Гендерний аспект виховання студентської молоді

В умовах глобалізації та модернізації освіти гендерний аспект ви-ховання студентської молоді набуває особливої актуальності, оскільки забезпечує здатність до всебічної самореалізації особистості на заса-дах гендерної рівності.

У цілій низці праць зарубіжних та вітчизняних науковців висвіт-лена проблема гендерного виховання, а саме: гендерні аспекти навчання і виховання учнів (Е. Брайтенбах, Т. Голованова, А. Кайзер, Н. Кутова, О. Петренко, Г. Фаульстіх-Віеланд, Г. Шумахер); гендерні дослідження освітніх процесів (Х. Брюттнер, І. Іванова, Л. Кобелянська, М. Краєнбаум, І. Лебединська, Г. Ленц, Д. Лєммермолє, Л. Розе, О. Луценко, І. Мунтян, М. Музіол, Е. Ніссен, А. Олійник, Л. Розе, Х. Ролофф, О. Цокур); фор-мування гендерної педагогіки (С. Бухен, М. Горсткемпер, К. Деріхс-Кунстманн, В. Кравець, П. Мільгоффер, Х. Фімер, Л. Штильова); ген-дерна соціалізація молоді (Г. Більден, І. Бремер, К. Гаґеманн–Віте, К. Ульріх, С. Харченко, Ю. Ціннекер), гендерна рівність у шкільній освіті (Т. Говорун, Г. Браун, У. Кессельс, Л. Фрід); рівні можливості у суспільстві (Ш. Берн, С. Валь, І. Кон, Л. Міщик, У.-Г. Шпітта); форму-вання гендерної культури молоді (О. Кізь, О. Кікінежді, П. Міддлетон, А. Пренгель); гендерні стереотипи поведінки хлопців та дівчат у сучас-ній школі (С. Вихор, А. Гільгерс, Л. Кобелянська, Н. Хайде, Б. Штіплер); диференціація трудової праці чоловіків та жінок (І. Клецина); гендерний підхід та формування гендерної компетентності у процесі профе-сійної підготовки майбутніх педагогів досліджують російські та вітчизняні науковці: Л. Булатова, І. Загайнов, Я. Кічук, Л. Смоляр, В. Рожкова, Н. Приходькіна. Питання гендерних відмінностей та ди-ференціації гендерних ролей вивчали Н. Гусак, Б. Кочубей, О. Лосєва, З. Янкова.

Проблема гендерного виховання студентів вищого аграрного навчального закладу розкрита у роботах С.В. Виговської (професійне становлення студенток у вищих аграрних навчальних закладах), Т.Ф. Мельничук (естетичне виховання студентів вищих навчальних закладів аграрного профілю засобами мистецтва), Л.М. Омельченко (соціально-педагогічні умови подолання конфліктів у молодій сім’ї), В.І. Стахневич (професійне становлення жінок у системі вищої освіти), С.В. Яшник (педагогічні умови виховання культури між статевих сто-сунків у студентів ВНЗ) та інших вчених.

Доцільно зазначити, що при Національному університеті біоре-сурсів і природокористування (далі НУБіП) України проводить актив-ну діяльність клуб ділової жінки «Гармонія», заснований 15 вересня 2004 року доцентом кафедри культурології Тетяною Мельничук. Клуб «Гармонія» є неформальним любительським об’єднанням жінок з ак-тивною життєвою позицією. Основна мета клубу – спрямування творчих сил на відродження та утвердження історичних святинь, національ-них традицій та звичаїв, ідеалів та духовної культури українського народу, сприяння розвитку різноманітних освітніх та культурних про-грам в Україні, підвищення статусу жінок в суспільстві. Основні завдання спілки полягають у проведенні зустрічей з цікавими людьми; актив-ний відпочинок колективу жінок НУБіП України, самоствердження особистості; пропаганда здорового способу життя викладачів як при-клад для наслідування студентською молоддю; підняття значущості жінки в суспільстві, в НУБіП України тощо [1].

У 2006–2008 роках клуб розширив свою структуру, охопивши всі регіональні підрозділи НУБіП України у різних її куточках. Сьо-годні такі осередки жіночої організації існують у Мукачеві, Заліщиках, Бережанах, Боярці, Ірпіні, Ніжині, Немішаєві та АР Крим. «Жіноцтво об’єднує свої зусилля для відродження і утвердження у суспільстві історичних святинь, традицій, звичаїв, духовної культури українського народу. Головними формами роботи клубу є організація «круглих столів», конференцій з гендерної політики та культурологічної те-матики, зустрічі з видатними особистостями нашого часу, цікаві мандрівки» [1, С. 4].

