення певного поняття, що містить у собі найістотніші ознаки визначуваного поняття; тлумачення слова.

Дилема (від грец. dilemma – подвійний засновок)

1. Логічне судження з двома висунутими протилежними положеннями, що суперечать одне одному і виключають можливість третього;

2. Необхідність вибору між двома (звичайно небажаними або важко здійсненими) можливостями.

Дисертант (від лат. dissertans – той, хто роздумує, досліджує) – особа, яка публічно захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук.

Дисертація – це кваліфікаційна наукова робота в певній галузі науки, яка має внутрішню єдність, актуальність наукових результатів, наукових положень, що висувається автором для публічного захисту.

Дискурс (франц. discourse – промова, виступ) – організація мовної діяльності (писемної, усної), яка пов’язана з певною проблематикою.

Дискусія (від лат. discussio – розгляд, дослідження) – широке публічне обговорення певного суперечливого наукового, політичного чи іншого питання.

Діаграма (від грец. diagramma – малюнок, креслення) – графічне зображення, що наочно, у вигляді певних геометричних фігур показує співвідношення між різними величинами, які порівнюються.

Діалектика (від грец. dialektike – мистецтво вести бесіду) – вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; заснований на цьому вченні універсальний метод мислення і діяльності.

Довідник – це літературна робота виробничо-довідкового характеру з певних проблем, де визначаються найбільш важливі поняття, нормативи, моделі, форми інструкції тощо.

Доктор наук – науковий ступінь; присуджується особам, які успішно захистили докторську дисертацію.

Докторант (від лат. doctorans) – фахівець, прикріплений до наукової установи для підготовки докторської дисертації.

Докторантура – система підготовки наукових працівників вищої кваліфікації – докторів наук.

Доктрина – вчення, наукова теорія, керівний теоретичний принцип.

Дослідник – людина, яка здійснює наукові дослідження.

Дослідницька діяльність – це такий вид діяльності людини, що складно передбачити або прогнозувати.

Доцент (від лат. docens – той, хто навчає) – вчене звання і посада викладачів вищих навчальних закладів, присвоюється здебільшого кандидатам наук (існують деякі винятки, зазначені у положенні про), які мають друковані наукові праці (чи винаходи) і певний стаж викладацької роботи.

Економічні науки – це комплекс наук, у функції і задачі яких входять пізнання об'єктивних закономірностей економічного ладу суспільства в процесі його історичного розвитку, статистична обробка і теоретична систематизація зведень про економічне життя, вироблення практичних рекомендацій.

Експеримент – це нагромадження даних у контрольованих умовах, змінюючи один або декілька чинників.

Експеримент (від лат. experimentun – проба, досвід) – метод знання об’єктивної дійсності завдяки науково організованому досліду, ініціювання процесів, явищ.

Енциклопедія (грец. ecyclopedia – коло знань) – науково-довідкове видання, яке об’єднує в алфавітному або систематичному порядку найістотнішу інформацію з усіх (універсальна енциклопедія) або окремих (галузева) галузей знань.

Ерудиція (від лат. erudicio – ученість, освіченість) – глибокі знання у певній галузі знань чи в багатьох галузях; обізнаність.

Есе (від франц. еssai – спроба) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуальним трактуванням теми.

Еталон (від франц. etalon – кілок, паличка для вимірювання) – 1) зразкова міра або зразковий вимірювальний прилад; 2) перен. – мірило, зразок для порівняння з чимось.

Завдання наукове (задача наукова) – дослідницьке завдання, що вирішується шляхом встановлення невідомих раніше закономірностей, особливостей чи явищ.

Закон – внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Збірка – видова назва видань авторських творів, пройнятих спільною чи близькою тематикою або зібраних за хронологічним принципом.

Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський) або кількох (колективний збірник) авторів. Виділяють альманах, антологію, хрестоматію.

Ідеал (від франц. ideal) – взірець досконалості будь-чого в будь-якій сфері, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах.

Ідентичність (від лат. identicus – однаковий, тотожний) – тотожність, рівнозначність предметів або понять.

