logo
Лекції

2.Твори для дітей Лесі Українки та Івана Франка.

Леся Українка (1871-1913) - українська письменниця демократичного напряму. Леся Українка розглядала освіту як могутню зброю в боротьбі народу за своє соціальне і національне визволення. Вона піддава­ла різкій критиці систему народної освіти в цар­ській Росії, в якій панували «голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство, тиранія без кінця». Поетеса обстоювала високі вимоги до вчителя, її ідеалом є учитель, який не тільки глибоко знає свій предмет, а й орієнтується в інших науках, у літературі і мистецтві, вивчає психоло­гію дитини, застосовує раціональні методи навчан­ня й виховання, утверджує в дітях людську гідність. Велику увагу приділяла Леся Українка вихованню дітей раннього віку. Вона написала низку високохудожніх творів про дітей і для дітей, в яких виявила глибоке знання дитячої психології. Поетеса мріяла про всебічне виховання дітей народу в умовах нового, справедливого суспільного ладу.

З ТВОРІВ ПРО ДІТЕЙ

КОЛИСКОВА

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький Кинув до нас.

Спи, мій малесенький! Пізній бо час.

Спи без завадоньки!

Жодної зрадоньки

Ти ще не знав,

Ані розрадоньки

В серці не мав.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Туга даремная!..

Доля таємная Тебе чека;

Ясна чи темная? Хтозна-яка...

Тяжка хвилинонько!

Гірка годинонько! Лихо не спить...

Леле, дитинонько! Жить — сльози лить.

Сором хилитися, Долі коритися:

Час твій прийде З долею битися — Сон пропаде...

Місяць яснесенький Промінь тихесенький

Кинув до нас... Спи, мій малесенький, Поки є час!

Волинські образки. Школа.

Іван Якович Франко (1856-1916)

Видатний український письменник і мислитель, І. Я. Франко написав багато творів на теми виховання дітей і молоді. У цих творах розглянуто широке коло педагогічних проблем: стан освіти в Україні наприкінці XIX — початку XX ст., мету, зміст і методи навчання та виховання, роль учителя і вихователя у навчально-виховному процесі тощо.

І. Я. Франко обґрунтував виховний ідеал нового суспільства — всебічно розвинену особистість, основні риси якої — матеріалістичний світогляд, різнобічний розумовий розвиток, уміння самостій­но мислити, високі моральні якості, фізична загартованість, готовність як до розумової, так і до фізичної праці.

Важливі думки висловлював письменник щодо виховання дітей, зокрема раннього віку, в сім'ї. На його переконання, діти мають виховуватися «від малу в поняттях розумних, поступових і на-учних», а батьки необдуманими словами або вчин­ками не повинні завдавати їм шкоди, порушувати природний перебіг їхнього розумового розвитку.

З листа до Ольги Рошкевич

...Переходжу до виховання дітей, речі не менше важної від попе­редніх, становлячих одну з найважніших задач усякого подружжя, одну з головних основ родинного щастя. Не буду тут споминати дея­ких поглядів новіших і давніших учених, котрих розбір відкладаю на пізніше, коли буде до того ліпша спосібність, а подам тільки деякі мислі загальні, котрі, після моєї думки, повинні становити основу ви­ховання дітей.

Передовсім, як ми се вже говорили усно, діти повинні швидше вчитися читати, мислити, ніж молитись. Але наука мусить іти в парі з розвиненням тіла, до того служить не безплодна гімнастика, а праця фізична.

Розуміється, о виховуванню в яких-небудь передсудах релігійних, моральних, суспільних — не повинно бути й бесіди. Ті добутки, ті правди і засади, котрі нам приходиться добувати тяжким трудом, кривавою боротьбою цілого життя, — для них повинні статися чимось нормальним, конечним, таким, що розуміється само собою, о чім ніщо й розправляти.

Попереднє слово до«Книжки приказок про те,

як не належить поводитися з дітьми»

Як поводитися з дітьми? Се питання для не одного з нас видас­ться таким простим, що властиво й застановлятися над ним не вар­то. Виховували нас наші батьки, та й нічого, слава Богу, вивели в люди,— скаже не один. Дитину люби як душу, а тряси як грушу,— скаже другий старою приповідкою, та й заспокоїться на тім. Але хі­ба дехто, більш освічений, застановиться над сим глибше і запитає себе: а чи справді наші батьки виховували нас так, як слід було? Чи справді вивели нас в люди? І коли вивели, то чому-то якось ми й досі не можемо добитися між людьми такого становища, яке би нам належалося?

Коли собі пригадаємо наші дитинячі часи і поводження з нами ро­дичів, то не одному спаде на тямку, кілька-то незаслуженого, непо­трібного терпіння, страху, гризоти, сорому причинили не раз його м'якій, дитячій душі несправедливі, нерозумні або погані поступки родичів! А навіть ніби справедливі кари та побої бували такі, що, не причиняючися до його моральної поправи, вчили його лише на дру­гий раз ліпше стерегтися, робили його хитрішим, завзятішим, гір­шим.

Давніше люди не застановлялися над сим. Найліпшим способом по­водження з дітьми вважалася строгість: погрози, лайка, бійка. В на­ших книгах, писаних і друкованих, часто знаходимо такі накази, ніби­то вибрані з книг отців церковних, отже, нібито писані з вітхнення і волі самого Бога, а в них на різні лади обертаєся все одно й те саме: дітей треба карати, бити, застрашувати, бо інакше з них не буде нічого доброго. «Карай свойого сина від молодості, то будеш мати спокій у старості»,— сказано в однім такім письмі. «Не попу екаючи, бий дитя, бо коли б'єш його паличкою, не вмре, але буде живе, здорове. Бо б'ючи його по тілі, ти рятуєш його душу від вічної смерті. Коли маєш доньку, держи її під погрозою, то забезпечиш її тіло. Люб'ячи свого сина, часто завдавай йому рани, щоб пізніше ти радувався ним. Не смійся зо своєю дитиною і не бався з нею, бо як трохи послабиш, то багато потерпиш і пізніше наб'єш оскомину на душу свою».

Як бачимо, се були приписи жорстокого, понурого поводження з дітьми. І не треба думати, що се тільки у нас так було. Адже у поля­ків ще й досі повторяють богохульні слова: «Різкою дух святий діточок бити радить», немовбито Дух Святий піддавав людям їх глупоту і засліплення. Навіть тоді, коли у інших народів уже переважила дум­ка, що й діти — такі ж люди, як дорослі, що всяке терпіння дитячої душі не тільки таке ж болюче, як і дорослої, але ще до того шкідливе для її дальшого розвою, — ще й тоді в Польщі різка і батіг уважалися найліпшим способом виховання дітей, і навіть учені люди, письмен­ники та народні світочі величали старі шляхетські порядки, де бук був найвищим законом, і складали вірші на похвалу нагайки (ода канчуку), де з любощами згадували, як то було гарно, коли панські діти разом з дітьми слуг брали кару на тілі, тільки що панських сікли на килимку, а простих — на голій лавці.

НЕ 2.5. Вклад українських педагогів та письменників у розвиток дошкільного виховання

План

1.Українська граматика Б.Грінченка

2.С.Ф.Русова про дитячий садок.

3.Лубенець Н.Д. «Фребель і Монтессорі», Зеньківський В.В. про психологію дитинства.