3. Характеристика методів формування досвіду поведінки

Методи привчання і тренування. Досвід – це знання, уміння, навички, звички. Знання – це зафіксовані результати пізнавальної діяльності. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Уміння – це використання своїх знань і навичок для досягнення мети. Навички – це такі дії, які виконуються при частковій автоматизації їх елементів.

З метою формування навичок використовують методи привчання і тренування – організацію планомірного і регулярного виконання студентами певних дій з метою їх перетворення на звичні форми сус-пільної поведінки. Одна з причин того, що студенти не користуються знаннями і навичками в сфері виховання у повсякденному житті – те, що знання і навички не підкріплюються звичкою. Перехід навички у звичку досягається систематичним повторенням її у певних умовах. Одним із засобів привчання до норм поведінки, вироблення звичок є режим дня. Звички, як і навички – це часткові автоматизовані дії. Проте, на відміну від навичок, вони не тільки створюють можливість виконання якоїсь дії, а й забезпечують сам факт її здійснення.

Педагогічна вимога – це метод педагогічного впливу, за допо-могою якого педагог викликає і стимулює (чи припиняє і гальмує) ті чи інші дії людей, виявлення у них певних якостей. А.С. Макаренко вважав, що педагогічну вимогу варто поєднувати з повагою до вихованця.

Види педагогічних вимог:

• Прямі педагогічні вимоги висуваються рішучим тоном, що не визнає заперечень і в чіткому словесному формулюванні містять чітку, недвозначну вказівку відносно того, які дії і як повинні виконувати студенти.

• Опосередковані педагогічні вимоги відрізняються від прямих тим, що стимулом для зумовленої дії стає вже не стільки сама вимога, скільки спричинені нею психологічні фактори: переживання, інтереси, прагнення студентів.

Форми опосередкованих вимог: порада, прохання, довір’я, недо-вір’я, схвалення, натяк, осуд, погроза.

Громадська думка – це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх спільної діяльності і спілкування і виражає ставлення до різних явищ, подій навколишньої дійсності. Громадська думка виступає і як метод, і як результат виховання. Цей метод застосував А.С. Макаренко, який вважав, що сила виховного впливу громадської думки залежить від рівня її сформованості. Роль гро-мадської думки важлива і в сучасному педагогічному процесі.

До громадської думки варто звертатись:

• При виборі старости групи, інших членів активу

• При заохоченні окремих членів колективу

• При покаранні окремих членів колективу

Слід враховувати, що на ефективність громадської думки впли-ває: мікросередовище, макросередовище, думка окремої особистості.

Прогнозування – це передбачення на перспективу, яке вира-жається в проектуванні, моделюванні, плануванні виховного впливу. Основа методу прогнозування – це методика перспективних ліній А.С. Макаренка. Перспективи поділяють на близькі (на завтрашній день), середні (кілька місяців), далекі (на майбутнє). До планування виховної роботи варто залучати самих студентів.

Метод створення виховуючих ситуації. Мета цього методу: щоб допомогти студентам розв’язувати проблемні життєві ситуації, треба створити виховуючі ситуації і вчити їх розв’язувати.

Виховуючі ситуації – це спеціально організовані педагогічні умо-ви з метою виявлення чи формування системи відповідних ставлень. Приклади ситуацій: 1. Всі студенти йдуть дивитись фільм після занять. Один з чергових студентів захворів. Хто залишиться чергувати? 2. Сту-дент дружить з дівчиною. Його дражнять одногрупники.

Виховуючою будь-яка ситуація стає тоді, коли набуває педаго-гічного спрямування. В процесі розв’язання виховуючих ситуацій у студентів формується здатність уявляти себе на місці іншої людини, приймати рішення, самостійно аналізувати й розв’язувати моральні проблеми. З виховною метою використовують різні вербальні ситуації (аналізують афоризми, приказки, розповіді, реальні події), конфліктні ситуації.