Ідея (від грец. idea – начало, основа, первообраз) – форма відображення зовнішнього світу, що охоплює цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Ієрархія (від грец. hieros – священний і влада) – розташування частин або елементів цілого в послідовності від вищого до нижчого.

Ілюзія (від лат. illisio – жарт, висміяння, іронія, обман) – хибне уявлення про щось, викривлене сприйняття дійсності.

Ілюстрація (від лат. illustration – зображення)

1 Зображення, яке наочно пояснює або доповнює текст (малюнки, гравюри, фотографії, репродукції, схеми, картини та ін.).

2 Приклад, який пояснює що-небудь.

Імітація – метод, оснований на використанні ЕОМ, який відтворює застосування різноманітних чинників не у реальних умовах.

Індекс (від лат. index – покажчик, список, перелік, каталог)

1. Список, покажчик, перелік чогось.

2. Цифровий показник послідовних змін якогось економічного явища.

3. Система умовних позначень (буквених, цифрових).

Індукція (від латинського induсtio – наведення) – метод дослідження, пов’язаний із рухом думки від окремого до загального, від даних досвіду і фактів до їх узагальнення у висновках.

Інженерія – галузь діяльності, що здійснює моделювання, діагностику, проектування, конструювання, регулювання систем різної природи та управління ними.

Інновація (з англ. – інвестиція в новацію) – нововведення.

Інтелект (від лат. intellectus – пізнання, розуміння) – спосіб мислення, раціонального пізнання.

Інтервал (від лат. intervallum – проміжок (часу), відстань) – перерва, проміжок, пауза, відстань.

Інтерпретація (від лат. interpretation – тлумачення, пояснення) – сукупність значень (смислів), що надаються тим або іншим елементам (висловлюванням, символам, формулам і т.д.), певній теорії – найчастіше це значення використовується в математиці, логіці, теорії пізнанні, методології науки.

Інтуїція – процес пізнання істини в інтелектуальному, емоційному чи містичному значенні.

Інформаційний пошук – це сукупність операцій, спрямованих на пошук документів, які потрібні для розробки теми проблеми.

Істина – знання, що відповідає своєму предмету, збігається з ним; правдиве відображення об’єктивної дійсності у свідомості людини; відтворення його таким, яким воно існує поза і незалежно від свідомості людини.

Історичний метод – дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Кандидат наук – перший науковий ступінь в Україні та деяких інших країнах, що присуджується особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатську дисертацію.

Кандидатський мінімум – іспити, що складають аспіранти і здобувачі наукового ступеня кандидата наук, які готуються до захисту кандидатської дисертації.

Каталог (грец. katalogos – список) – систематичний перелік книг, картин, музейних експонатів та інших предметів, складений для полегшення їх розшуку. В бібліотечній практиці складається з метою інформування про фонди даної бібліотеки і сприяння їх використанню. Розрізняють каталоги: алфавітний, генеральний (центральний), службовий, спеціальний, предметний, систематичний, читацький. Зведені каталоги охоплюють фонди кількох бібліотек з метою кооперування зусиль у комплектуванні фондів та оперативного обслуговування читачів.

Кафедра – структурний підрозділ у навчальних закладах ІІІ–ІV рівня акредитації, який об’єднує викладачів однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін і здійснює навчальну, методичну і науково-дослідну роботу, а також підвищення кваліфікації кадрів відповідного профілю.

Кваліфікація – ступінь професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, умінь і навичок необхідних для виконання певного виду роботи. Кваліфікація ученого – поєднання ерудиції і творчих навичок у проведенні теоретичної та експериментальної роботи.

Класифікація – багатоступеневий, розгалужений поділ логічного об’єму поняття, впорядкування об’єктів за сутнісними ознаками.

Кліше (від франц. cliche, бук. відбиток)

1. Ілюстраційна друкована форма.

2. Шаблонна фраза, мовний штамп.

Книга – це досить об’ємне неперіодичне видання, в якому сконцентровані нагромаджені людством знання і досвід з певної галузі науки.