Важливу роль у науковій діяльності клубу «Гармонія» відіграє кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної роботи та психології Валентина Стахневич, яка є головою неурядової жіночої організації НУБіП України «Жінки в аграрній освіті». Пані Валентина бере активну участь у проведенні семінарів з гендерної тематики та є ініціатором введення нової дисципліни для соціальних педагогів «Основи гендерної педагогіки і психології».

Слід зазначити, що у 2007 році у НУБіП України проходила міжнародна конференція «Гендерна ідентичність сучасного україн-ського суспільства». Так, серед розглянутих питань особлива увага приділялася таким проблемам як «перспективи розвитку гендерного підходу в освіті. Гендерна культура молоді – результат виховання» та «гендерні відносини у сфері сімейного життя, соціальний статус жін-ки в Україні».

З 2010 року студенти педагогічного факультету НУБіП України слухають курс «Основи сексуальної культури». Автор курсу Т.П. Івах-ненко вважає, що основне завдання дисципліни полягає у визначенні соціально-педагогічних факторів, що впливають на сексуальну куль-туру студентської молоді, а також дослідженні динаміки змін сексуаль-ної моралі у період ранньої дорослості [2].

Перш за все доцільно зупинитись на понятійно-категоріальному апараті нашого дослідження. Під поняттям «гендер» розуміють «со-ціальну» стать людини на основі певного суспільного досвіду, нако-пиченого у поведінці чоловіків та жінок, тобто гендер є соціальною конструкцією, що зумовлена особливостями соціальної структури у кожному суспільстві.

На переконання Л. Смоляр, у процесі соціалізації слід врахо-вувати волевиявлення обох соціальних статей (жінок та чоловіків) для формування егалітарної свідомості, що є завданням окремої педа-гогічної системи – гендерної педагогіки [3]. Доцільно зазначити, що основною ціллю гендерної педагогіки є корекція процесу соціалізації молоді з урахуванням гендерних інтересів та соціально-культурного й економічного контекстів.

Невід’ємною складовою гендерної педагогіки є гендерне вихован-ня – «цілеспрямований систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування у них егалітарних цінно-стей, поваги до особистості незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей, здібностей задля її самореалізації, оволодіння навичками статевотолерантної поведінки» [4, С. 377]. Тому гендерне виховання є керованим процесом формування соціокультурних механізмів кон-струювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки, діяльності та психологічних характеристик особистості. Таким чином, гендерне ви-ховання реалізується спочатку у процесі первинної соціалізації за допомогою інституту сім’ї та найближчого оточення, а далі у процесі вторинної соціалізації, яка, по суті, є продовженням первинної, але від-бувається у різних соціальних інститутах, де домінуючу роль відіграє інститут освіти. Отож, гендерне виховання покликане забезпечити гар-монійний розвиток особистості, вільний від гендерних стереотипів, в якому відсутня ієрархія чоловічих та жіночих ролей.

Гендерні стереотипи – узагальнені, усталені уявлення щодо по-ведінки, ролей і функцій чоловіків та жінок [5]. Гендерні стереотипи визначають розподіл ролей та статусів, які у суспільстві виконують чоловіки та жінки (наприклад, прийнято вважати, що чоловік є го-дувальником сім’ї, а жінка – берегинею роду та домогосподаркою).

Гендерні стереотипи особливим чином впливають на всі вікові категорії людей. Мета нашого дослідження зумовлена вивченням ген-дерного виховання студентської молоді, оскільки молоді люди можуть зіткнутися із невідповідністю гендерного виховання, наприклад, у сім’ї та особливостями гендерного виховання у вузі, впровадженню якого посприяла гуманізація та модернізація вищої освіти. Студент-ська молодь – окрема соціально-демографічна група, що характери-зується високою соціальною активністю, що проявляється у випробуван-ні та використанні соціальних та гендерних ролей [6]. Так, молоде покоління характеризується своїм статусом, менталітетом, системою політичних переконань та моральних цінностей.

Російська дослідниця І. Костикова вважає, що освіта студентів повинна базуватися на роз’ясненні гендерних стереотипів, з якими стикається молодь, і спільному пошукові засобів подолання цих стереотипів [7]. Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальний інститут освіти, адже виховання молодих людей повинно акцентувати увагу саме на особистісних мотиваціях та бажаннях студентів, а не повністю бути підпорядкованим вимогам суспільства, яке «насаджує» традиційну ідеологію.

На сучасному етапі у системі вітчизняної освіти велику роль відіграє компетентнісний підхід у процесі підготовки майбутніх спе-ціалістів, оскільки передбачає синтез таких видів компетентностей як загальнопедагогічна, психологічна, соціально-перцептивна, комуніка-тивна та правова. Не менш важливою умовою організації ефективної соціально-педагогічної діяльності є «всебічне сприйняття особистості, врахування усіх її специфічних рис та особливостей, у тому числі – як і представника певної статі, носія певних якостей, що визначають зміст життєдіяльності і самопочуття індивіда як чоловіка або жінки, тобто носія гендерних відмінностей» [8, С. 71].

На переконання російських дослідників С. Рожкової та В. Мошенко, гендерна компетентність свідчить про розуміння педагогом чоловічих та жіночих ролей, функцій, статусу та взаємостосунків, а також здат-ність до критичного аналізу власної діяльності як представника певного гендеру. Таким чином, дослідники виокремлюють такі складові ген-дерної компетентності: змістовна (знання), рефлексивна (оцінка та усвідомлення) та організаційна (діяльність) [8, С. 72]. Саме на етапі, коли знання використовують у діяльності, тоді реалізується і від-творюється компетентність, що характеризується такими ознаками як багатофункціональність, міждисциплінарність, багатовимірність, і міс-тить особисті якості, інтелектуальні здібності, комунікативні уміння педагога, пов’язані з його гендерною культурою.

Гендерна компетентність соціального педагога – це «невід’ємна складова професіоналізму, система знань, умінь та переконань у сфе-рі реалізації, що дозволяє здійснювати ефективну соціально-педаго-гічну діяльність із представниками обох статей, забезпечувати оптимальні умови для процесу гендерної соціалізації – володіння високим рівнем гендерної культури та толерантності» [8, С. 73–74].

Доцільно зазначити, що у державній національній програмі «Освіта. Україна XXI ст.»[9] визначено та описано головні засади національного навчання та виховання, де домінують принципи гума-нізму, демократизму, взаємозв’язку поколінь тощо. Серед основних напрямків реформування освіти є розгортання масової гендерної ос-віти на засадах гендерного паритету. Так, залучення гендерного аспекту у систему професійної підготовки студентів вузів сприятиме підвищен-ню результативності педагогічної діяльності, а як наслідок – формування навичок егалітарної поведінки. На розвиток сучасної системи освіти суттєво впливають вимоги Болонської декларації, оскільки потребують узгодження вітчизняних стандартів у галузі освіти, зокрема у сфері виховання, з європейськими зразками.

Вітчизняна система освіти та виховання донедавна була «без-статевою», тобто освітній заклад не ставив собі за мету посприяти розвитку та формуванню гендерної ідентичності особистості. Проте протягом останніх десятиріч спостерігається процес поступового впровадження гендерного аспекту в систему української освіти та виховання. Важливим чинником таких змін є, перш за все, науково-технічні досягнення та соціокультурні зміни у сучасному суспіль-ному житті. Безперечною складовою трансформації сучасної системи освіти є також запозичений досвід організації навчально-виховного процесу іноземних країн, зокрема скандинавських, де спостерігається найвищий рівень гендерної рівності.

Таким чином, ефективність гендерного виховання обумовлю-ється методами його впровадження. Такі форми, методи та прийоми викладання як лекції, семінари, диспути, бесіди, самостійна робота з підручником, написання рефератів, рольові ігри, тренінги, проекти, «творча праця», прийом колажу сприяють реалізації гендерного вихо-вання, оскільки передбачають активне залучення студентів до співпраці з викладачами, навчають аналізувати матеріал, виховують здатність висувати свою точку зору, погоджуватися чи не погоджуватися з тією чи іншою концепцією, формують вміння робити власні висновки.

Соціалізація людини триває протягом всього життя, тому існує можливість реконструкції гендерних стереотипів. Так, Л. Ковальчук у праці «Гендерне виховання учнівської молоді в Німеччині» порівнює гендерне виховання українських та німецьких молодих людей, на основі чого виокремлює такі чинники зміни стереотипного світогляду [10]: невід’ємною складовою навчальних програм ВНЗ повинна бути тематика гендерних досліджень; ознайомлення з міжнародною орга-нізацією системи гендерної освіти та виховання; запозичення досвіду гендерного виховання та впровадження його окремих складових з метою вдосконалення вітчизняної педагогіки; активне залучення гро-мадських організацій до співробітництва з метою впровадження та розвитку гендерних підходів; розробка навчальних курсів, окремих модулів, здійснення навчально-методичного забезпечення підготовки та перепідготовки викладачів; висвітлення проблеми гендерної освіти у ЗМІ, організація наукових конференцій та «круглих столів».

