logo
Блок 1,2,3

18. Вербальна та невербальна комунікація викладача.

Соціальному педагогу в процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотньою інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною.

До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла: а) статична експресія —експресія обличчя і фігури будовою тіла; прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика; запахи (природні, штучні); б) динамічна експресія — дотики, потиски рук, поплескування, тембр, висота, гучність, темп мовлення, особливості наголошування, акцент голосу, паузи, покашлювання, сміх, позіхання;

2. Міжособистісний простір: дистанція; взаємне розміщення під час спілкування.

3. Часові характеристики: тривалість спілкування; пунктуальність партнерів; своєчасність дій.

Невербальний канал комунікації наділений специфічними способами кодування (передавання) і декодування (сприйняття) інформації. Педагог, самовизначаючись щодо можливостей кодування невербальної поведінки, має визнавати унікальність невербальної мови, наявність суперечностей між невербальний виразом і його психологічним змістом, змінюваність засобів невербального спілкування. Основними засобами невербальної комунікації вчителя є: зовнішній вигляд, пантоміміка, екстралінгвістичні та просодичні засоби, міміка, контакт очей (візуальний контакт), міжособистісний простір.

Однією з передумов досягнення педагогом комунікативної мети є досконале володіння вербальними засобами комунікації (мовою, мовленням). Провідна роль у цьому належить усному мовленню (монолог, діалог), за допомогою якого розв'язуються професійні педагогічні завдання, відбувається передавання інформації іншим людям з метою впливу на їх поведінку, діяльність, та писемному мовленню як чинникам загальної культури і грамотності вчителя. Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Прогнозування процесу комунікації, передбачення його наслідків, своєчасне їх коригування забезпечуються внутрішнім мовленням.

Вербальні засоби комунікації утворюють знакову систему, найменшою предметно-значущою одиницею якої є слово, поєднане з іншими словами за правилами цієї самої знакової системи. У своїй сукупності слова, вислови є засобом розуміння думки того, хто говорить, й одночасно — засобом аперцепції (сприйняття на основі свого життєвого досвіду) змісту його думки.