Колоквіум (від лат. colloquium – співбесіда)

1. Наукові збори, під час яких проводиться обговорення доповідей на визначену тематику.

2. Метод перевірки знань студентів, який відбувається у формі бесіди викладача зі студентами.

Компіляція (лат. compilatio – крадіжка, грабіж) – неоригінальний, несамостійний твір (літературний чи науковий), запозичення чужих праць. Такий характер мають передусім науково-популярні твори, деякі види коментарів, словників тощо.

Комплекс (від лат. complexus – зв’язок) – сукупність зв’язків предметів, дій, явищ або особливостей, що складають одне ціле.

Комунікація (від лат. communicatio – зв’язок, повідомлення)

1. Спілкування, що ґрунтується на взаєморозумінні; повідомлення, інформація від однієї людини до іншої або кількох інших.

2. Масова комунікація – процес поширення інформації за допомогою технічних засобів.

Конгрес (нім. kongress від лат. congressus – зустріч, збори)

1. З’їзд, нарада, що має здебільшого міжнародне значення.

2. У деяких країнах найвищий законодавчий орган (парламент).

3. Назва окремих політичних партій у деяких країнах.

Конкретизація (від франц. conretisation) – уточнення, вираження в конкретнішій формі; наведення конкретного прикладу; обмеження обсягу поняття.

Конкретизувати (від франц. concretiser і лат. concretus – згущений) – робити більш наочним, уточнювати.

Конспект (від лат. conspectus – огляд) – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, промови, лекції тощо.

Конструктивний (від франц. constructif) – той, що стосується певної конструкції; необхідний для створення певної будови; засадничий, творчий.

Консультація (від лат. consultatio – звертання за порадою, прошу поради)

1. Порада, пояснення, настанова спеціаліста.

2. Форма навчання, коли викладач проводить бесіду з учнями чи студентами, щоб розширити і поглибити їхні знання.

3. Нарада фахівців з якого-небудь питання.

4. Установа, що організує надання порад спеціалістами із певних питань (напр., консультація юридична, психологічна і т.д.).

Контекст (від лат. contextus – тісний зв’язок, з’єднання) – уривок тексту, що має закінчену думку, необхідний для визначення сенсу певного слова або фрази, які входять до його складу.

Конференція (від лат. cоnferentia, confero – збираю в одне місце) – збори, нарада представників наукових, державних, освітніх та інших організацій, партій, держав тощо.

Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

Концепція – система поглядів, які певним чином пояснюють процеси та явища.

Координація (від лат. – з, разом і розташування в порядку) – узгодження, зв’язок, приведення у певну відповідність окремих елементів.

Копірайт (від англ. copyright – букв. право відтворення) – знак охорони, застереження авторського права; право автора якогось твору на авторське ім’я, право на його використання; авторське право.

Корекція (від лат correction – виправлення, поліпшення) – виправлення, поліпшення чогось, напр., тексту.

Креативність – творчість як вид діяльності; спрямованість на творення позитивного в умовах вільного вибору і творчої свободи.

Критерій (від грец. kriterion – ознака) – ознака істинності, на підставі якої дається оцінка, пізнання, керування, оптимізація і т.д.

Критик (від грец. Kritikos) – письменник, фахом якого є критика творів літератури і мистецтва або особа, яка аналізує та оцінює дію, поведінку тощо інших людей.

Критика (від грец. kritike – здатність розрізняти) – обговорення, аналіз із метою оцінити і виявити вади певного предмета чи явища; негативна думка про щось; аналіз та оцінка творів літератури та мистецтва.

Курсив (від нім. kursiv – скоропис) – похилий друкарський шрифт, подібний до рукописних літер; використовується для виділення частини тексту.

Курсова робота – робота студента, виконана як підсумок навчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і самостійності, передбачає систематизацію, закріплення та розширення теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостійної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з комп’ютерною технікою, користування літературними джерелами тощо.

Лекція (від лат. lectio – читання, lego – читаю) –

1. Системний, послідовний виклад навчального матеріалу з будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

2. Публічний виступ на будь-яку тему.

3. Виклад певної дисципліни у вищих навчальних закладах під час усної розповіді викладача.

Логіка (від грец. logike – слово, поняття, розум, роздумування) – наука про закони та форми мислення; хід міркувань, побудова висновків; внутрішня закономірність, зумовленість, (напр., логіка розвитку подій).

Магістерська дипломна робота – самостійне дослідження, виконане студентом на завершальному етапі навчання в університеті. Є кваліфікаційним документом, на підставі якого Державна екзаменаційна комісія визначає рівень теоретичної підготовки випускника, його готовність до самостійної роботи за фахом, приймає рішення про присвоєння кваліфікації.

Магістр (від лат. magister – начальник, учитель; magnus – великий) – освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, який здобувається на підставі кваліфікації бакалавра або спеціаліста шляхом поглиблення спеціальних умінь і знань, здатності використовувати нові знання для вирішення проблемних професійних завдань у певних галузях.

Магістрант (від лат. magistrandus – навчаю) – особа, що склала екзамен на звання магістра, але ще не захистила дисертації.

Метод (від грец. methodos – спосіб пізнання) – спосіб досягнення мети, сукупність прийомів та операцій теоретичного, практичного освоєння дійсності, спосіб певним чином організованої людської діяльності.

Метод дослідження – це спосіб застосування старого знання для здобуття нового знання. Він є засобом отримання наукових фактів.

Методика – сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи.

Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та операцій.

Методологія (від грец. methodos – спосіб пізнання і logos – вчення) – вчення про способи організації і побудови теоретичної і практичної діяльності людини.

Методологія – сукупність пізнавальних засобів, методів, прийомів і їх певна послідовність, прийнята при розробці наукового дослідження.

Моделювання (від франц. modeler – ліпити, формувати) – метод пізнання явищ і процесів, що ґрунтується на заміні, теоретичній або експериментальній, об’єкта досліджень (оригіналу) подібним до нього (моделлю).

Моніторинг (від англ. monitoring – спостереження) – спостереження, оцінка і прогноз системи або її навколишнього середовища.

Монографія (від грец.: один і пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми, виконане одним (одноосібна монографія) чи кількома авторами (колективна монографія).

Монтаж (від франц. montage, бук. – підйом, підіймання) – добір і з’єднання частин (елементів) в одне ціле.

Наука – сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження

Наукова доповідь – літературно оформлена робота, яка ґрунтується на оригінальному матеріалі.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною ідеєю.

Наукова новизна – наукові результати, що оцінюються за такими критеріями, як: вперше отримано, удосконалено, здобуло подальший розвиток.

Наукова організація праці (НОП) – система заходів, спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров’я працівників на основі досягнень науки і техніки, що забезпечують найвищу ефективність при найменших витратах зусиль працівників.

Наукова проблема – це форма наукового мислення, зміст якої становить те, що не досліджено людиною, але потребує пізнання, тобто це питання, котре виникло у процесі пізнання або практичної діяльності, і потребує відповідного науково-практичного вирішення.

Наукова робота – дослідження з метою одержання наукового результату.

Наукове дослідження – це процес вивчення певного об’єкта з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

Науковець – особа, що має відношення до певної науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки.

Науковий апарат – це основні положення, котрі визначають спрямованість, логіку та умови підготовки і проведення дослідження.

Науковий документ – структурна одиниця інформаційних ресурсів.

Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі наук.

Науковий працівник – вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Науковий результат - нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науковий факт (від. лат. factum – зроблене) – подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відображає об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Науково-дослідна робота студентів – це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

Науково-організаційна діяльність – діяльність, що спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

Науково-педагогічна діяльність – педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ–ІV рівня акредитації, пов’язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю.

Науково-педагогічний працівник – вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти ІІІ–ІV рівня акредитації.

Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Науково-технічна діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Її основними формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

Неопублікований документ – не поданий для широкого (публічного) використання документ.

Об’єкт ( від лат. objectus – предмет) – зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання, практичної дії суб’єкта; предмет, явище, на які спрямована якась діяльність.