Гендерне виховання є невід’ємною складовою гуманітарної педа-гогіки і саме тому, на думку В. Кравця, передбачає реалізацію таких ліній поведінки [5, С. 378–379]: кожна людина має право обирати про-фесію на основі індивідуальних інтересів, здібностей та мотивацій, оскільки не існує статевовідповідного роду діяльності; організація інституту сім’ї зобов’язує виконання сімейних обов’язків (виховання дітей) в однаковій мірі як чоловіком, так і жінкою, тобто передбачає відсутність ієрархічності маскулінних та фемінних ролей; оволодіння трудовими вміннями та навичками професійної мобільності – право кожної дівчини та хлопця, незалежно від їхньої статевої приналеж-ності; домінуючу роль у вихованні дітей повинен відігравати підхід про егалітарні здібності статей та їхні життєві сценарії; недопусти-мою є дискримінація дітей за статевою ознакою у всіх сферах життя (як приватній, так і суспільній); у процесі виховання слід абстрагу-ватися від гендерних стереотипів; гендерний паритет – основна мета гендернонейтрального виховання.

Таким чином, організація сім’ї як соціального інституту, повинна трансформуватися. На зміну традиційній моделі, що зумовлюється домінуванням однієї статі (як правило, чоловіка, який відповідає за матеріальне забезпечення сім’ї, а дружина, в свою чергу, займається вихованням дітей та веде домашнє господарство), повинна засвоїтися егалітарна модель сім’ї, де авторитет кожного члена є в однаковій мірі значущим. Так, ця модель передбачає взаємозамінність гендерних ролей на основі гнучкості розподілу сімейних обов’язків та видів діяльності; конструктивний спосіб розв’язання конфліктів; виховання в умовах розширення автономії дитини тощо [5].

Україна приєдналася до основних міжнародних документів сто-совно підвищення статусу жінок у суспільстві, створення умов для рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень на всіх рівнях влади, в тому числі і до Пекінської декларації та Платформи дій, схвалених Четвертою Всесвітньою конференцією зі становища жінок і Підсум-кового документа Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй «Жінки в 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир в XXI столітті», присвяченого п’ятій річниці проведення Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок, вживає заходів щодо виконання взятих зобов’язань перед Організацією Об’єднаних Націй, Міжнародною організацією праці, Всесвітньою організацією охорони здоров’я й іншими міжнародними організаціями та перед українським суспільством. У сучасному міжнародному праві основу захисту жінок становить принцип рівності чоловіка й жінки. У найбільш загальній формі цей принцип закріплено у Статті ООН як обов’язок поважати права усіх, незалежно від статі [11].

Прикладом реалізації державної політики України щодо поліп-шення становища жінок в суспільстві є Київський міський Центр роботи з жінками, який створено у 1998 році за розпорядженням Київської міської державної адміністрації та за участю ряду жіночих громадських організацій. Центр роботи з жінками був першою і, дов-гий час, єдиною державною організацією, діяльність якої зосереджено на захисті прав жінок, наданні жінкам практичної допомоги у вирі-шенні їх проблем.

У тематичному словнику цього Центру прописано, що гендерна демократія та гендерна рівність є невід’ємними структурними еле-ментами організації соціальної системи суспільства. Так, гендерна демократія – це система волевиявлення двох статей – жінок та чоловіків – у громадянському суспільстві як рівних у правах та можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленні політикою правових і державних структур з ураху-ванням гендерних інтересів та потреб. Гендерна рівність – це такі відношення жінки з суспільством, при яких суспільство законодавчо проголошує, гарантує і реалізує рівні права жінок і чоловіків у всіх сферах життя і визначає материнство соціально-значимою функцією. Справедливість веде до рівності.

