2. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців з в/о.

Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на можливу найбільш повну реалізацію людиною себе як особистості.

Головною метою самовиховання на сучасному етапі є досягнення згоди зі самим собою, знаходження сенсу життя, самоактуалізація і самореалізація потенційних можливостей, природних здібностей та активне самоутвердження в суспільному житті.

Знаходження сенсу життя - відповідальний етап у розвитку і становленні особистості, коли відбувається процес формування і розвитку особистіших ціннісних орієнтацій і реалізація певних бажань, іх узгодження із загальнолюдськими, національними та професійними цінностями. Від вибору особистісних ціннісних орієнтацій та їх узгодженості залежать світогляд студента, його життєві принципи, переконання й професійна спрямованість, характер самоактуалізації, саморе-алізації і самоутвердження.

Суттєвою передумовою ефективності процесу самовиховання українського студентства на сучасному етапі становлення національної системи виховання є:

■ постійне врахування суб'єктами виховання важливості, необхідності та складності цього процесу у виховній роботі ВНЗ;

■ наявність необхідних психолого-педагогічних знань і практичного досвіду науково-педагогічних працівників (кураторів) з питань організації самовиховання студентів;

■ усвідомлення необхідності постійного керівництва та здійснення системного психолого-педагогічного впливу на самовиховання студентів;

■ перетворення студентів на суб'єктів самовиховання;

■ творче поєднання процесу самовиховання з активною навчально-пізнавальною діяльністю та організацією культурно-просвітницької роботи і дозвілля;

■ надання цьому процесу гуманного, національного і особистісного спрямування.

Самовиховання здійснюється на основі певних принципів, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу самовиховання.

Основні принципи самовиховання:

■ природовідповідності та народності самовиховання;

■ демократичності самовиховання, виховання стійкої громадської позиції та гуманістичної моралі;

■ системності, цілеспрямованості, ціннісної орієнтації виховання та самовиховання;

■ послідовності, неперервності та систематичності;

■ єдності самовиховання та наукового світосприйняття;

■ формування активної життєвої позиції та позитивного спрямування самовиховання;

■ взаємозв'язку виховання та самовиховання і професійної діяльності.

Проблема самоформування особистості випливає із загальної соціально-психологічної структури її розвитку, завершальним компонентом якої є система управління. Її прийнято позначати поняттям "Я". Я — утворення самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: посилення чи послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій та вчинків, емоцій, почуттів, прогнозування власної діяльності й життєвого досвіду. Реалізація цієї підструктури здійснюється на основі взаємодії з іншими підсистемами: самоформуванням соціальної спрямованості, інтелектуальною та емоційними сферами, мобілізовуючи вольові зусилля. Отже, особистість не тільки цілеспрямована, а й самоорганізовуюча система. Об'єктом її уваги в діяльності слугує не тільки її зовнішній світ, а й вона сама, що виявляється у відчутті "Я", яке включає уявлення про себе і самооцінку, програми самовдосконалення, звичні реакції на прояв деяких своїх якостей, здатності до самоспостереження, саманалізу і саморегуляції.

Аналіз проблеми самовдосконалення особистості, її саморозвитку спонукає вирішити чимало завдань:

- визначити і звести до єдиного мінімуму обсяг знань з цього питання, які необхідні кожній людині для організації внутрішнього життя;

- вивчити і узагальнити досвід, пов'язаний із процесом самоформування особистості, що віками практикувався людьми різних епох і поколінь;

- створити й апробувати відповідну систему навчально-виховної роботи з шкільною та студентською молоддю;

- у всіх сферах виховної практики формувати в молодих людей потребу в самопізнанні, самоконтролі, самодисципліні, самовладанні, вчити виробляти у себе ці якості, прагнути, щоб вони застосовувались на практиці, а процес самовдосконалення став необхідним елементом духов¬ної культури особистості, народу, держави.