Об’єктивність – принцип пізнання, що ґрунтується на визнанні дійсності в її реальних закономірностях і загальних формах; відповідність об’єктивній дійсності, неупередженість; причетність до об’єктивного пізнання.

Огляд (науковий) – науковий документ, що містить систематизовані дані з певної тематики, отриманий в результаті аналізу першоджерел і призначений для ознайомлення із сучасним станом певних наукових проблем і перспективами їх розвитку.

Омнібус – це різновид кількісного дослідження, у котрому можуть брати участь декілька компаній чи організацій із різними задачами, які вони вирішують в ході дослідження.

Опонент (від нім. opponent i лат. opponens – той, що протиставляє, заперечує) – фахівець, який спростовує чи заперечує твердження доповідача, супротивника у диспуті; офіційний опонент оцінює працю дисертанта під час захисту кандидатської (2 опоненти) чи докторської (3 опоненти) дисертацій.

Оригінал (науковий) (від франц. original i лат. originalis – походження) – рукописний або друкований документ, підписаний автором або керівником відповідної установи, організації.

Пам’ять – здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних здатностей нервової системи, що дозволяє тривалий час утримувати інформацію про події навколишнього світу та реакції організму.

Патент (від лат. patens – відкритий, явний) – свідоцтво, яке видають винахідникові для засвідчення його авторства та виключних прав на винахід; документ, що надає якесь право або привілей.

Пізнання – це взаємодія суб’єкта й об’єкта, результатом якого є нове знання про світ.

Плагіат (лат. plagio - викрадаю) – зумисне привласнення авторства на чужий твір (літератури, живопису, науки тощо) в цілому або його частини.

План (від лат. planum – площина) – система взаємопов’язаних завдань, що визначають строки, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій; порядок, послідовність викладу матеріалу.

Повідомлення – форма, в якій передається інформація в процесі комунікації; впорядкована послідовність відомостей (даних), призначена для передачі в комунікативно-інформаційному процесі (зокрема й науковому).

Поняття – форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак.

Порівняння – метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами.

Постулат (від лат. postulatum – вимога) – твердження, яке при побудові наукової теорії сприймають без доказів як вихідне.

Пояснення – з’ясування особливостей ситуації, розкриття мотивів, причин певних процесів, явищ, подій.

Правило – умова, якої необхідно дотримуватися, виконуючи певну дію.

Прикладні економічні науки (недовгострокові знання) вирішують приватні задачі, наприклад, постановка і проведення господарських експериментів, розробка конкретних економічних програм і т.д.

Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Принцип (від лат. principum – начало, основа) – вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань. Існують принципи: загального зв’язку, ієрархії, нормативності, оптимальності, розвитку, системності, управління, формалізації, цілісності та ін.

Проблема (від грец. problema – задача) – знання про незнання, питання чи комплекс питань, що виникають у процесі пізнання і вимагають відповіді; у широкому значенні – складне теоретичне або практичне питання, яке потребує вивчення і вирішення; у науці – суперечлива ситуація, що виступає у вигляді різнорідних позицій у поясненні певних явищ, об’єктів, процесів і вимагає адекватної теорії для її вирішення.

Прогноз (від грец. – передбачення) – ймовірне науково обґрунтоване судження про перспективи, можливі ситуації, становище того чи іншого явища у майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни їх здійснення.

Програма (від грец. programma – оголошення, розпорядження, указ) – план діяльності; виклад основних положень і цілей діяльності політичних партій тощо; короткий виклад змісту навчальної дисципліни; упорядкована послідовність дій для ЕОМ, що реалізує алгоритм вирішення певних задач.

Реальність (від лат. realis – дійсний) – те, що існує насправді; об’єктивна реальність; все існуюче, тобто матеріальний світ і всі його ідеальні продукти. Критерієм реальності об’єктів, процесів, подій, фактів, явищ, властивостей і т.д. виступає суспільна практика.

Резюме (від франц. resume) – короткий виклад основного змісту доповіді, дискусії тощо.

