Внесок а.С. Макаренка в розвиток теорії груп та колективів

Про життя і творчість Антона Семеновича Макаренка, його вне-сок в теорію колективістського виховання, застосування педагогічної спадщини у навчально-виховному процесі написано вже сотні педа-гогічних праць. Це дисертації, монографії, наукові статті як вітчиз-няних вчених, так і зарубіжних авторів.

Зважаючи на те, що сьогодні тема колективного виховання є дискусійною, вчені обговорюють доцільність використання елементів педагогічного досвіду Макаренка в навчально-виховному процесі, існує неоднозначне ставлення педагогів до терміна «колектив», до принципу виховання особистості в колективі і через колектив, тема статті є актуальною.Перше, на що натрапляє дослідник груп і колек-тивів, який намагається розібратись у цих соціально-психологічних яви-щах, це різноманіття точок зору і неоднозначність розуміння термінів.

Походження слова «колектив» дослідив В.І. Александров [2]. Він пише, що слово «колектив» походить від латинського «collectivus», яке означало щось зібране, збірне ім'я і використовувалось як прик-метник. Процес перетворення слова «колектив» із загальновживаного на термін автор пов'язує з появою соціальної психології. На початку 20 століття термін «колектив» означає суму індивідів, які складають єдину сукупність, утворену за певною ознакою. Переосмислив зміст поняття «колектив» А.С. Макаренко. На його думку колектив – це живий соціальний організм, заснований на соціалістичному принципі об'єднання. Існує інша точка зору, за якою А.С. Макаренко вживав термін «колектив» у значенні виховної общини [6].

Антон Семенович Макаренко – класик української педагогіки, творче життя і педагогічна діяльність якого пройшли в період сталін-ської тоталітарної системи. В засобах масової інформації Макаренка називають «вихователь сталінських гвинтиків», «кишеньковий педагог», «педагог-антигуманіст». Насправді ж А.С. Макаренко робив усе мож-ливе, щоб виховати справжнього громадянина своєї Вітчизни, людину морально стійку, працьовиту, творчу, колективістську, всебічно роз-винену [5].

Розглянемо основні положення теорії груп та колективів і погляди вчених-педагогів сучасності на спадщину А.С. Макаренка. Головне теоретичне положення колективістської концепції виховання: комплекс важливих моральних якостей особистості можна виховати лише в умовах згуртованого колективу. Основною метою виховання в колективі є створення оптимальних умов як для виховання осо-бистості, так і для її самоствердження і саморозвитку. Основний висновок А.С. Макаренка – виховувати в колективі, через колектив і для колективу. Саме цей принцип виховання за радянських часів став головним об’єктом ідеологічного втручання і, отже, джерелом його спотворення. Значна частина педагогів не зуміла втілити в життя головну ідею Макаренка: створити спільноту, де панують взаємини поваги, доброзичливості, захищеності, що є важливою умовою само-ствердження і саморозвитку особистості.

У працях А.С. Макаренка чітко визначені головні принципи ор-ганізації і діяльності колективу: наявність загальноколективних цілей, суверенітет і самоврядування колективу в єдності з педагогічним керівництвом, постійний рух назустріч перспективам, створення і на-копичення традицій, добрий тон життя. Витоки колективу А.С. Мака-ренко бачив у системі загальноколективних цілей, не тільки виділяючи їх як головну умову життєдіяльності колективу, але й розробляючи методику цілеспрямованого їх формування. Ним був вивчений ста-дійний процес розвитку колективу, який полягає у переходах від близької і доступної перспективи на початковій стадії становлення колективу до висунення у вже сформованому колективі дальньої перспективи великого масштабу і суспільного звучання. Колектив формується не в будь-якій діяльності, як справедливо зазначає А.С. Ма-каренко, а лише в такій, яка складає основний зміст його життя.

Основними здобутками А.С. Макаренка є обґрунтування принци-пів виховання особистості в колективі і через колектив та поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього, розробка методик перспективних ліній та паралельної дії, ознак та стадій розвитку колективу, виявлення особливостей виховання волі і характеру дитини та сімейного виховання, теоретичне і практичне визна-чення шляхів побудови такого виховуючого колективу, який створює найбільш сприятливі умови для всебічного розвитку особистості.

Вкладом Антона Семеновича у справу сімейного виховання є його роздуми про виховання і перевиховання, про структуру сім’ї та кількість дітей в ній, мету сімейного виховання та особистість ви-хователя. У творі «Книга для батьків» А.С. Макаренко описав вісім видів несправжнього батьківського авторитету, про які необхідно знати сучасним батькам. Це авторитет пригнічення, віддаленості, педантизму, резонерства, любові, доброти, дружби, підкупу [8].

А.С. Макаренко працював і над проблемою лідерства. В кож-ному виді діяльності є свій лідер, наприклад, лідер-організатор, лідер-інтелектуал, лідери в культурно-масовій та спортивній діяльності тощо. Для того, щоб не допустити суперництва і конфліктів між ними, слід, як вказує А.С. Макаренко, через певний, чітко визначений час, міняти офіційних лідерів. Це було ефективним у тих умовах, в яких працю-вав А.С. Макаренко. Заміна лідера – командира загону – відбувалась планово, 1 раз на півроку. Доцільність таких замін обґрунтована кіль-кома причинами: по-перше, коли людина знаходиться в ранзі лідера, у неї формуються організаційні вміння; по-друге, коли лідер стає рядовим, він краще розуміє вказівки, організаційні дії керівника [9]. Планова заміна лідерів здійснювалась не тільки А.С. Макаренком. Опи-суючи систему управління в сучасних японських фірмах, В.Я. Цвєтов вказує, що тут прийнята відома наперед, традиційна заміна керівни-цтва. Це, у свою чергу, в значній мірі усуває явище конкуренції між претендентами [17].

На думку Є.Г. Сарапулової, педагогічна система А.С. Макаренка базувалась на опосередкованому індивідуальному підході до кожної дитини, в чому й крилася причина високої результативності вихо-вання. Авторка справедливо зазначає, що талановитий педагог, щиро вбачаючи свою місію в формуванні «нової» людини, виховував тала-новитих, сміливих, безкомпромісних інтелектуалів, готових до боротьби з утисками й несправедливістю. Таких людей нелегко, а часто й неможливо було перетворити на безликий, слухняний «гвинтик» со-ціалістичного механізму. Тому головного ідеолога колективістського виховання А.С. Макаренка влада піддавала постійній нищівній кри-тиці й зрештою усунула від роботи в колонії імені М. Горького [13].

Численні наукові публікації з педагогіки та психології 60–80-х років вказують на те, що інтерес вітчизняних і зарубіжних вче-них до проблем формування колективу та колективного виховання був значним. Розробкою теорій груп та колективів займалися працівники кількох лабораторій: «Колектив і особистість» (м. Київ) – В.М. Галу-зинський, О.В. Киричук, М.Ю. Красовицький, М.Ф. Чернобаєва та інші, керівник – О.В. Киричук; «Психологічні дослідження особистості в колективі» (м. Москва) – В.В. Абраменкова, А.В. Петровський, В.А. Пе-тровський, В.В. Шпалинський, Ю.В. Янотовська та інші, керівник – А.В. Петровський; «Колектив і особистість» (м. Москва) – Г.М. Ка-закіна, А.Т. Куракін, А.В. Мудрик, Л.І. Новікова та інші, керівник – Л.І. Новікова та ще ряд лабораторій.

Але родоначальником колективістського виховання вважають А.С. Макаренка. Він зіграв головну роль у створенні і обґрунтуванні теорії колективу, яка сьогодні сприймається не однозначно. Існує дві протилежні точки зору. Представники однієї з них (Ю.П. Азаров, В.М. Коротов, Н.П. Нєжинський, В.В. Кумарін, Б.Т. Лихачов та ін.) звинувачують А.С. Макаренка у тому, що він розповсюджував у пе-дагогіці сталінські методи, проповідував обмеження свободи особистості. Особливої критики зазнали принцип виховання у колективі і через колектив та методика паралельної дії.

