11.Психологічні засади управління навчальним процесом у в/ш.

Студент є субєктом управління викладача, оскільки дія-сть викладача спрямована на майбутнього фахівця. Студент одночасно є і субєктом управління навчально-проф. дія-сті. Викладач забезпечує умови для досягнення студентом мети діяльності. Студент як субєкт власної навч-проф дія-сті, його досягнення цілей відбувається лише тоді коли є внутр. детермінація дія-сті.

Управління навч-проф дія-стю студента має не прямий, а опосередкований характер. Потреба має визначати зміст дія-сті студента у навч-проф дія-сті.

Управління – процес впливу суб’єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи. Якщо освіта як система розвивається, то змінюються залежно від стратегії навчання і виховання також і функції управління, кожна з яких набуває певного характеру.

Функції педагогічного управління:

- проективна функція (визначення мети, завдань навчання і виховання);

- конструктивна функція (розробка методів, прийомів і засобів забезпечення навчально-виховного процесу);

- організаторська й регулятивна функція (практична організація навчально-виховного процесу);

- комунікативна функція (спілкування, взаємини між учасниками педагогічного процесу);

- оцінно-коригувальна функція.

Ці функції забезпечують ефективний вплив на студентів для гарантованого виконання завдань сумісної діяльності («викладач – студент»).

Залежно від стратегії навчання і виховання реалізація кожної з функцій педагогічного управління має свою специфіку, на основі якої можна визначити різні моделі управління:

1 модель – авторитарна, пряма й жорстка (у минулому);

2 модель – сучасна, опосередкована й гуманістична модель.

У проекті Програми розвитку освіти України на 2005-2010 рр. визначені такі завдання управління сучасною освітою:

1.Оптимізувати управління та організаційні структури системи управління.

2.Формувати творчу, духовно багату особистість із урахуванням її потреб, інтересів, здібностей і бажань. 3.Головна цінність сучасної освіти – індивідуальність із притаманними їй інтересами і потребами.

4.Удосконалювати шляхи становлення національної самосвідомості, патріотичних почуттів і сучасних засад естетичного, морально-етичного, екологічного та валеологічного навчання і виховання.

5.Забезпечити інноваційний розвиток в/о та його випереджувальний характер.

6.Удосконалювати механізми управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії)

Набуття студентом досвіду практично-професійної діяльності вима­гає управління з боку викладача, забезпечення взаємодії викладача зі сту­дентами та студентів між собою. Принципи організації взаємодії викладач-студент, студент-студент: діалогізації, проблематизації, персоналізації, індивідуалізації і диференціації навчання.

Відповідно до принципу діалогізації заняття не повинно перетворюватися на просту передачу знань. Його тре­ба будувати як обговорення різних точок зору, як спільний пошук істини, тобто у формі діалогу.

Принцип проблематизацїї передбачає систематичне створення на­вчально-пізнавальних проблемних ситуацій, психолого-педагогічних умов для самостійного виявлення і визначення студентами пізнавальних завдань.

Принцип персоналізації застерігає від того, щоб особисте спіл­кування викладача зі студентом не підмінялося рольовим. Воно має від­буватися в умовах рівного партнерства.

Принципи індивідуалізації і диференціації навчання передбачають врахування індивідуальних особливостей та інтересів студентів, ство­рення максимально сприятливих умов для розвитку їхніх здібностей і нахилів.

Інтелектуальна творчість – процес створення субєктивно і обєктивно нових ідей, способів дія-сті. Інтелект. саморегуляція – це вміння довільно керувати власною інлект. дія-стю.