logo
Посібник Теорія і методика виховання

2. Проблема студентського самоврядування в психолого-педагогічних дослідженнях

Характерною особливістю ВАЗО є те, що значна частина студентів має досвід управління групою чи класом. Так, за даними П.Г. Лузана, 75% студентів сільськогосподарського вузу були задіяні у сфері уп-равління групою чи класом (1987 рік).

У процесі дослідження ми дійшли висновку, що сьогодні у студентів значно менший досвід управління та недостатня готовність до управлінської діяльності, так як учнівському самоврядуванню не приділяється достатньої уваги. Навички організаторської діяльності мають менше 30% студентів Національного аграрного університету, частина з них були старостами груп чи класів, заступниками старост (2002 рік).

Разом з тим, однією із особливостей ВАЗО є те, що тут готують фахівців, які у майбутньому будуть керівниками сільськогосподарських підприємств. Вони повинні вміти самостійно вирішувати всі питання, пов’язані із діяльністю за фахом, а також керувати колективами. За даними соціологічного опитування, проведеного у 30-ти ВЗО України, 40% фахівців не отримують під час навчання у достатній мірі знання і вміння організації та управління колективом. Тому робота у само-врядуванні потрібна студентам ВАЗО як майбутнім керівникам та членам колективів.

На нашу думку, в педагогічний процес ВАЗО варто впроваджу-вати елементи самоврядування. Так, у студентській групі доцільно організовувати консультаційні пункти перед сесіями, обговорювати результати сесій. Разом з наставником студенти повинні планувати організаційно-виховну роботу в групі.

Відзначимо ще й те, що, на думку студентів, їх участь у самовря-дуванні виражається у: оцінці роботи викладачів (15,8% студентів); розподілі стипендій у групі (14,2%); контролі за відвідуванням занять, дисципліною (13,3%); обслуговуванні гуртожитків (1,4%); роботі в ра-дах вузу чи факультету (1,4%); участі у розподілі випускників (0,5%); підборі кандидатур для вступу в аспірантуру (0,2%). Як бачимо, най-більш важливі для студентів питання виявляються найменш доступними для контролю. Причиною такого стану є те, що студенти не вміють користуватися своїми правами, не мають досвіду керівництва, а на початку навчання у ВЗО психологічно не готові брати участь у само-врядуванні. Підтвердження цьому знаходимо у дослідженнях.

Має рацію О.В. Соколовська, акцентуючи увагу на тому, що сту-дентам 1 курсу важко без сторонньої допомоги включитись у систему самоврядування ВЗО. Неготовність першокурсників до самоврядування, що виражається у їхній слабкій поінформованості у питаннях само-врядування, відсутності необхідних організаторських навичок, об-меженості соціального досвіду, несформованості таких особистісних якостей як самостійність, відповідальність, дисциплінованість – все це доводить, що участь першокурсників у самоврядуванні не може бути повністю самодіяльною. Цьому потрібно цілеспрямовано і послідовно вчити. Крім того, вивчення реального досвіду ВЗО Білорусі дозволило авторові стверджувати, що студентське самоврядування ще не стало системою і нормою життя у вищій школі. Тому відмовитись від ву-зівських наставників, котрі можуть практично допомогти у підготовці до самоврядування студентських груп, було б передчасним і необгрун-тованим рішенням.

Необхідно визнати, що самоврядування потребує кваліфікова-ного педагогічного керівництва, яке передбачає готовність педагога до роботи у ньому. Готовність педагога – це не тільки високий рівень педагогічної підготовки, а й знання закономірностей процесу управ-ління, оволодіння уміннями прогнозування, аналізу та діагностики, створення умов для нормального функціонування самоврядування.

Існує кілька підходів до організації роботи студентського само-врядування. На основі структурного підходу самоврядування розгля-дають як явище, що входить до певної системи і є ієрархією окремих компонентів, які пов’язані між собою. За цього підходу клас або група ділиться на ланки, призначаються ланкові, староста. Деякі до-слідники самоврядування пропонують дотримуватись у процесі його організації не структурного, а діяльнісного підходу. За останнього учасники самоврядування самі об’єднуються у мікрогрупи за інтересами під час здійснення навчальної, суспільно-корисної, ігрової, спортивної та інших видів діяльності. Новоутворені мікрогрупи не слід руйнувати, їх варто використовувати для розвитку самоврядування, спираючись як на офіційний актив (старосту та його заступника), так і на не-офіційних лідерів. Перевага діяльнісного підходу до самоврядування заключається в поетапному об’єднанні 2–5 студентів у мікрогрупу, яке відбувається швидше, ніж об’єднання групи в цілому. Налаго-дження зв’язків між мікрогрупами відбувається у процесі їх спільної діяльності. Діяльнісний підхід до самоврядування знайшов своє відоб-раження у нашій експериментальній роботі щодо перевірки впливу студентського самоврядування на гуртування групи.