37. Представте класифікацію методів навчання

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання – надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці використання методів. Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.

1. Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдна­лося ще одне - книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело інформації – відео у поєднанні з найновіши­ми комп'ютерними системами. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має модифікацію (способи вираження).

38.Дайте характеристику словесних методів навчання Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Словесні методи підрозділяються на наступні види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою.

Розповідь. Метод розповіді припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. Міняється лише характер розповіді, його обсяг, тривалість.

До розповіді, як методу викладу нових знань, звичайно пред'являється ряд педагогічних вимог:

- розповідь повинна забезпечувати ідейно-моральну спрямованість викладання;

- містити тільки достовірні і науково перевірені факти;

- включати достатня кількість яскравих і переконливих прикладів, фактів, що доводять правильність висунутих положень;

- мати чітку логіку викладу;

- бути емоційним;

- викладатися простою і доступною мовою;

- відбивати елементи особистої оцінки і відносини вчителя до фактів, що викладаються, подіям.

Пояснення. Під поясненням варто розуміти словесне тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ.

Пояснення – це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше прибігають при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, рішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

Використання методу пояснення вимагає:

٭ точного і чіткого формулювання задачі, суті проблеми, питання;

٭ послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів;

٭ використання порівняння, зіставлення, аналогії;

٭ залучення яскравих прикладів;

٭ бездоганної логіки викладу.

Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами.

Бесіда. Бесіда - діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового чи матеріалу перевіряє засвоєння ними уже вивченого.

Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ, від імені якого і відбулося поняття “сократическая бесіда”.

У залежності від конкретних задач, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід.

Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” - знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючи на наявні в знання, що учиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.

Для повідомлення нових знань використовуються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, неї називають вступної чи вступний. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.

У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учню (індивідуальна бесіда) чи учнями всього класу (фронтальна бесіда).

Однієї з різновидів бесіди є співбесіда. Воно може проводитися як із класом у цілому, так і з окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тим чи іншим темам, поставленим учителем на обговорення.

Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класу, щоб всі учні готувалися до відповіді.

Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб будили думка учня. Не слід ставити подвійних, що підказують чи питань, що наштовхують на угадування відповіді. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу “так” чи “ні”.

У цілому, метод бесіди має наступна перевага:

- активізує учнів;

- розвиває їхня пам'ять і мова;

- робить відкритими знання учнів;

- має велику виховну силу;

- є гарним діагностичним засобом.

Недоліки методу бесіди:

- вимагає багато часу;

- містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхнє пам'яті);

- необхідний запас знань.

Дискусія. Дискусія як метод навчання заснований на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власна думка чи учасників спираються на думки інших облич. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: учить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, вважатися з думками інших.

Лекція. Лекція - монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь чи майже весь урок. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку в застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по чи темах великим розділам.

Шкільна лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по однієї чи декільком темам для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Застосування лекції як методу навчання в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, утягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для рішення проблемних учбово-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних досвідів і експериментів, що граничать з дослідницькою діяльністю. Саме цим порозумівається той факт, що в старших класах питома вага лекції останнім часом став зростати.

Робота з підручником і книгою - найважливіший метод навчання. У початкових класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше учаться працювати з книгою самостійно. Існує ряд прийомів самостійної роботи з друкованими джерелами. Основні з них:

-

39.Дайте характеристику практичних методів навчання Практичні методи навчання основані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.

Вправи. Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової чи практичної дії з метою оволодіння їм чи підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання і віку учнів.

Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й учбово-трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову і практичну роботу.

По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:

а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення - відтворюючі вправи;

б) вправи по застосуванню знань у нових умовах - тренувальні вправи;

Якщо при виконанні дій учень про себе чи вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає учителю виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

Розглянемо особливості застосування вправ.

Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мови й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.

Письмові вправи використовуються для закріплення знань і вироблення умінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмової мови, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними і графічними.

До графічних вправ відносяться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т.д.

Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими і вирішують єдині навчальні задачі. Застосування їх допомагає учнем краще сприймати, осмислювати і запам'ятовувати навчальний матеріал, сприяє розвитку просторової уяви. Графічні роботи в залежності від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний чи творчий характер.

До учбово-трудових вправ відносяться практичні роботи учнів, що мають виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.

Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя досвідів з використанням приладів, застосуванням інструментів і інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.

Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному чи дослідницькому плані.

Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами, якось: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік і озер у залежності від погоди і т.п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих чи музеїв шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У будь-якому випадку вчитель складає інструкцію, а учні записують результати роботи у виді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більш.

Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але і за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).

Особливий вид практичних методів навчання складають заняття з навчальними машинами, з машинами-тренажерами і репетиторами