Іншої точки зору дотримуються В.О. Сухомлинський, Г.Є. Жура-ковський, І.Є. Синиця, А.В. Киричук, Н.Д. Ярмаченко, М.Ю. Красо-вицький, А.А. Сбруєва, Л.Ю. Ковальчук, О.Л. Бахтанова, Л.С. Виничук, С.Г. Карпенчук, Г. Хіллінг, І.К. Матюша та ін. Вони вважають, що А.С. Макаренко перш за все є представником гуманістичної педа-гогіки, система виховання якого побудована на загальнолюдських цінностях, а досвід роботи є корисним і сьогодні.

У процесі дослідження ми зробили висновок, що представники обох точок зору, аргументуючи свою позицію, цитують твори А.С. Макаренка, як правило, вириваючи цитати з контексту. Тому вважаємо, що досвід А.С. Макаренка потрібно продовжувати вивчати і брати з нього все корисне для сьогоднішніх вихователів. Вдалу спро-бу наблизити читача до розуміння творів А.С. Макаренка зробили, на нашу думку, А.А. Сбруєва, М.Ю. Рисіна, П.М. Щербань [14].

У психолого-педагогічній літературі 90-х років ХХ століття спостерігається зменшення кількості публікацій, а отже і наукових розробок, з проблеми теорії груп та колективів. Численні психолого-педагогічні дослідження обходять цю тему. Натомість на початку 90-х років в Росії і на Україні розпочалися суперечки щодо макарен-ківської педагогіки. «Макаренко створив набір примітивних догм, які легко укладались у свідомості вчителів: для колективу, через колектив, у колективі! – заявив Ю.П. Азаров, – Нам немає діла до особистості! Совість, гармонійний розвиток, співчуття – буржуазні категорії. Ми створюємо педагогіку паралельної дії, а це означає, плювати нам на страждання кожної окремої людини, лише б колектив у фанфарному марші йшов до накреслених перемог! Макаренківщина вичерпала себе!» [1]. Тенденційно висмикуючи уривки фраз з робіт А.С. Макаренка, Ю.П .Азаров зобразив його як антигуманіста, котрий для досягнення своєї мети може направити розлючену масу підлітків на розправу з будь-якою дитиною, яка випадково оступилася. І хоч такі статті ви-кликають суперечки серед педагогів, у них немає обґрунтованих аргументів та фактів, які б дозволили зробити науково обґрунтовані висновки.

На думку світової педагогічної громади, внесок А.С. Макаренка в педагогічну науку дійсно значний. Так, з 1991 року в Україні існує міжнародна Макаренківська Асоціація, яка об’єднує вчених з 17 країн – України, Росії, Німеччини, Польщі, Чехії та інших. Завдяки роботам вчених з різних країн – учасників Асоціації – сьогодні накопичено ба-гато матеріалу про педагогічну діяльність А.С. Макаренка, його життєвий і творчий шлях. Науковці з різних країн з повагою та інтересом став-ляться до творчого доробку Макаренка. Свідченням цього є і те, що за кількістю публікацій, присвячених педагогічній спадщині Антона Семеновича, жоден педагог світу не може з ним порівнятися.

Так, німецькі макаренкознавці (З. Вайтц, Л. Фрьозе, Г. Нооль, Г. Хіллінг, В. Зюнкель та ін.) вже більше тридцяти років вивчають діяльність і спадщину Макаренка, розглядаючи його як сучасного кла-сика гуманістичної педагогіки і видатного педагогічного письменника. Завдяки спільним старанням німецьких і вітчизняних спеціалістів були видані нові матеріали, добуті із закритих архівів. Це книги «Ти навчила мене плакати: Листування А.С. Макаренка з дружиною», та «Листування А.С. Макаренка з двома читачками». У Марбурзі в 1997році вийшли ще дві нові книги німецькою і російською мовами: Гетц Хіллінг «Свидетельства истинной дружбы: Воспоминания К.С. Ко-ноненко о А.С. Макаренко» та «Прометей Макаренко и «главбоги» педолимпа: Соколянский, Залужный, Попов» [12,15,16].

