10. Поняття про дидактику: суть, функції, зв’язок з іншими науками.

Серед педагогічних наук – дидактика – одна з головних, адже навчання виконує домінуючу роль у вихованні і розвитку особистості. Дидактичні процеси виникають із суспільної необхідності передати молодому поколінню накопичений досвід, важливий для розвитку суспільства. Яким чином це можна здійснити найбільш раціонально і з найбільшим ефектом для процесу формування особистості, є основною проблемою дидактики. Отже, дидактика ставить за мету протидіяти стихійній волі випадку у процесі навчання й освіти – в контексті великого вчення про формування людської особистості – цілями, змістом і формами, умовами їх здійснення. Звідси – її основна проблематика. Термін „дидактика“ – грецького походження і означає вчити, пояснювати, доводити, а також – навчатися. Спочатку він означав практичну діяльність, а потім – поступово відокремлену науку про викладання-учіння. Ці види діяльності інтегрально взаємопов’язані сторони. Сам термін „дидактика“( Вважається, що першим термін „дидактика“ вжив німецький педагог В. Ратке (1571 – 1635). Під дидактикою він розумів наукову дисципліну, що займається дослідженням теоретичних і методичних основ навчання. Фундаментальну наукову розробку дидактики вперше здійснив Я.А. Коменський, який у 1632 році написав чеською мовою „Велику дидактику“.) вперше з’явився у назві головного твору Я. А. Коменського – видатного чеського педагога XVII ст. – „Велика дидактика“, сутність якої автор визначав як “універсальне мистецтво навчання всьому всіх“. В процесі становлення особистості велике значення належить освіті, основним завданням якої є оволодіння учнем знаннями, практичними уміннями і навичками, а також способами творчої діяльності. Дидактика в основному відповідає на питання: чого навчати? (зміст освіти), як навчати? (принципи і методи навчання), як вчитися? (методи і прийоми самостійної творчої діяльності. Дидактика в основному акцентувала увагу на розв’язанні перших двох завдань, що стосувалися розробки змісту освіти, обґрунтування принципів і методів навчання, тобто діяльності вчителя. Це не означає, що це завдання дидакти не брали до уваги. Проте в центрі наукових пошуків була не пізнавальна самостійність учня, а майстерність учителя у викладі готових знань.

Дидактика описує і пояснює процес навчання, умови його реалізації, а також особливі перетворення та вдосконалення практики. Вона розробляє питання більш досконалої організації процесу навчання, нових навчальних систем, нових технологій навчання.

Дидактика вивчає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності: науково обґрунтовує його зміст, методи та організаційні форми, умови реалізації, особливі перетворення та поліпшення практики, шукає способи його вдосконалення, розробляє нові навчальні системи і технології. Дидактика (грец. didaktikos - повчальний) - галузь педагогіки, яка вивчає теорію освіти і навчання, його закономірності, функції, категорії, форми і методи.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльності, яка спрямована на передавання наступним поколінням соціального досвіду, його творче відтворення, тобто викладання (діяльність учителя) і учіння (пізнавальна діяльність учня) існують в єдності. Інші взаємозв'язки (учень - навчальний матеріал, учень - інші учні, учень - книга тощо) стають дидактичними настільки, наскільки вони об'єднані цими відношеннями. Наприклад, книга стає підручником, якщо вона є засобом навчальної діяльності для вчителя й учня. Отже, предметом дидактики є зв'язок .викладання й учіння, їх взаємодія. Основними функціями дидактики є:

- теоретична (діагностична, прогностична), яка передбачає обґрунтування, систематизацію та узагальнення педагогічного досвіду, закономірностей і механізмів розвитку особистості в процесі навчання;

- практична (нормативна, інструментальна), яка полягає в розробленні проекту педагогічної діяльності, змісту, методів, форм навчання відповідно до поставлених дидактичних цілей. Обидві функції тісно взаємопов'язані.

