41.Характеристика методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.

Виховання повинно формувати певний тип поведінки. Не по­няття і переконання, а конкретні справи і вчинки характеризують вихованість особистості. У цьому зв'язку організація діяльності і формування досвіду громадської поведінки є серцевиною виховного процесу.

Всі методи цієї групи ґрунтуються на практичній діяльності ви­хованців. Керувати цією діяльністю педагоги можуть завдяки тому, що її можна диференціювати на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи й на більш дрібні - операції. Виховний процес поля­гає в тому, що педагог здійснює перехід від керівництва операціями до керівництва діями, а потім до управління (керівництва) діяльністю вихованців (В.Сластьонін).

Загальний метод формування необхідних якостей особистості – вправи. В засвоєнні досвіду суспільної поведінки вирішальна роль належить діяльності. Способом залучення до діяльності є вправо-практичний метод виховання, сутність якого полягає в багаторазовому виконанні потрібних дій, доведення їх до автоматизму. Результат вправ – стійкі якості особистості – навички і звички.Ефективність вправ залежить від таких умов: а) системи вправ; б) їх змісту; в) до­ступності; г) обсягу; д) частоти повторень; е) контролю і корекції; є) особистих якостей вихованців; ж) місця і часу виконання; з) поєднан­ня індивідуальних, групових і колективних форм вправ; и) мотивації і стимуляції вправ.

Плануючи систему вправ, вихователю необхідно передбачувати, які навички і звички вироблятимуться в учнів. Виховання мусить виробляти життєво необхідні, важливі, корисні навички і звички. Тому виховні вправи не вигадуються, а беруться з життя, задаються реаль­ними ситуаціями. В першу чергу використовуються вправи для виро­блення загальнолюдських моральних якостей, дефіцит яких у сучас­ному світі стає все відчутнішим.

Щоб сформувати міцні навички і звички, необхідно розпочинати вправи якомога раніше, бо чим молодший організм, тим швидше зміцнюються в ньому звички. Звикнувши, людина вміло керує своїми почуттями, гальмує свої бажання, якщо вони заважають дотримувати­ся певних обов'язків, контролює свої дії, вірно їх оцінює з позиції інтересів інших людей. Витримка, навички самоконтролю, організова­ність, дисципліна, культура спілкування – якості, які ґрунтуються на сформованих вихованням звичках. Вимога – це метод виховання, за допомогою якого норми пове­дінки, виявляючись в особистих відношеннях, викликають, стимулю­ють або гальмують певну діяльність вихованця і появу в нього певних якостей. За формою подання розрізняють прямі і непрямі(побічні) вимоги. Для прямої вимогихарактерні імперативність, визначеність, конкретність, точність, зрозумілі вихованцю формулювання, що не мають двох різних тлумачень.

Пред'являється вимога рішуче, причому можлива ціла гама від­тінків, які виражаються інтонацією, силою голосу, мімікою.

Непряма вимога (порада, прохання, натяк, довіра, схвалення та ін.) відрізняється від прямої тим, що стимулом дії є не стільки сама вимога, скільки викликані нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення вихованців.

Вимоги викликають позитивну, негативну або нейтральну (бай­дужу) реакцію. Тому розрізняютьпозитивні і негативні вимоги. Прямі накази здебільшого негативні, оскільки майже завжди викликають негативну реакцію вихованців. До негативних непрямих вимог нале­жать осуд і погрози. Вони, як правило, породжують лицемірство, подвійну мораль, формують зовнішню покірність при внутрішньому опорі.

За способом пред'явлення розрізняють безпосередню і опосере­дковану вимогу. Вимога, за допомогою якої вихователь сам добиваєть­ся від вихованця потрібної поведінки, називається безпосередньою. Вимоги вихованців один до одного, "організовані" вихователем, – опосередковані вимоги. Вони викликають не просту дію окремого вихованця, а ланцюжок дій - наступні вимоги до товаришів. Одна з умов ефективності даного методу – почуття міри.

Привчання – інтенсивно виконувана вправа. Його застосовують тоді, коли необхідно швидко і на високому рівні сформувати необхід­ну якість. Частина привчань супроводжується хворобливими процеса­ми, викликає незадоволення. На жорсткому привчанні ґрунтуються всі казармені системи виховання, наприклад, армійська, де цей метод поєднується з покараннями.

Використання методу привчання в гуманістичних системах ви­ховання обґрунтовується тим, що певний примус, неминуче наявний в цьому методі, спрямований на благо самої людини, і це єдиний при­мус, який може бути виправданий. Гуманістична педагогіка заперечує жорстке привчання, яке суперечить правам людини і нагадує дресиру­вання, вимагає, по можливості, пом'якшення цього методу і викорис­тання його в комплексі з іншими, перш за все з ігровими. Привчання плюс гра - вплив дійовий і гуманний.

1. Чітке й ясне уявлення про мету виховання у самого виховате­ля і його вихованців. Якщо вихователь не зовсім розуміє для чого він прагне прищеплювати ті чи інші якості, чи будуть вони корисними людині в житті, якщо його вихованці не вбачають потреби в тих чи інших діях, то привчання можливе лише на основі неухильного підко­рення. Ніякої користі не буде, доки дитина сама не зрозуміє, що їй це потрібно.

2. Привчаючи, необхідно чітко й зрозуміло формулювати пра­вило, але не давати казенно-бюрократичних вказівок.

3. На кожен відрізок часу має бути виділений оптимальний об­сяг дій, доступних і посильних для вихованців. Для вироблення звич­ки потрібно час, квапливість тут не наближає, а віддаляє мету. Споча­тку необхідно потурбуватися про точність виконання дій, а вже потім — про швидкість.

4. Показуйте як потрібно виконувати дії і які мають бути ре­зультати. Порівняйте вичищені і невичищені черевики, випрасувану і невипрасувану сорочки, але так, щоб це порівняння викликало відгук у душі вихованця, змусило його засоромитися своєї невихованості, викликало бажання негайного її позбавлення.

5. Краще використовувати послідовно-паралельну схему при­вчання. Для послідовного виховання якостей одна за другою потрібно багато часу. Однак, не можна паралельно формувати декілька або багато якостей. Необхідно виділити однорідні групи якостей, в яких вже сформовані якості полегшують виховання нових потрібних рис.

6. Привчання вимагає систематичного контролю. Контроль по­винен бути доброзичливим, зацікавленим, але неослабним і суворим, обов'язково поєднуватися з самоконтролем.

7. Значний педагогічний ефект дає привчання в ігровій формі. Дитина добровільно виконує певні правила поведінки без вказівок збоку. Використовувати ігри варто в тих випадках, коли:

а) мета діяльності недостатньо приваблива для вихованців;

б) процес досягнення мети нудний, одноманітний і пов'язаний з неприємними відчуттями.

Метод доручень має різноманітний характер і використовується для того, щоб розвинути необхідні якості: неорганізованим доручають підготувати і провести захід, що вимагає точності й пунктуальності.

Метод організації діяльності і поведінки вихованців у спеціаль­но створених умовах називаютьметодом виховних ситуацій. Від­значимо деякі важливі моменти, обов'язкові для успішного викорис­тання виховних ситуацій.

Ситуації не повинні бути надуманими. Вони відображають жит­тя з усіма його суперечностями і складнощами. Вихователь спеціально створює лише умови для виникнення ситуації, а сама ситуація пови­нна бути природною. Такі ситуації трапляються в школі на кожному кроці.

Важливу роль для успішного використання методу відіграє рап­товість. Вихованець, який чекає певної реакції педагога, завчасно готує себе до опору і, якщо діяти на нього раптово, у більшості випад­ків він приймає його позицію. Порушників роззброює великодуш­ність, простота, доброта, але за єдиної і важливої умови: вони повинні бути правильно сприйняті як гуманні дії, а не вияв слабкості, невпев­неності. В окремих випадках виправдовує себе невтручання виховате­ля в розвиток ситуацій.