Реферат (від лат. refero – повідомляю) – стислий письмовий або усний публічний виклад змісту однієї або кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми чи літературного твору.

Реферативний журнал – періодичне видання довідково-бібліографічного характеру, що містить інформацію про новітні досягнення з відповідних галузей знань, стисло передає основний зміст окремих видань, статей, електронних джерел тощо.

Рецензія – опис, який містить розбір і критичну оцінку опублікованої статті або монографії.

Риторика (від грец. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства.

Самостійна робота – навчальна діяльність студентів, спрямована на вивчення й оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Семінар (від лат. seminare – розсадник) – форма групових занять із певної дисципліни або теми при активній участі слухачів, студентів, учнів.

Символ (від грец. – знак, пізнавальна прикмета) – ідея, образ або об’єкт , що має власний зміст і одночасно подає в узагальненій, нерозвиненій формі дещо інший зміст.

Симпозіум (від лат. symposium, грец. symposion) – нарада з певного питання.

Синтез (від грец. synthesis – складання) – об’єднання раніше виокремлених частин у ціле, в якому протиріччя і протилежність послаблюються або знімаються.

Система (від грец. Systema – утворення) – сукупність елементів, що перебувають у певних зв’язках один із одним і з середовищем, утворюючи при цьому певну цілісність, єдність.

Систематизувати – приводити в певну систему, розташовувати у визначеному порядку, встановлювати певні закономірності.

Системний підхід – принцип пізнавальної і практичної діяльності, що ґрунтується на системному відображенні дійсності.

Ситуаційний підхід – аналіз результатів функціонування системи у різних ситуаціях, вивчення динаміки зміни цих результатів.

Слово ключове – слово або словосполучення, що найбільш повно відображає зміст і суть наукової праці або її частини.

Спостереження – метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допомогою органів чуття, без втручання їх у буття дослідника.

Стандарт (від англ. standard – норма, зразок, мірило) – в широкому значенні: зразок, еталон, модель; нормативно-технічний документ із стандартизації, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандартизації, затверджується компетентним органом.

Стандарти – нормативно-технічні документи, в яких встановлено комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації і затверджений компетентними органами.

Статистика (від лат. status – держава) – вид суспільної діяльності, спрямований на отримання, обробку й аналіз інформації, що характеризує політичні закономірності суспільства в усьому різноманітті, у нерозривному зв’язку з якісним змістом; галузь суспільних наук, де подаються загальні питання виміру й аналізу масових кількісних відношень і взаємозв’язків.

Стаття – є основною формою письмової інформації між спеціалістами, які працюють в одній або суміжній галузях науки.

Стиль (від лат. stilus, грец. stylos – паличка для письма) – індивідуальна манера, своєрідні ідейно-художні особливості митця; функціональний різновид літературної мови; особливості мовлення, побудова мовлення згідно з нормами синтаксису тощо.

Структура (від лат. structura – побудова, розміщення) – упорядкованість відношень, що зв’язують елементи системи і сприяють її рівновазі; спосіб організації системи, тип зв’язків.

Судження – думка, в якій за допомогою зв’язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано – за допомогою умовиводу.

Схема (від грец. schema – вид, форма) – умовне креслення, що розкриває принцип побудови або функціонування чого-небудь; зображення або опис у загальних рисах; попередній план; абстрактне, спрощене зображення чого-небудь, загальна готова формула.

Талант (від грец. talantos – вага, терези) – природна обдарованість людини, здібність до творчої діяльності.

Творчість – діяльність, що сприяє появі нової якості; виявляється у будь-якій сфері (науковій, художній, політичній, комунікаційній, науково-технічній і т.д.), де створюється, відкривається, віднаходиться щось нове.

Теза (від грец. thesis – положення, твердження) – коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення, монографії, дисертації.

Тезаурус (від грец. thesauros – cкарб) – тип словника, що подає лексичний склад мови в повному обсязі; в інформатиці – повний систематизований набір даних у будь-якій сфері знання, що дозволяє людині або обчислювальній машині орієнтуватися в ній.