З працями німецьких макаренкознавців ми обізнані добре, а от про вивчення досвіду А.С. Макаренка в англомовних країнах (США, Великобританії, Канаді) знаємо ще недостатньо. Як виявилось, ха-рактерним є те, що англомовні дослідники – Дж. Боуен, С. Лейман, Р. Едвардз, В. Зільбермен, Б. Бейкер вважають: знання творів А.С. Ма-каренка значно підвищує професійний рівень людей, які займаються педагогікою в цих країнах. Найгрунтовнішими дослідженнями спад-щини А.С. Макаренка є докторські дисертації, захищені в США, моно-графії англомовних авторів, а також повне зібрання його творів [3].

Не обминули своєю увагою теорію колективу А.С. Макаренка і японські дослідники, які почали вивчати її на початку 60-х років. Саме тоді до колишнього Радянського Союзу приїздили делегації з таких розвинених країн, як США і Японія. За дорученням президента Дж. Кеннеді американці вивчали роботу радянської вищої та серед-ньої школи. Навіть офіційний стиль підготовлених ними документів не приховав їх щирого здивування від того, як і чому у нас виховує-ться молодь. Американці зрозуміли, що справжніх громадян і патріотів країни слід виховувати так, як це робилося у нас. На відміну від аме-риканців, японці більш за все цікавились організацією та функціону-ванням колективів у середній та вищій школі, організацією трудового навчання. Їх також цікавила педагогічна спадщина А.С. Макаренка.

Невдовзі після описаних подій вітчизняні репортери, серед яких В.Я. Цвєтов, почали писати про те, що японці використовують досвід роботи наших колективів. На думку деяких дослідників, серед яких А.І. Дьомін, японці успішно продовжують використовувати окремі елементи теорії колективу і в наш час. В.Я. Цвєтов так описує роботу японських фірм: японці вище за все ставлять колективну діяльність, про «японську працьовитість» ходять легенди, їх навіть називають «тру-доголіками». Японці великого значення надають духовній єдності у колективі, тому ранок у фірмі починається із зарядки, після якої всі робітники на чолі з директором фірми співають її гімн, а потім декламують заповіді. Необхідність цього японці пояснюють тим, що ця церемонія настроює робітників на продуктивну працю, допомагає їм забути про домашні проблеми [17].

В американській педагогічній науці, особливо останнім часом, зріс інтерес до надбань радянської педагогіки. Автор книги «На власні очі» М.Ю. Красовицький наводить переконливі факти, які свідчать про необхідність посилення колективного контролю за вчинками аме-риканських учнів. Для цього навіть створюють невеликі групи (community) в середині великих структур з участю вчителів. На думку американських педагогів, така стратегія сприятиме розвитку групової спільності, тісні-шій взаємодії учнів та вчителів. Введено нове поняття «залучення в коммюніті» (involvement), котре означає дії громадських організацій навчального закладу щодо підвищення активності особистості, нада-ння їй допомоги у інтелектуальному розвитку, регулювання соціальних зв’язків. Саме з «community» сьогодні значна кількість учених США пов’язує підвищення ефективності виховання [7].