Особливу увагу Центр приділяє наданню жінкам та молоді м. Києва освітніх послуг. При Центрі постійно діє Молодіжна гімна-зія, ряд навчальних курсів. Наприклад, програма «Молодіжна жіноча гімназія» була започаткована у січні 1999 року з метою надання неформальної додаткової освіти для молоді м.Києва, спрямованої на формування громадянської та національної свідомості молодих лю-дей, саморозвиток та самореалізацію молоді. У зв’язку з великим бажанням молоді чоловічої статі міста Києва отримати подібну освіту, у 2001 році п’ятий набір до її лав відбувався за назвою «Молодіжна гімназія», протягом жовтня 2001 – січня 2002 рр. Таким чином, це зумовило відповідні зміни у методиці викладання, навчальному пла-ні. Основні завдання програми: використання освітньо-культурного впливу для оптимізації життєдіяльності молоді, попередження негатив-них явищ у молодіжному середовищі; пропаганда принципів гендерної рівності, надання учасникам знань про права жінок, основи гендерного партнерства між жінками та чоловіками у суспільстві; засвоєння мо-лоддю навичок здорового способу життя; пошук та підтримка обдаро-ваної молоді; оптимізація інформаційно-методичного забезпечення роботи з молоддю тощо [12].

Також Центр влаштовує інформаційні заходи для вирішення проблем жінок: співпраця зі ЗМІ з метою висвітлення стану гендер-них відносин, основних проблем жінок у м. Києві, діяльності Центру; освітні (укладання і поширення друкованої інформації про права жі-нок, правові гарантії їх реалізації та захисту). За підтримки спонсорів, Центр видає великий обсяг літератури, у якій висвітлюється правові, психологічні та соціальні проблеми жінок, шляхи їх подолання; про-філактично-правозахисні, спрямовані на попередження дискримінації та насильства стосовно жінок, запобігання «торгівлі» жінками; семінари, круглі столи для представників державних та громадських організацій.

Доцільно зазначити, що гендерне виховання передбачає подо-лання домашнього насильства та торгівлі жінками. Так, у 1999 році Winrock International отримав грант від Бюро Боротьби зі Злочинністю та Наркобізнесом Держдепартаменту США для реалізації дворічного проекту, основне завдання якого полягало у попередженні домашнього насильства та торгівлі жінками шляхом проведення мульти-дисцип-лінарних тренінгів. Мета проекту полягала у розробці конкретних рекомендацій, спрямованих на потреби тренінгів для працівників пра-воохоронних органів.

Метою центру соціальної допомоги «Джерело» (м. Київ) є надання всебічної допомоги, яка надається жінкам, дітям, людям похилого віку та малозабезпеченим верствам населення. Тут забезпечується захист їх громадських прав та адаптація в умовах сучасної соціальної-економічної скрути. Напрямки діяльності центру: соціальний, благо-дійний, культурний, дослідницький, консультативний та політичний.

Слід зазначити, що гендерне виховання відіграє важливу роль у навчально-виховному процесі студентської молоді, оскільки готує молодих людей до професійної діяльності.

Із часів виникнення примітивних племен і до сьогоднішніх часів для будь-якого суспільства притаманний розподіл праці між пред-ставниками чоловічої та жіночої статей. Як правило, у переважній більшості випадків вони виконують різну роботу та різні соціальні функції, тобто трудова діяльність чоловіків і жінок відрізняється. Причиною такої диференціації є стереотипні уявлення щодо суто чо-ловічих та жіночих видів діяльності, що зумовлені культурно-істо-ричним розвитком людства. Н. Слюсаренко на основі опрацьованих низки історичних джерел робить висновок, що для виконання ролі хорошої дружини й матері готували дівчат, а за хлопцями закріплю-валося право на «зовнішню» діяльність [13]. Однак, останнім часом спостерігається послаблення поляризації чоловічих та жіночих ролей, а статевий розподіл праці втратив жорсткість та нормативність.

Якщо розглянути розподіл науковців України за статевою при-належністю, віковими групами, вищими науковими знаннями (на кінець 1999 року), то отримані показники є досить диференційованими. Так, серед 1507 жінок, які мали науковий ступінь, наукові звання академіка мали 88 жінок, члена-кореспондента – 42, професора – 620, доцента – 301, старшого наукового співробітника – 406. Число чо-ловіків-науковців становило 8726, які мали наукові звання: академіка – 1319 чоловіків, члена-кореспондента – 476, професора – 4661, доцента – 1425, старшого наукового співробітника – 1864. Доцільно зазначити, що найбільш чисельна вікова група науковців серед жінок та чоло-віків є люди віком 61–70 років [14]. Як бачимо, кількість чоловіків-науковців перевищує жіночу категорію науковців у 5,5 разів.