Тема (від грец. thema – основа, положення) – предмет судження, зображення, дослідження, обговорення (напр., тема дисертації, лекції і т.д.), наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.

Тенденція (від лат. tendere – спрямовую) – напрямок розвитку будь-якого явища або процесу, певні зміни неоднозначного характеру.

Теорія (від грец. theoria – розгляд, міркування, вчення) – система достовірних знань про дійсність, що описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Термін (від лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що має точно позначити поняття і його зв’язки з іншими поняттями в межах певної сфери.

Тест (від англ. test – випробування) – завдання, що має коротку стандартну форму і за допомогою результатів якого можна судити про психофізіологічні та інші характеристики особистості або робити короткі соціологічні висновки.

Толерантність (від лат. tolerans – терплячий) – терпимість, поблажливість.

Транслітерація – передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною мовою, засобами іншої графічної системи, тобто передача однієї писемності літерами іншої.

УДК – це міжнародна універсальна система, яка дозволяє детально представити зміст документальних фондів, забезпечити оперативний пошук інформації, має можливість свого розвитку і самовдосконалення.

Умовивід – розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов’язане з вихідним.

Упорядкування – авторська праця, що полягає в доборі, систематизації, обробці матеріалів для включення в збірник. Якщо збірник включає твори, що охороняються авторським правом, упорядник здобуває право на нього за умови дотримання прав авторів цих творів.

Факт (від лат. factum – здійснене, виконане) – поняття, що означає наявність певної реальності, на противагу вигаданому, уявному; у методології науки – одиниця емпіричного знання, що співвідноситься з гіпотезою і теорією.

Фактор (від лат. factor – той, що робить) – чинник, рушійна сила, причина певного явища, процесу.

Феномен (від грец. phainomenon – те, що з’являється) – явище, в якому спостерігається певна суть; рідкісне, незвичайне явище або видатна, виняткова людина.

Фіксація, фіксування (від франц. fixation – закріплювання, установлення) – запис, реєстрація, установлення чого-небудь.

Формула (від лат. formula – образ, вид) – точне загальне визначення певного правила, закону тощо; узагалі будь-яке визначення, виражене стисло;

Форум (від лат. forum – площа, двір) – масові представницькі збори, з’їзд, конференція, конгрес.

Фрагмент (від франц. fragment – уламок, шматок) – уривок певного тексту чи твору (в науці, мистецтві, літературі тощо).

Фундаментальні дослідження – дослідження спрямовані на пізнання законів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи, суспільства чи мислення без конкретного їх використання.

Фундаментальні економічні науки (довгострокові знання) досліджують об'єктивні економічні закони, рушійні сили умов і факторів функціонування господарських механізмів, обґрунтування найбільш раціональних шляхів і способів використання економічних ресурсів.

Фундаментальні наукові дослідження – науково-теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язку.

Хрестоматія (від грец. chrestos – корисний і вивчаю) – навчальна книга, укладена із систематично підібраних матеріалів (художніх, публіцистичних, наукових та ін.) творів або їх уривків.

Цитата (від нім. zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – буквально відтворені фрагменти чужої промови, вислову чи статті для підтвердження власного погляду, полеміки з цитованим автором.

Член-кореспондент – академічне звання в Україні та деяких інших країнах, що надається ученому, обраному до складу Академії наук, який не користується всіма правами дійсного члена АН.

Шифр (від франц. chiffre – цифра) – у бібліотечній справі – умовне позначення місця книги на бібліотечних полицях, документальних матеріалів – у книгосховищі.

Шкала (від нім. skala і лат. scalae – драбина) – у вимірювальних приладах – лінійка (або циферблат) із поділками; 2) низка величин у висхідному чи низхідному порядку.

Школа (від лат. Schola, грец. schole – дозвілля, учена бесіда) – навчально-виховний загальноосвітній заклад; напрям у науці, мистецтві, літературі, суспільно-політичній думці, що ґрунтується на спільних поглядах, принципах тощо.

Шрифт (від нім. schrift – писати) – написання, накреслення літер.

Содержание