3. Віхи життєвого шляху Жан-Жака Руссо

Жан-Жак Руссо (1712-1778) - французький просвітитель, представник передреволюційної дрібної буржуазії. Народився у Женеві, в сім'ї майстра-годинникаря. Матір втратив ще при своїй появі на світ, рано втратив і батька. Дуже рано малому Жан-Жаку довелось самому заробляти на хліб, відчувати голод, побої, змінити багато професій.

Систематичної освіти не здобув, в основному займався самоосвітою. У тридцятирічному віці він поїхав у Париж, де познайомився з кращими представниками (літераторами, філософами) нової буржуазної інтелігенції, часто зустрічався з Дідро. За його порадою Ж.-Ж.Руссо написав твір "Чи сприяв прогрес у науці і мистецтві поліпшенню або погіршенню моралі". Діжонська академія за цей твір нагородила Ж.-Ж.Руссо першою премією. В 1754 році з'явилась друга робота Ж.-Ж.Руссо "Про походження нерівності між людьми", а потім (1762) - "Суспільний договір", де він різко критикує тиранію, гніт експлуататорів і розвиває договірну теорію Дж.Локка, доводить, що влада, яка не відповідає інтересам народу, не є законною. Вона порушила суспільний договір, за яким люди добровільно передали частину всіх прав вибраним представникам влади, що повинні були служити народу. Звідси висновок: якщо влада не задовольняє вимогам народу, то її слід усунути.

У 1762 році був надрукований роман-трактат "Еміль, або про виховання", який викликав велике незадоволення серед королівської влади і духовенства. Ця книга була спалена на одному з паризьких майданів, а Ж.-Ж.Руссо змушений був тікати спочатку в Женеву, а потім в Берн і, нарешті, в Англію. У Францію Ж.-Ж.Руссо повернувся хворим, морально пригніченим незадовго до своєї смерті.

В цей час (1767) він написав чудовий автобіографічний твір "Сповідь". В 1778 році Ж.-Ж.Руссо помер.

Загально-педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо

Свою теорію виховання Ж.-Ж. Руссо виклав у творі, в якому він сконцентрував свої роздуми про вроджену доброту людини: це “Еміль, або Про виховання” (1762), трактат, який він вважав найкращим, в якому його педагогічні погляди виражені через художні образи. У передмові до твору Ж.-Ж. Руссо підкреслював, що пише цю книгу на основі своїх власних ідей і вважає, що саме ця праця дає йому право на визнання людьми, оскільки людство може спастись тільки внаслідок виховання.

В своїй педагогічній концепції Руссо заперечує сучасну йому освітньо-виховну систему. На його думку, вона повинна бути відкинута. Натомість, вважав необхідним ввести демократичну систему, яка повинна сприяти виявленню і дитини обдарувань, закладених природою. Виховання буде сприяти розвитку дитини, якщо воно буде мати природовідповідний характер та буде пов’язане з природним розвитком індивіда.

Виховання, на думку Руссо, дається людині природою, людьми та оточуючими її речами.

Усі ці три фактори повинні діяти спільно один з одним.

Виховання людини починається разом з її народженням і продовжується усе життя, і головне завдання виховання – створити людину. Для Руссо виховання було мистецтвом розвитку істинної свободи людини, яка залежить тільки від неї самої. Звідси і заперечення ним системи загального виховання, оскільки на його думку немає вітчизни і немає громадян, а є лише пригнічені та гнобителі.

Розробив систему принципів виховання.

Педоцентризм

• дитину поставив в центр виховного процесу, проте виступав проти потакання дітям,

• вихователь повинен супроводжувати дитину у всіх її випробуваннях та переживаннях, спрямовувати його формування, сприяти його природному росту, створювати умови для його розвитку, але ніколи не нав’язувати їй своєї волі,

• створення такого середовища, в якому б дитина змогла здобути самостійність і свободу, реалізувати закладені від природи задатки,

• в навчанні не потрібно пристосовувати знання до рівня розвитку учня, а співвідносити їх з його інтересами.

Виховання жінки: має відмінне від чоловіка призначення: народжувати дітей, займатись господарством, створювати сімейний затишок, творити щастя для чоловіка. Жіночі обов’язки – подобатись чоловікам, бути їм корисними, заслужити їх любов і повагу, доглядати їх у старості, надавати поради, втішати, робити їх життя легким та відрадним. Серйозні розумові знання жінці не потрібні, освічена жінка – мука для чоловіка: “розум Софії приємний але без блиску, ґрунтовний, але без глибини.” Свої знання вона здобула шляхом бесід з батьками, шляхом міркувань і спостережень, а не через книги. У жінки слід формувати привчання коритися волі чоловіків, уміння приборкувати свої примхи, переносити несправедливості, виховувати розумову спритність, добрий смак, фізично загартовувати. Таке виховання може дати монастирський пансіон. Жінка повинна уміти шити, вишивати, співати, малювати, знати тонкощі господарства, вона вільна у виборі чоловіка.