Доцільно зазначити, що гендерна сегрегація викладацького скла-ду освітніх закладів має свою структуру. Так, на нищих щаблях освітніх установ (дитячі садки, початкові та середні школи) спостерігається переважна більшість представниць жіночої статі серед викладацького складу, в той час як у вищих закладах (наприклад, ВНЗ) домінує чо-ловічий викладацький персонал з більш вищими науковими званнями. Дослідження «Питомої ваги жінок у загальній кількості працівників галузі та їхня середньомісячна заробітна плата відносно заробітної плати чоловіків» [14], яке проводилося протягом 1995–1999 років, дозволяє зробити висновок, що у більшості випадків керівні посади, де оплата праці є вищою, обіймають чоловіки, а жінки їм підкоряються, виконують менш кваліфіковану роботу.

Наведена вище статистична інформація підтверджує існування у нашій країні гендерних стереотипів, які так чи інакше впливають на підростаюче покоління. Ось чому інтеграція гендерного підходу в на-ціональну систему освіти на сучасному етапі є необхідною. І. Мунтян наголошує на тому, що гендерна збалансованість в Україні повинна бути одним з індикаторів її визнання як розвиненої держави, що стоїть перед європейським вибором [15].

Л. Смоляр наголошує, що гендерна освіта передбачає вивчення сукупності відносин жінок і чоловіків у суспільстві (наприклад, тра-дицій, формальних та неформальних правил і норм тощо). Дослідниця вважає, що інтеграція гендерних підходів в освіті вимагає: введення спеціальних предметів і спецкурсів з гендерної проблематики; експер-тизи наявних програм та підручників; розроблення відповідних навчаль-них програм, методичних посібників, підручників для різних типів навчальних закладів [4].

Особливої ваги набуває розвиток гендерної чутливості педагога, що проявляється у таких процесах як сприйняття, усвідомлення й мо-делювання впливу вербальних, невербальних і предметних чинників соціального середовища. О. Цокур пропонує розуміти «гендерну чутли-вість» як своєрідні здібності педагога здійснювати аналіз та синтез впливу чинників соціального середовища, володіти методами і фор-мами конструювання гендерної ідентичності дитини, а також здатність вчасно реагувати на будь-які прояви дискримінації за ознакою статі, тобто сексизму [16, С. 12].

Насамкінець, коротко розглянемо основні аспекти гендерної педагогіки іноземних країн. Так, німецькі вчені Г. Фаульштіх-Віланд (H. Faulstich-Wieland) та А. Кайзер (A. Kaiser) називають такі основні передумови виникнення німецької гендерної педагогіки: «злам тради-ційної системи гендерної стратифікації; ослаблення поляризації жіно-чих та чоловічих соціальних ролей; зміна культурних стереотипів маскулінності та фемінності; егалітаризм, що став одним з пріори-тетних напрямів державної політики Німеччини» [4, С. 494]. Таким чином, це все привело до необхідності переосмислення ролі жінки в різних сферах громадської та професійної діяльності.

Швеція вважається дружньою до жінок (female-friendly) краї-ною, де гендерна рівність є цінністю для суспільства. Таку позицію можна пояснити передусім тим, що Швеція презентує скандинавську модель держави загального добробуту, в якій гендерна рівність забез-печується на державному рівні, і питання рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок є цінністю для шведського суспільства. Активно проводять свою діяльність жіночі групи, особливо у політичних пар-тіях (існує політика «державного фемінізму» («state feminism»). Отож, Скандинавська модель політики загального добробуту – «індивідуальна модель» соціальної політики (на противагу «моделі чоловіка-годуваль-ника»). Доцільно зазначити, що жіночим шведським клубам характерна універсальність, оскільки вони підтримують «вразливі суспільні гру-пи» (інвалідів, літніх людей, дітей, представників етнічних меншин, жінок) [17].

Отже, гендерне виховання у ВНЗ – це окрема важлива складова процесу соціалізації кожної особистості. Тому навчально-виховний процес повинен базуватися на рівноправному ставленні як до хлоп-ців, так і до дівчат. Насамперед культура поведінки повинна бути звільнена від гендерних стереотипів.

Таким чином, ми ознайомилися з теоретичними аспектами ген-дерного виховання студентської молоді. У майбутньому плануємо провести дослідження серед наставників і студентів з метою вивчен-ня стану гендерної вихованості студентів та методики гендерного виховання в НУБіП України.