25.Особистісно зорієнтована освіта і технології. Педагогічні технології інтерактивного навчання. Проектна технологія

Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчаль­но-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш ціле­спрямованому, гармонійному розвиткові особистості школяра як громадянина і творчого, професійно діючого працівника. Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку.

Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, самороз­виток суб'єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій. Особистісно орієнтоване навчання — це таке навчання, цен­тром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти (І. С. Якиманська).

І. С. Якиманська виокремлює три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-ди­дактичну та психологічну. Соціально-педагогічна модель виховує особистість з попередньо заданими якостями. Предметно-дидактична модель особистісно орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забез­печує індивідуальний підхід у навчанні. Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі прояв­ляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Найпростішою ланкою, з яких складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій ди­тина повинна шукати сенс, пристосувати її до своїх інтересів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку. Сьогодні різні автори називають різноманітні технології, які належать до особистісно орієнтованих технологій, загаль­ноприйнята класифікація поки що відсутня.

Вальдорфська педагогіка (Рудольф Штейнер) — допомогти дитині в її ду­ховно-душевному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Методика Марії Монтессорі: виховання повинно бути вільним; виховання повинно бути індивідуальним; виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною. "Допоможи мені це зробити самому".

Групова форма навчальної діяльності (ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталощгі, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини). Вміле поєднання індивідуальної і групової організації навчальної діяльності допомагає успішному на­вчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку.

Ідея концепції Ельконіна — Давидова (розвивальне навчання): в молодшому шкільному віці через соціально побудоване навчання у дитини можуть бути сформовані здібності до самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання. Сутність технології колективного творчого виховання — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Педагогічна технологи "Створення ситуації успіху". Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визна­чає цей результат як успіх.

Метод проектів виник у 20-ті роки нинішнього століття у США. Спершу його називали "методом проблем" і розвивався він у педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. У ньому містилися ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учня, у співвідношенні з його особистим інтересом саме в цих знаннях. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Проблема мусить бути з реального життя, знайома і значуща для дитини, для її розв'язання дитині необхідно застосовувати здобуті знання або ті, що їх належить здобути. Одному з послідовників Дж. Дьюї — В. X. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами. Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини. В. X. Кілпатрик дав таку класифікацію проектів: створюваний (продуктивний) проект; споживчий (його метою є споживання у найширшому розумінні, включаючи розваги); проект розв'язання проблеми (науково-дослідницький проект); галузевий; проект-вправа.

Суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагматичними, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі навчання. Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності учня.

Типи проектів

Дослідницькі проекти. Творчі проекти. Ігрові проекти. Інформаційні проекти. Практико-орієнтовані.

За характером контактів проекти поділяються на внутрішні та міжнародні. За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні та групові. За тривалістю проведення проекти розрізняють короткодіючі (кілька уроків з програми одного предмета), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька місяців).

I етап. Вибір напряму і формування назви проекту: включає узагальнену назву проблеми, коло питань; визначення (виділення) загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.

II етап. Написання проекту. Розділи проекту: Актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей). Мета і завдання проекту. Визначення етапів реалізації проекту. Механізм реалізації проекту. Обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту. Очікувані результати. Оцінка й самооцінка проекту. Бюджет, ресурсне забезпечення.

Інтерактивна технологія

Інтерактивне навчання — це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером ди­тячого колективу. Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти у працях В.Сухомлинського, учителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкова та ін.), теорії розвивального навчання. Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. Кооперативним навчанням називають такий варіант його організації, за якого учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найефективніший навчальний процес для себе і своїх товаришів. Суттєвими компонентами співробітництва є позитивна взаємозалежність, особиста взаємодія, що стимулює діяльність; індивідуальна і групова підзвітність; навички між особистісного спілкування і спілкування у невеликих групах; обробка даних про роботу групи. Структурне систематичне включення цих основних елементів у ситуацію навчання дає підстави сподіватися, що група докладатиме саме спільних зусиль і що вдасться дисципліновано запровадити успішне і тривале кооперативне навчання.

Робота в парах: Ротаційні (змінювані) трійки. Два— чотири— всі разом. Карусель.

Робота в малих групах: Діалог. Синтез думок. Спільний проект. Пошук інформації. Коло ідей. Акваріум.

ФРОНТАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

Обговорення проблеми в загальному колі. Мікрофон. Незакінчені речення. Мозковий штурм. Навчаючи — вчуся. Ажурна пилка ("Мозаїка", "Джиг-со"). Аналіз ситуації (Саsе—метод). Дерево рішень.

ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ У ГРІ

Імітації (симуляційні ігри, симуляції). Спрощене судове слухання. Громадські слухання Розігрування ситуації за ролями ( "Рольова гра "Програвання сценки", "Драматизація").

ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ У ДИСКУСІЇ

Метод ПРЕС. Обери позицію. Зміни позицію. Безперервна шкала думок (Континіум, Нескінченний ланцюжок). Дискусія. Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу.

Отже, одним із найважливіших напрямків удосконалення навчання учнів початкових класів є пошуки впровадження у навчально-виховний процес інтерактивних технологій. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати, свої думки, вміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

42