Іv. Методика розвитку усного й писемного мовлення.

47. Основні напрямки роботи з розвитку зв'язного мовлення.

У програмі визначені основні напрями роботи з розвитку мовлення, організації мовленнєвої діяльності. Це удосконалення звуковимови і культури мовлення, робота над збагаченням, уточненням, активізацією словника, удосконаленням граматичного ладу мовлення; розвиток зв'язного мовлення.

Науковці-методисти дещо розширили і конкретизували вказані напрямки: 1) удосконалення звуковимови учнів і підвищення загальної культури мовлення; 2) збагачення, уточнення й активізація словникового запасу; 3) формування вміння вживати слова у властивому їм значенні; 4) навчання користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації та мети спілкування; 5) послідовно та логічно викладати свої думки в письмовій та усній формах; 6) удосконалення граматичного ладу мовлення дітей; 7) оволодіння нормами українського літературного мовлення; 8) засвоєння найважливіших етичних правил спілкування [1]. За Державним освітнім стандартом це означає формування мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенції учнів [2].

Перелічені напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв'язні висловлювання різних типів і стилів мовлення.

Під зв'язним мовленням у методиці розуміється монологічне мовлення, точніше процес, діяльність мовця. Наслідком такої діяльності стає текст. У практиці початкової школи терміном зв'язне мовлення називають розділ методики, який ставить своїм завданням навчити дітей розуміти й будувати висловлювання з огляду на тему.

Удосконалення звуковимови і культури мовлення – проводиться впродовж усього навчання. Вчитель виправляє недоліки у вимові учнями окремих звуків та звукосполук, удосконалює діяльність органів мовлення, розвиває вміння вільно ними керувати при подоланні вимовних вад; коригує вимову та наголошування окремих слів відповідно до орфоепічних норм української мови; вчить дітей говорити виразно, не поспішаючи, без зайвого напруження; формує вміння змінювати силу й висоту голосу, темп мовлення залежно від конкретних умов спілкування; навчає дітей правильно користуватись інтонаційними засобами виразності; ознайомлює їх зі словами ввічливості, вчить вживати їх у своєму мовленні.

Робота над збагаченням, розширенням та активізацією словника учнів починається з періоду навчання грамоти (далі на уроках читання, письма). Вчитель збагачує словник дитини словами, що є назвами предметів, ознак, дій; вчить розпізнавати смислові відтінки слів, знайомить із найуживанішими випадками багатозначності, омонімами, синонімами, антонімами. Навчає дітей помічати в текстах зображальні засоби і використовувати їх у власному мовленні.

Вершиною всієї роботи з розвитку мовлення є формування умінь зв'язного мовлення учнів, розвиток у них основних мовленнєвих умінь, певних рівнів монологічного й діалогічного мовлення. Якщо в 1 класі формування вмінь послідовного викладу своїх думок проводиться за допомогою поставлених учителем запитань, то в 2-4 класах діти привчаються самі складати плани у формі запитань, заголовків, будувати свої висловлювання з викладом думок у певній послідовності. Розвиток мовлення відбувається на уроках читання, заняттях із граматики, в ході всієї навчально-виховної роботи. Учитель навчає учнів використовувати в діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонації запитання, відповіді, захоплення, подив, прохання, сум, страх, задоволення тощо, а також емоційно, виразно, послідовно, без пропусків, перестановок, повторень передавати зміст почутого, прочитаного, побаченого, декламувати, описувати навколишнє. Для розвитку інтересу до самостійної мовної творчості учнів, заохочування їх до складання власних літературних творів учитель використовує художню, науково-пізнавальну літературу, усну народну творчість.

Основні мовленнєві вміння, що формуються у процесі роботи з розвитку зв'язного мовлення: 1) визначати тему і головну думку висловлювання, підпорядковувати своє висловлювання темі і головній думці; 2) складати план висловлювання, розповідати й писати за планом; 3) вибирати потрібний тип мовлення (розповідь, опис, роздум); 4) вживати потрібний стиль мовлення, що відповідає ситуації спілкування; 5) використовувати різноманітні мовні засоби, адекватні ситуації спілкування; 6) удосконалювати своє висловлювання з точки зору змісту, структури і мовних засобів (редагування).

Методика пропонує зазначені вміння реалізовувати в основному під час проведення уроків української мови і читання та на спеціально відведених уроках розвитку зв'язного мовлення, які мають певну типову структуру:

1. Повідомлення (або уточнення) теми і завдань майбутнього висловлювання та обговорення їх з учнями. 2. Бесіда з метою упорядкування матеріалу. 3. Складання плану або його уточнення. 4. Мовна підготовка, запис необхідних слів, орфографічна перевірка, складання окремих речень. 5. Творення тексту. 6. Самоперевірка, вдосконалення написаного, виправлення виявлених недоліків і помилок. 7. Зачитування кращих робіт (за умови наявності часу).

Раціональне виконання системи доцільно підібраних вправ сприяє реалізації завдань із розвитку зв'язного мовлення у стуктурі уроку мови. Найвища ступінь у складній системі мовленнєвих вправ – перекази і твори, оскільки вони об'єднують усі уміння на рівні слова, композиції тексту