Вивчивши наслідки від реалізації принципу виховання особис-тості в колективі у радянській школі, автор визначив положення, від яких на сучасному етапі розвитку педагогічної науки доцільно відмо-витись. Варто відмовитись від ідеологічних втручань в діяльність дитячих та юнацьких колективів; від положення, що «колектив є єди-ним інструментом виховання», бо є й інші, зокрема внутрішні сили самої особистості; від колективної відповідальності за вчинки окре-мої особистості; від положення про безумовне підкорення інтересів особистості інтересам колективу; від тези про перевагу колективної думки над думкою окремої особистості під час розв’язання питань життя колективу, від ігнорування думки особистості; від обмеження свободи вибору учнів у таких сферах: участь у виховних заходах, фор-ми і об’єкти спілкування, політичні погляди, світоглядні та релігійні цінності, хобі; від «заорганізованості» виховання, тобто прагнення охопити учнів такою системою виховних заходів, щоб вони були під педагогічним впливом усі навчальні та вихідні дні; від обговорення у колективі будь-якого вчинку особистості.

Разом з тим, вчений справедливо зазначає, що необхідно зберегти найкращі положення теорії колективу, а саме: визнання неповторності особистості, повагу до її особливостей разом з відповідальністю і вимогливістю; права учня у шкільному колективі: належати до будь-якої організації, обирати сферу творчої діяльності, брати чи не брати участь у певних виховних заходах, висловлювати і відстоювати влас-ну думку, впливати на вироблення колективних рішень, свободу вибору політичних, релігійних поглядів; систему гуманних стосунків в колек-тиві, які ґрунтуються на взаємоповазі, взаємодопомозі, взаємопідтримці, співпереживанні; демократичні традиції колективного життя, а саме: самоврядування, гласність, виборність і зміну лідерів, порядок, дис-ципліну, самообслуговування.

У 2003 році в м. Мелітополі відбулися міжнародні педагогічні чи-тання, присвячені 115-й річниці від дня народження А.С. Макаренка, в яких взяли участь українські, болгарські та італійські дослідники. Учасники педагогічних читань обговорили ряд цікавих питань. Розгля-дався досвід А.С. Макаренка з використання у вихованні особистості мистецтва – музики, живопису, художнього слова, театру, кіно, а саме йшлося про діяльність духових оркестрів в колонії ім. М. Горького та в комуні ім. Ф.Е. Дзержинського. Також було представлено цікаві матеріали щодо використання досвіду А.С. Макаренка в Болгарії. Болгарські вчені зазначали, що в їх країні є сучасні трудові школи виховання і комуни, організовані за зразком макаренківських, які пра-цюють і дають позитивні результати [10].

Сьогодні наукові роботи вчених різних країн присвячені вивчен-ню гуманістичного спрямування макаренківської системи виховання, а сам Макаренко розглядається як педагог-новатор двадцятого століття, діяльність і педагогічні погляди якого справили значний вплив на розвиток виховних систем у різних країнах світу. Таким чином, А.С. Макаренко не просто «ліпив із своїх вихованців що завгодно», а саме формував всебічно розвинену особистість, справжнього громадя-нина-трудівника, борця за свій народ, за Батьківщину. Свої педагогічні експерименти Макаренко проводив в період домінування соціалістичної педагогіки, тому не дивно, що він недооцінював можливості сімейного виховання в однолітній сім’ї, перебільшував роль закритих виховних закладів – інтернатів.

Як свідчать численні дослідження, вплив праць А.С. Макаренка на розвиток педагогіки і психології є, без сумніву, значним. Слід зазначити, що ні прославляння А.С. Макаренка, ні безпідставне запе-речення його творчості не мають ніякого відношення до наукового осмислення внеску вченого у світову педагогіку. На жаль, дискуту-вання його теоретичних положень останнім часом переросло у часто некоректне обговорення особистого життя педагога. Ми вважаємо, що відкинути педагогічну теорію колективу А.С. Макаренка було б помилковим і науково необґрунтованим рішенням. Вона вимагає на сьогоднішній день ґрунтовного дослідження і подальшої розробки. Тому приєднуємось до нового підходу, за яким колектив і особистість розглядають як цілісну гармонійну систему [11]. А всіх дослідників, як теоретиків так і практиків, закликаємо внести посильний вклад в розвиток теорії груп та колективів.