Дидактична теорія постійно розвивається. На сучасному етапі перед дидактикою постають такі завдання:

- обґрунтувати і конкретизувати принципи організації навчання, шляхи і засоби розвитку пізнавальної самостійності, активності, ініціативи учнів;

- визначити критерії добору і способи конструювання основних компонентів змісту освіти у зв'язку зі значним перевантаженням навчальних програм і підручників складним і другорядним матеріалом;

- дослідити функції і структуру методів і форм навчання;

- обґрунтувати міжпредметні та внутріпредметні зв'язки для актуалізації опорних знань, їх систематизації, формування навчальних і практичних навичок;

- забезпечити збалансованість соціальних і особистісних цілей у процесі навчання;

- розробити нові технології навчання.

Зв'язки дидактики з іншими науками, зокрема педагогічного циклу, зумовлені спільністю закономірностей методів, понять і взаємопроникненням наук. Існує певний взаємозв'язок дидактики з методиками конкретних навчальних предметів. Вона займається розробленням загальнотеоретичних основ процесу навчання

(закономірностей, принципів, методів), визначає особливості перебігу діяльності учня, а конкретні методики досліджують організацію навчання з окремих дисциплін, використовуючи при цьому її теоретичні ідеї.

Дидактика пов'язана з філософією, яка є методологічною основою для організації наукових пошуків і теоретичних узагальнень практики навчання. Філософія допомагає визначити перспективу вивчення універсальних зв'язків дидактичних явищ, вимагає аналізувати навчання як процесуальне явище, що неперервно розвивається, виявляти весь спектр суперечностей між діяльностями викладання й учіння та ін.

Проблематика дидактики тісно пов'язана з психологією, зокрема педагогічною. Дидактичні процеси є водночас психологічними. Психологія вивчає розвиток особистості під впливом навчання, особливості її сприймання, пам'яті, мислення, волі, емоцій, формування мотиваційної сфери тощо.

Зв'язок дидактики з теорією виховання полягає в єдності процесів навчання і виховання, можливості використовувати загальні закономірності, принципи, методи і форми виховання, щоб учні ефективно оволодівали знаннями, уміннями і навичками.

Знання з фізіології дають змогу активно і водночас відповідально та обґрунтовано "втручатися" в процеси формування особистості, враховуючи фізіологічні та гігієнічні фактори для організації навчання, можливі дидактичні втрати і перевантаження.

Дидактика пов'язана із соціологією, яка спрямована на подолання соціальних конфліктів, удосконалення методів управління та соціалізації особистості, вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, а також їхні психологічні характеристики. Знання з естетики допомагають будувати дидактичний процес на засадах гармонійного предметного середовища, засобами навчання створювати оптимальні умови для праці та активної пізнавальної діяльності учнів, забезпечувати розвиток їхніх творчих здібностей. Зв'язок дидактики з кібернетикою дає змогу організовувати процес навчання як систему (сукупність взаємопов'язаних компонентів), забезпечувати моделювання та оптимальне управління цією системою.

Дидактика тісно пов'язана з такими науками, як філософія, вікова фізіологія, вікова і педагогічна психологія, фахові методики .

Виходячи з положень Національної доктрини розвитку освіти (2003 р.), актуальними завданнями дидактики є:

• розробка змісту загальної й професійної освіти з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України;

• забезпечення наукових передумов організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах нового типу — гімназіях, ліцеях, колегіумах;

• дослідження особливостей навчання обдарованих дітей;

• обґрунтування наукових засад подальшого розвитку й підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навчальному процесі;

• поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу;

• обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін;

• дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп'ютеризації, використання технічних засобів навчання;

• побудова змісту й процесу навчання на засадах гуманізму;

• побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії" літератури);

• наукове забезпечення аналізу й оцінювання навчальної діяльності на засадах модульно-рейтингової системи;

• пошуки нових технологій навчання, спрямованих на розвиток інтелектуальних здібностей учнів.

11.

Основні категорії дидактики

Дидактичні категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу. Категорії є вузловими місцями пізнання, механізмами (ступенями) проникнення мислення в сутність речей, знаходження їх суперечливих сторін і тенденцій розвитку

Категорії утворилися як результат узагальнення розвитку дидактичної науки і практики навчання, тому мають велике пізнавальне значення. Серед основних проблем сучасної дидактики є питання виявлення сутності категорій, їх походження, відношення категоріальних форм мислення до форм буття, способів свідомого оперування ними в мисленні.

До основних категорій дидактики належать: навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, дидактичні закономірності, принципи, (процес навчання і його компоненти – цілі, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати навчання), знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об’єкт і суб’єкт пізнання.

