5. Основні дидактичні концепції

У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділили на традиційні (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні (Від давньогрец. „пайдос“ – дитина і лат. „центрум“ – середина) (Дж. Дьюї).

Для традиційної школи характерним є схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання.

У традиційній системі навчання трактується насамперед з позиції вчителя. Вчитель – суб’єкт навчання, учні – об’єкти його педагогічних впливів. Ефективність навчання залежить головним чином від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв’язку з чим основна увага приділена пошукові й обґрунтуванню ефективних методів викладання. При цьому особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруться.

У такій пояснювально-ілюстративній моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її. Тобто вчитель „вкладає“ знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення – основні етапи традиційного навчання. Причому, основна функція вчителя вбачається у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу – готових знань і умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядається з погляду учня – як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрямок діяльності зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі. Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв’язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем. Причому останні мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для учнів. Основна ідея – „навчання через відкриття“, яке повинно здійснюватися за такими етапами: