1. Історична довідка про наставництво

Куратор (від латинського – піклуватись) це – опікун; особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; професор, який керує науковою підготовкою прикріплених до нього аспірантів.

Наставник – той, хто дає поради, навчає, порадник, учитель; досвідчений працівник, який шефствує над молодими робітниками.

Наставництво – це діяльність, що полягає в наданні допомоги порадами, навчанням.

Наставник студентської групи вищого навчального закладу – «це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом студентів групи, окремими студентами, їх батьками, ор-ганізацію і проведення позааудиторної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання й виховання, само-реалізації та розвитку вихованців, їх соціального захисту». Отже, куратор, наставник, класний керівник – слова із схожим значенням.

Розглядаючи наставництво як історичне явище, слід зазначити, що історія інституту класних керівників (наставників) починається з 1813 року, коли Міністерство народної освіти видало постанову про закріплення за учнями кімнатних наглядачів. Пізніше з’являється по-сада класного наглядача, класної дами, вихователя. Її обіймав вчитель, звільнений від уроків. У 1914 році ці посади було скасовано, а у 1935 році посаду класного наставника було поновлено як додаткову до основної учительської посади. Класного наставника призначали з числа викладачів, що мають у класі найбільшу кількість уроків. Клас-ний наставник зобов’язаний уважно слідкувати за розвитком кожного учня, детально знати його здібності, успішність і нахили. Класні на-ставники виконували важливі соціально-педагогічні функції.

Завданням інституту наставників на початку 60-х років ХХ сто-ліття стала оптимізація навчально-виховної роботи у вузі. Доцільність існування інституту наставників підтвердилась практикою, так як він успішно функціонував протягом понад двох десятиліть. Аналіз пси-холого-педагогічної літератури показав, що дослідженню проблеми наставництва приділялась значна увага. Разом з тим відсутність нор-мативного документа про вузівського наставника, безсистемність у публікаціях, недостатня увага до наукового обгрунтування творчих знахідок значною мірою стримували розвиток наставництва у вузах. Разом із змінами в суспільному житті змінювалась і роль наставника: від початкової функції агітатора і керівника всіх сфер життєдіяль-ності студентської групи до помічника у розвитку студентського самоврядування.

В наш час наставництво вступає в новий етап свого розвитку, тому необхідно зміст наставницької діяльності привести у відповід-ність з вимогами сьогоднішнього дня. На жаль, така переорієнтація у вузах здійснюється повільно насамперед через відсутність науково-методичного забезпечення.