У процесі розвитку дидактичної науки і пізнання змінюється роль і місце окремих категорій, які збагачуються новим змістом. Визначення основних елементів категоріального апарату дидактики дозволяє розкрити логіку її розвитку, закономірного перетворення її основних понять.

Методологічні проблеми дидактики мають як теоретичне так і практичне значення. Діалектичність процесу навчання потребує глибокого підходу до теоретичного дослідження його сутності, рушійних сил, щоб на цій основі оволодіти методами “практичної” педагогіки, умінням орієнтуватися у складних питаннях навчання.

Навчання – це єдність процесів викладання й учіння. При цьому викладання – це процес діяльності вчителя під час навчання, а учіння – процес діяльності учня.

Зміст навчання зумовлюється рівнем розвитку наук і соціального досвіду людства.

Навчання – вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що вимагають інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Навчання виступає як фактор, що стимулює розвиток особистості. Суб’єкт, під впливом зовнішніх умов і в залежності від результатів власної поведінки, намагається змінити його так, щоби новими знаннями понизити ступінь своєї невпевненості та знайти адекватне правило вирішення практичних задач. В процесі навчання у людини виникають різні стани: очікування, активності, мінливості, повторення, впорядкування, обмеження різноманітності ситуацій, зворотньої інформації. Названі етапи підлягають корекції в результаті особистої пізнавальної діяльності.

Кінцевою метою навчання є засвоєння систематичних знань, навичок, вмінь і виховання та розвиток пізнавальних можливостей учнів.

Освіта – цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, формування на цій основі світогляду, моральних якостей.

Освіта реалізується в основному під впливом навчання.

Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Самоосвіта сприяє поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань. До основних засобів самоосвіти належать: самостійне опрацювання літератури, робота з комп’ютером, засоби масової інформації, самонавчання тощо. Важливу роль у формуванні навичок самоосвіти відіграє школа.

Під викладанням розуміють діяльність вчителя, спрямовану на організацію і керування пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого здійснюється їх розвиток і виховання. У цьому визначенні важливим є те, що учень має виявити зустрічну активність, а вчитель – стимулювати її.

Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, досвідом здійснення способів їх знаходження, здобуває індивідуальний досвід пізнання, збагачує власний досвід спілкування.

Учіння “стоїть” в центрі навчання, забезпечує процес формування особистості.

Навчальна діяльність – це діяльність, яка спрямована не тільки на засвоєння знань, умінь та навичок на різних рівнях (емпіричному, теоретичному, практичному), але й на засвоєння досвіду пізнання (оволодіння способами здобутя знань, способами навчальної роботи тощо). Важливою ознакою навчальної діяльності є активність особистості, спрямованість її на об’єкт засвоєння, орієнтацію в соціальному середовищі.

Позиція учня в процесі навчання характеризується одночасно позиціями суб’єкта і об’єкта. Учень є об’єктом навчально-виховного процесу в тому випадку, коли “з ним щось відбувається”; коли він є об’єктом педагогічних задумів і дидактичних впливів. В таких умовах учень лише “сприймає”, “переробляє” і “видає” на вимогу вчителя ту інформацію, яка підлягає засвоєнню. Безперечно, що цього недостатньо. Водночас учень – суб’єкт засвоєння знань і побудови процесу навчання. Коли ми виділяємо позицію суб’єкта-учня в процесі засвоєння змісту навчання, ми підкреслюємо його активну роль у цьому процесі. Учіння, з позицій дидактики, – активна, усвідомлена, творча діяльність школяра.

Закономірності – суттєві, необхідні зв’язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв’язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами).

Принципи навчання – ті вимоги, дотримання яких забезпечує оптимальне функціонування навчання.

Методологічною основою дидактики є закони і категорії діалектики, теорія пізнання, логіка, праці видатних педагогів.

Рушійні сили навчального процесу – породжуються протиріччями навчального процесу (закон боротьби протилежностей).

Протиріччя виникають під впливом постійно зростаючих вимог суспільства до процесу навчання і даним станом цього процесу (зовнішнє протиріччя).

Внутрішнє протиріччя – протиріччя між потребою учня в засвоєнні знань, умінь і навичок і реальними можливостями для реалізації цих потреб.

Мета навчання – ідеальне передбачення кінцевих результатів навчання; те, до чого прагнуть учитель, учні. Процес навчання передбачає реалізацію основної дидактичної цілі – озброїти учнів науковими знаннями, спеціальними й загальнонавчальними вміннями, навичками. Необхідно розрізняти мету навчання (уроку) і виховні та розвивальні функції навчання. Виховна функція передбачає формування світогляду, моралі, естетичної культури учнів. Основними засобами її здійснення є особистість учителя, відносини між суб’єктами навчання, зміст освіти, засоби навчання та ін. Розвивальна функція забезпечує розвиток мови, мислення, пам’яті, творчих здібностей, рухової та сенсорної систем. Її реалізація здійснюється через вибір оптимальних навчальних завдань і методів, що стимулюють пізнавальну активність, самостійність і творчість учнів.

Навчальні завдання конкретизують основну дидактичну мету через передбачення проміжних результатів навчання. Особливо важливими є завдання, які сприяють розвиткові творчих сил і здібностей учнів в різних видах діяльності. Зміст навчальних завдань та їх кількість диктуються структурою змісту навчального матеріалу. Навчальні завдання постають перед учнями поетапно, відповідно руху думки від первинного сприймання до повного засвоєння. Конкретизація навчальних завдань пов’язана з процедурою структурування змісту навчального матеріалу, який учні вивчають під час уроку. Навчальне завдання передбачає врахування таких аспектів: 1) що є найбільш суттєвим у змісті матеріалу, що вивчається; 2) в межах якої ланки процесу засвоєння знань кожна одиниця навчального матеріалу буде вивчатися. Принцип індивідуального підходу до учнів вимагає диференціації навчальних завдань в залежності від індивідуальних особливостей учнів.

Методи навчання – упорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань. Метод навчання – це специфічна форма руху змісту навчальної інформації від її джерела до свідомості учня. Такими формами руху змісту є словесні способи інформування (бесіда, розповідь, лекція, робота з книгою, пояснення тощо), наочні (демонстрування, ілюстрування, спостереження) і практичні (вправи, лабораторний дослід, експеримент). Це умовний поділ методів навчання за зовнішніми формальними ознаками. Існують й інші класифікації методів навчання. Правильний добір методів відповідно до цілей і змісту навчання й вікових особливостей учнів сприяє розвиткові їхніх пізнавальних здібностей, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати набуті знання на практиці, готує учнів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд.

Основними результатами навчання є освіта (загальна, політехнічна, професійна тощо), розвиток і виховання людини.

Знання – провідний елемент освіти, що є результатом процесу засвоєння. Знання виявляються у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях і виконують важливі соціальні функції: а) матеріалізуються в певні технічні пристрої, технологічні процеси і, таким чином, служать виробництву; б) перетворюються на переконання і забезпечують розвиток пізнавальної активності. Важливими характеристиками повноцінних знань є їх системність, усвідомленість, оперативність, гнучкість, повнота та ін. Знання значною мірою визначають ставлення людини до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер, є умовою розвитку здібностей та обдарувань.

Уміння – здатність свідомо виконувати певні дії, на основі сформованих знань, навичок, набутого досвіду. Формування вмінь проходить декілька стадій: ознайомлення з умінням, усвідомлення його смислу; початкове оволодіння умінням; самостійне виконання практичних завдань, вдосконалення вміння.

Навички в навчанні – навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. В міру опанування учнями знаннями й уміннями автоматизовані елементи з’являються в їхній усній і письмовій мові, в розв’язуванні математичних задач, виконанні креслень, в користуванні приладами і знаряддями праці тощо. Між уміннями й навичками існує тісний взаємозв’язок. Уміння – це готовність до свідомих і точних дій, а навичка – автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи вмінь часто “переходять” в навички. Навичка формується у всіх видах діяльності і діє стереотипно в незмінних умовах. Специфічним методом формування навичок є вправи.

Мотивація – система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Мотивами можуть бути: уявлення й ідеї, почуття й переживання, що виражають матеріальні або духовні потреби людини. Одна й та сама діяльність може здійснюватися з різних мотивів.

Навчальна діяльність завжди полівмотивована. В цій системі професійних мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів: